Секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данилов вважає, що українським школам потрібно починати готуватись до дистанційного навчання з 1 вересня. Таким чином, отриманиу навесні вчителями, учнями та батьками досвід школи «по-домашньому» може ще знадобитися.
![]()
Два з половиною місяці чернігівські школи та вищі навчальні заклади знаходяться на карантині. Але освітній процес через це не зупинився, а лише перейшов у мережу Інтернет. Саме там за допомогою різноманітних додатків і навчалися чернігівські школярі та студенти. Про те, як проходив небувалий досі освітній процес та чи може він у майбутньому замінити всім нам звичний класний метод, ми поспілкувалися з тими, хто безпосередньо долучився до нього.
Навчилися по ходу справи
– Особисто я, коли почула про впровадження дистанційного навчання, була трішки налякана, – згадує випускниця Чернігівського навчально-наукового інституту історії та соціо-гуманітарних дисциплін імені О.М. Лазаревського, Олена Нагорна, яка нині викладає історію та правознавство в одній зі шкіл Київської області.
![]()
– Незважаючи на те, що дистанційна форма навчання відома всім учителям, до цього вона ще ніколи не впроваджувалася масово. Розуміння, як оптимально організувати роботу, прийшло вже в процесі.
У схожому ключі висловився і начальник навчального відділу Академії державної пенітенціарної служби Володимир Співак.
– Лекції, практичні заняття, тестування і навіть заліки та іспити вдалося організувати і провести без проблем. Інструментарій дозволяє зробити це легко, – каже він.
Але відразу робить важливу ремарку:
– Але легко це виглядає зара,з коли ми пройшли цей шлях. На початку ж було багато чого невідомого. Ми шукали рішення, працювала методична рада, вчена рада, дистанційно консультувалися з колегами, напрацьовували досвід.
Володимир Співак також додав, що отриманий досвід змінить і подальшу роботу. Зокрема, дистанційну форму вже відобразили в положенні Академії. Також заплановано запровадити єдину для навчального закладу електронну систему управління освітнім процесом. Вона дасть викладачам завантажувати курси лекцій, плани практичних занять, тестування, а студенти і курсанти через власні акаунти матимуть до всього цього доступ.
– Тепер Академія в будь-який момент зможе перейти з очної на дистанційну форму і назад без жодних несподіванок, – каже Володимир Співак.
Все власноруч
Якщо взяти за приклад 27-му школу Чернігова, то тут освітній процес під час карантину організували самі ж учителі разом з учнями. Для цього їм зовсім не знадобились онлайн-уроки по телебаченню, які створило Міністерство освіти і науки України. Більше того, за словами заступника директора з виховної роботи Дениса Домоцького, учні могли дивитись всеукраїнські уроки, але пріоритетом було виконання саме шкільних завдань.
– Онлайн-уроки, що транслювали в інтернеті та по телебаченню, я фундаментально не дивився, бо в нас паралельно проходили власні, які ми запровадили в школі. Не можу сказати, допомагали якось ці уроки по ТБ нашим учням чи ні. Ми їм одразу сказали, що ті уроки – лише за бажанням, якщо вони хочуть додатково для себе щось дізнатись. Головне – щоб це не заважало виконувати основні завдання, які перед ними ставлять школа та вчителі, – зазначив заступник директора.
Також він додав, що одним із недоліків узагальнених на всю країну онлайн-уроків є відставання тем від навчального плану різних шкіл. Наприклад, у ефірі був урок з географії про Австралію, так цю тему у 27-й школі з 10-м класом пройшли ще до карантину.
Загалом, на думку пана Домоцького, педагоги з організацією дистанційного навчання впоралися і школа, якщо можна так сказати, склала іспит з онлайн-навчання. Ті ж учительки англійської мови найпершими зорієнтувались та почали організовувати конференції з учнями в додатку ZOOM. Але були й ті, кому доволі складно прилаштуватись до такої дистанційної роботи з учнями. До того ж не у всіх була технічна можливість виходити в інтернет, щоб проводити уроки.
– Карантин показав: освіта технічно не готова до сучасних викликів. Хтось подіставав свої старі комп’ютери з величезними моніторами, де інтернет висне щохвилини. І ці вчителі дуже роздратовані такою ситуацією. Я їх розумію, бо їм реально важко, – говорить Денис Домоцький.
У свою чергу Олена Нагорна зазначила, що в цій ситуації їй бракувало не тільки досвіду як такого, а й чітких правил, відповідно до яких мав здійснюватися навчальний процес. Саме тому кожна школа, та навіть більше – кожен вчитель розробляв їх самостійно. Втім найбільше не вистачало централізованої навчальної платформи в мережі Інтернет. Саме тому навчання всюди проходило по-різному. У деяких школах усі уроки були в режимі відеоконференції із чітким розкладом уроків, у деяких школах робота була тільки у скайпі – учитель скинув запитання, а учні надіслали йому відповіді.
