Принято считать, что Чернигов – город русскоязычный. Действительно, в результате ряда исторических событий современное население в большинстве своем говорит на русском либо на так называемом суржике – смеси русского и украинского языков. А вот чистую украинскую речь у нас услышишь нечасто. Однако она есть, и в последнее время ее даже становится больше.
Мы попросили людей, сделавших осознанный выбор в пользу украинского, поделиться своим опытом перехода на него и дать советы тем, кто только собирается это сделать.
Денис Дёмин, переводчик:
– Регулярно збирався почати говорити українською ще зі студентських років, але все щось заважало – не міг вийти із зони комфорту, вистачало максимум на день. Щоправда, завжди переходив на українську, коли до мене нею зверталися. Це, мабуть, банальна ввічливість, якої, до речі, дуже не вистачає працівникам сфери послуг та й багатьох державних органів.
Узимку-2013/2014 нарешті зрозумів, що перехід на українську абсолютно не страшний, тому вирішив використовувати рідну мову й у побуті. Вважаю, що мова має бути живою, а не лише офіційною. Ситуація з українською мовою в Україні сьогодні дійсно складна, тому вирішив почати з себе та зробити власний маленький внесок у її виправлення.
Складнощі були здебільшого психологічні. Особливо зі знайомими людьми, родичами. З лінгвістичної точки зору не дуже складно, бо постійне пасивне сприйняття мови (фільми, телебачення, школа, університет) закладає чудову основу. Я місяці за два звик, десь за півтора роки вже й мислити почав переважно українською.
Зручніше за все починати в незнайомому середовищі, з чужими людьми. Я й раніше майже завжди переходив на українську за кордоном. В ідеалі – почати говорити десь під час туру в Європі, а тоді повернутися й не переходити назад на російську. Можна ще й на родичах тренуватися, якщо вони не проти.
Тут головне захотіти, а порад в Інтернеті вже ціле море – дивитися фільми українською, вибрати український інтерфейс у параметрах пристроїв, читати книжки. До речі, як починаєш це робити, звертаєш увагу: той виробник не переклав меню українською, ця книга не перекладена українською, цього фільму теж немає українською...
Стає дещо неприємно, але ж попит стимулює пропозицію – як більше людей захочуть українського контенту, його стане більше.
Егор Щербина, студент:
– Українською розмовляю приблизно чотири роки, почав ще задовго до Майдану. На мій вибір вплинуло багато різних факторів. Але найбільше мене дивувало, чому я, українець, живучи в Україні, маю розмовляти російською. Зміна мови відбувалась складно. Що дуже мене здивувало, бо я все життя вважав, що якщо українська є десь «на слуху», то я легко зможу використовувати мову в повсякденному житті.
Спершу були проблеми з використанням мови в повністю російськомовній компанії – занадто велика спокуса перейти на мову співбесідника. Але освоївся досить швидко. Просто треба мати бажання і не зупинятись, знову і знову говорити українською. Потім буде легше.
На тих, хто відмовляє від використання української та ставить дурні запитання, краще взагалі не реагувати і не переконувати їх у чомусь, бо це упереджені люди, які міркують штампами та стереотипами і, зазвичай, погано володіють навіть російською.
Початківцям раджу менше телевізора й більше книжок. Якщо більш конкретно, можу порадити «Мовну шизофренію» Юрія Шевчука. Він викладав українську мову в Колумбійському університеті та Гарварді. Це стосовно теми.
А взагалі читайте те, що вам більше подобається. Це можуть бути не обов’язково книги, головне – тримати більше україномовного контенту довкола себе, а якщо його нема створювати та перекладати самому. Тим самим поширювати українську мову.
У цьому вам допоможе сайт «Толока», там роблять переклади фільмів, серіалів і книжок. Елементарно перемкніть у машині радіоприймач на україномовну радіохвилю. Використовуйте мову з любов’ю, частіше кажіть компліменти та теплі слова, і я даю гарантію: зміна світу на краще не змусить на себе чекати.
І головне пам’ятайте, що «мова вмирає не тому, що її забороняють, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає».
Лидия Ломако, филолог:
Українською я почала розмовляти в повсякденному житті більше двох років тому. На рішення вплинуло декілька факторів. Насамперед, події у країні. Виникло бажання національної ідентифікації. До того ж, після першої родинної подорожі до Львова стало прикро, що дочка не говорить українською взагалі.
Вирішила бути прикладом для дітей. Перехід на українську в мене внутрішньо відбувся в один день. Однак були складні моменти: розмовляти з друзями, які звикли до тебе російськомовної, з бабусею. З часом всі звикли. Хоча й досі чую від незнайомих людей: «Ой, а ви звідки? Не з Чернігова? Звідкись із Західної України?»
Усі родичі по маминій лінії живуть у Росії, я кожні шкільні канікули проводила в Москві. Пояснити їм, що я – не «бандерівка», що у своїй країні хочу розмовляти своєю мовою, було складно. Досі питання не закрито.
Людям, які б хотіли розмовляти українською в побуті, пораджу не соромитись, не думати, що вони не зможуть. Бо найчастіше чую від співрозмовників: «Я б теж хотів українською розмовляти, але не вмію». Звичайно, вмієте!
