Днями чернігівців сполохала випадково ввімкнена сирена системи оповіщення цивільного населення про надзвичайну ситуацію та тривогу. Сигнал тривав приблизно дві хвилини, проте за цей час тільки одиниці зметикували, що це за звук і як варто на нього реагувати та де шукати укриття.
Ми вирішили поцікавитись у чернігівців, чи знають вони, як потрібно в таких випадках діяти, та чи мають напоготові так звану тривожну валізку.
Олена, волонтерка:
– Сирену не чула. Я живу в районі льотного училища, де багато військових, і тому зреагувала б нормально і без паніки, якщо б дізналась про тривогу.
Якщо є надзвичайна ситуація і по місту ввімкнена сирена, то перш за все я беру документи та виходжу на вулицю. Уже потім можна більш чітко розібратись, що ж відбувається, але документи завжди треба тримати в одному місці та брати з собою.
Тривожного чемоданчика як такого не маю, а ось з документами в мене завжди все чітко.
Сергій, будівельник:
– Ну чули ми ту тривогу, але ніяк не відреагували… бо людей треба інформувати за допомогою ЗМІ про такі випадки. Люди не розуміли, що то за звук сирени, і як на нього треба реагувати, та куди бігти. Жителям треба пояснювати всі ці речі, і тоді буде результат.
Якщо діяти за правилами цивільного захисту, то при такій сирені потрібно бігти до бомбосховищ, але, як відомо, у нас у місті стрілки є, а самих сховищ немає.
Документи знаю, де лежать у разі чого, а ось аптечки як такої не маю.
Валерій, військовий пенсіонер:
– Мене в місті не було, але знаю, що випадково ввімкнули сирену. Але якщо був би в Чернігові, то, як колишній військовий, не розгубився би і реакція була б відповідною. Загалом же місто не готове до тривоги. Зараз ми знаходимось біля Горсаду, і якщо б загула сирена, то люди просто не знали б, де їм тут знайти укриття. Ну, можливо, побігли б до військової частини як варіант.
Дома маю той самий «тривожний чемодан» і вважаю, що все ж таки він повинен бути в кожного. Адже в будь-який момент може знадобитись забрати з собою найнеобхідніше.
Олена, мати двох дітей:
– Про тривогу нічого не чула. Я сама з Донецька, і тому маю досвід реагування на подібні звуки. Знаю, куди можна побігти та як постаратись зберегти собі життя в надзвичайній ситуації. Думаю, варто працювати з населенням інформаційно, пояснювати всі ризики. Люди не зреагували, бо психологічно важко за кілька секунд щось придумати.
Ми з чоловіком, як тільки переїхали, то одразу почали продумувати варіанти, хто і що робитиме, якщо щось. Прикордонна область з країною-агресором як ніяк.
Аптечку ми маємо, а ось «тривожного чемоданчика» як такого нема. У нас окремо документи й окремо аптечка.