– У моїй школі використовували вайбер для зв’язку з учнями, відеоконференції (через програму ZOOM), гугл-платформу «Класрум», де були зареєстровані всі класи, онлайн-тестування, – поділилася Олена Нагорна. – На щастя, є багато освітніх сайтів в інтернеті, які прийшли на допомогу вчителям. До всіх цих методів навчання я, як і кожний учитель, прийшла поступово.
Важко всім
Під час організації дистанційного навчального процесу виникало й чимало складнощів. Адже далеко не в кожного учня був інтернет, комп’ютер або смартфон. Бракувало їх і багатьом учителям. Олена Нагорна розповіла, що деякі батьки спеціально купували дітям телефони або ж змушені були віддавати свої. Через це далеко не всі могли вчасно виконувати завдання або ж їх відправляти.
– На прикладі моєї школи – учням та батькам було чітко сказано, що з вчителями все спілкування має бути з 9-ї ранку до 15:00 (робочий день) з понеділка по п’ятницю, – каже про проблеми, які виникли під час дистанційного навчання Олена Нагорна. – У той же час ми не мали права не приймати завдання, здані пізніше, або не відповідати, скажімо, на телефонні дзвінки. Тому фактично як батьки, так і діти були на контакті зі мною цілодобово. Навіть уночі могли дзвонити для того, аби з’ясувати щось. Тому морально та фізично з боку вчителя це було дуже важке випробування. Звичайно, для дітей та батьків це також був величезний стрес.
Дистанційне навчання є стовідсотковим стресом абсолютно для всіх учасників процесу. На думку Дениса Домоцького, живе спілкування на уроці не може замінити ніщо – ні онлайн-конференції, ні месенджери, ні будь-що інше.
– Я проводив урок громадянської освіти з десятим класом у програмі для відеоконференцій ZOOM і можу сказати, що нам усім не вистачає живої присутності одне одного поряд, – відзначив заступник директора. – Урок – це цілий культ, зі своїм класом, дошкою, крейдою, шумом, відповідями, виходами в туалет, дзвінками мами на уроці. Усе це і є освіта, а не лише підручники та оцінки.
Також, за словами пана Домоцького, ті ж смартфони є не у всіх учителів, адже їхні зарплати не такі вже й високі.
– Так цікаво вийшло: учителі в школі постійно боролись з учнівськими смартфонами, а зараз без них та комп’ютерів майже неможливо організувати освітній процес. На мою думку, не треба боротися з часом, а варто лише потроху пристосовуватись до нього, – вважає педагог.
Ще й психолог
Саме стрес, викликаний змінами до звичного життя, призводив до іншого ряду проблем – конфліктів між батьками та вчителями. Як згадує Олена Нагорна, особливо відзначалися ті батьки, які не вірили в існування коронавірусу. Деякі з них вимагали повернення дітей за шкільні парти, незважаючи на загальнодержавний карантин. І подібні випадки відомі їй від колег практично з усієї України. Утім у той же час необхідність у постійному спілкуванні з батьками та учнями призвела й до того, що деяким учителям довелося виконувати ще й функції психолога.
– Зазвичай це була банальна телефонна розмова, – згадує Олена Нагорна. – Карантин змусив більшість жителів країни сидіти вдома, перед моніторами. Тому люди потребували підтримки, теплих слів. Багато хто дзвонив для того, аби поговорити про життя, пожалітися на проблеми, з якими зіштовхнулися їхні родини.
Змінилася специфіка не тільки викладання шкільних предметів, а й класного керівництва. Відтак класні керівники стали такими собі посередниками між учнями та іншими вчителями у вирішенні проблем, які виникали у вивченні того або іншого предмету. Крім того, класний керівник мав контролювати, аби всі його учні вчасно отримували завдання та своєчасно їх здавали.
Підсумки
Для того аби підбити підсумки року, були враховані як оцінки, отримані під час звичайного навчального процесу, так і «карантинні».
– У деяких учнів результати стали гіршими, у деяких кращими, а в інших залишилися на такому ж рівні, як і до карантину. Це, якщо говорити про оцінки, – каже Олена Нагорна. – Знання ж, які отримали учні під час карантину, повноцінно можуть бути оцінені, лише коли діти повернуться за парти.
Загалом же вчителька зазначає, що дистанційне навчання, яке на початку принесло досить багато неприємностей для всіх його учасників, під кінець навчального року стало звичним.
***
Чи повернуться учні за парти восени, нині казати не береться ніхто. Утім однозначно можна сказати, що навесні цього року українська школа отримала колосальний досвід викладання в екстремальних умовах.
***
Здійснено в рамках проекту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.