У кожного, хто тут живе, дивиться телевізор, слухає радіо, є величезний словниковий запас, хай і пасивний. З часом усе перейде в актив. Звичайно, для того щоб розмовляти правильно, слід звернути увагу і на граматику. Хоча у молоді й цієї проблеми теж не буде, адже в школах усі вчились українською. І, звичайно, обов’язково – читати українською.
Юрий Гаврилюк, директор фирмы:
– Я розмовляю українською вже два роки. Це співпало з подіями в країні. Але й до того, коли ми їхали із сім’єю у Львів чи на Закарпаття, я говорив українською. І за кордоном ми розмовляємо виключно українською. Так простіше, та й українці нас знаходять, чуючи мову. Можливо, це й була та база, яка дозволила говорити так, як я говорю зараз.
Я не знаю, наскільки у мене покращилась українська мова за цей час, бо я ніяких спеціальних зусиль не роблю. Я не ходив на курси, не повторював граматику. Моя жінка, наприклад, коли зосередиться, українською буде говорити краще, ніж я. Але коли вона в розслабленому стані, автоматично переходить на російську.
Який ще був стимул до української? Можливо, те, що в мене син у четвертому класі. Ми спілкуємося українською по шкільній програмі, по інших питаннях. Старша дитина навчається у Вінниці, російської там майже не залишилося.
Діти двомовність отримують кращу, ніж я колись, бо в мене мама викладач російської мови й літератури. І як раніше було: якщо ти мешканець міста, розмовляєш російською, мешканець села – українською. Я народився і все життя прожив у місті, тому розмовляв російською.
При зміні мови основна складність виникає на етапі, коли ти говориш українською, а всі інші російською. Через це виникає суржик. Іноді люди кажуть: «Я не хочу розмовляти суржиком» або «Я не буду розмовляти українською, тому що російські слова трапляються».
Моя позиція: нічого поганого в цьому немає. На перехідному етапі це нормально, без цього етапу взагалі нічого не буде. Це виправдання того, що ти нічого не робиш. Треба, щоб було бажання спілкуватися, і все.
Лилия Ибрагимова, руководитель арт-студии «Колибри»:
– Півтора роки я говорю українською. Офіційно перейшла на українську 1 вересня 2014 року. До цього розмовляла інколи, коли подорожувала, щоб відокремити себе від російських громадян. Я довго збиралась почати розмовляти українською, тому що я живу в цій країні. Якби я жила у Франції, розмовляла б французькою. Так і потрібно, щоб це логічно було.
Крім того, мене надихали події, які відбувалися в країні. У процесі переходу в повсякденному житті складнощів не було. Єдине, що я робила: скрізь спілкувалась українською, а вдома російською. Мозок повинен відпочивати, бо так одразу перейти важко.
Це така рекомендація – для себе відокремити, або тільки вдома розмовляти, або поза ним. А потім стане легше. На роботі спочатку деякі складнощі були з перекладом термінів на українську, але мені допомагали учні. У мене син також за два роки до мене почав спілкуватися українською, це теж допомогло.
Людей, які б відмовляли від уживання української, не було. Навпаки, багато хто почав після мене так само розмовляти українською. Тому що всі знають, що Ібрагімова Лілія Салім’янівна, башкирка, українську мову не вивчала. І якщо вже я перейшла, то вони теж переходили і намагалися розмовляти зі мною українською.
Це дуже добре, коли у вас українське середовище. Бо коли ти тільки перейшов і знаходишся в російськомовному середовищі, ще не маєш словарного запасу, а тому не можеш вільно розмовляти. Мене спершу виправляли. Потрібно не соромитись, а запитувати, як буде українською те чи інше слово. А ще треба читати. Я перечитала багато сучасних авторів і класиків.
Алексей Кирюша, работник культуры (в процессе перехода на украинский язык):
– Летом 2015 года я решил перейти на общение в социальных сетях на украинском языке. Поменял фамилию, имя на украинский, информацию о себе. Сделал это на зло ватникам, как их называют, которые пишут под разными постами. Их достает, что ты пишешь на украинском языке, а не на русском, и они тебя не понимают.
Я посчитал, это будет моим первым шагом в переходе на общение в быту и на работе только на украинском языке. С чего-то надо было начать, и я решил начать с социальных сетей. У меня дети маленькие, пытаюсь и с ними на украинском разговаривать.
В моем кругу общения – люди, которые готовы принять любую точку зрения, поэтому никаких вопросов не возникало. А если и возникнут у кого-то, я буду объяснять свою точку зрения. Постараюсь сделать так, чтобы человек меня понял и мы пришли к общему знаменателю.
Желающим перейти на украинский язык посоветовал бы пробовать. Часто бывает так, что пытаешься сказать что-то на украинском, но не находишь слова или не можешь перевести его с русского на украинский язык. Но если немного подумать, такое слово находится.
Сразу, конечно, будет суржик – это основная сложность при смене языка. Иногда он вызывает смех у окружающих, но к таким ситуациям нужно относиться с юмором. В конечном итоге человек будет говорить на литературном украинском языке.