«Яка ціна брехні?» – саме це риторичне запитання звучить у перші ж хвилини культового серіалу від НВО «Чорнобиль», де розповідається про трагедію, що далекого 1986 року сколихнуло людство. І саме це запитання найбільше підходить до ситуації, яка розгортається на території традиційно спокійної, в очах більшості українців, Білорусі.
Передісторія
На даний момент у республіці немає жодного більш-менш великого міста чи навіть селища, де люди б не протестували. Десятки, а то й сотні тисяч білорусів щодня виходять на вулиці та площі у Мінську і Бресті, Гродно і Гомелі, Пінську і Жодіні. У менших містах – масштаби скромніші, але осторонь не лишається ніхто. Більш того, крім безпрецедентної в історії наших північних сусідів масовості протестів, почалося те, чого ще на початку місяця ніхто не міг навіть уявити, – до мітингів приєдналися робітники підприємств і працівники держустанов. Нині страйки та стихійні виступи тривають на більш ніж півсотні підприємств, у тому числі й на таких гігантах, як МАЗ, БЕЛАЗ, Нафтан, «Гродно Азот», Білоруськалій та МТЗ. Виробничий процес на багатьох з них повністю зупинився і станом на 19 серпня не поновився.
![]()
![]()
Влада Білорусі на чолі з Алєксандром Лукашенком традиційно звинувачує у всьому абстрактний Захід та наголошує, що Росія в разі чого готова «прийти на допомогу».
Все почалося з того, що білоруське суспільство обурилося сфальсифікованими результатами президентський виборів. Офіційно переміг діючий голова держави Олександр Лукашенко, який за даними білоруського ЦВК набрав більше 80 % голосів, а його головна опонентка Світлана Тихановська отримала голоси 10 % громадян країни, що взяли у часть у виборах. Але білоруси, які вийшли на вулиці впевнені, що реальні цифри протилежні. Мирні акції протесту тривають вже 10 днів. На початку білоруський ОМОН жорстко затримував окремих учасників – їх відвозили до СІЗО. Особливо «прославився» мінський ізолятор у провулку Окрестіна (в народі – «Окрестінка»). Там досі перебуває велика кількість людей (точної інформації немає), а ті в’язні, яких випустили розповідають про знущання, жорсткі побиття, зґвалтування та нелюдські тортури з боку силовиків. Значна частина потерпілих перебувають у лікарнях.
Станом на 19 серпня офіційно відомо про чотирьох загиблих. Але учасники акцій протесту побоюються, що реальні цифри страшніші – про долі багатьох із затриманих нічого не відомо.
Коронавірус як діагноз політичній системі
Ми вирішили дізнатися, що з цього приводу думають самі білоруси. Проблем з цим, навіть зважаючи на перебої з інтернетом у сусідній країні – немає. До того ж, немало громадян Білорусі зараз перебувають у Чернігові.
Більшість респондентів, з якими вдалося поспілкуватися, наголосили: одна з причин, що зрештою вивели цю, традиційно спокійну націю на вулиці та площі міст, – пандемія коронавірусу. Утім справа не в самій пандемії, адже вона зачепила буквально все людство, а в замовчуванні або ж брехні про справжній стан речей. Саме усвідомлення того, що влада готова брехати навіть у тій ситуації, коли це несе небезпеку громадянам, підірвало довіру до всього, що кажуть по телевізору.
«Наблюдатели на выборах стали свидетелями преступления»
Таке суспільне зрушення, яке відбулося в сусідній країні, та намагання влади придушити його силою або залякуваннями закономірно призвели до появи перших біженців. На акції солідарності з білоруським народом, що 18 серпня відбулася в Чернігові, вдалося поспілкуватися із чоловіком та жінкою, які напередодні приїхали з Мінська. Вони попросили не називати їхніх імен та не публікувати світлини з ними. Пояснили – на батьківщині їм знаходитись небезпечно, адже вони брали участь у виборчій кампанії. Обидва зізналися: обирали між Україною та Росією, адже кордон з цими державами можна перетнути без зайвих проблем. Зрештою Україну та саме Чернігів обрали, бо тут є знайомі, у яких можна перечекати, поки все не владнається.
Утім гості з Білорусі наголосили, що в епоху, коли фактично в кожного є доступ до мережі Інтернет та сучасні смартфони, а тому будь-яку інформацію можна передавати майже миттєво, приховати справжні результати народного волевиявлення неможливо.
Як розповів оршанець Арцём Сізінцев, у Білорусі спостерігачам завжди було важко працювати. І вони фактично ніколи не могли контролювати процес належним чином.
Чоловік та жінка з Мінська розповіли, що нині до України й Чернігова зокрема приїхало чимало тих білорусів, чия свобода та навіть життя опинилися на батьківщині під загрозою. І таких людей стає все більше.
Виконуюча обов’язки начальника пресслужби Чернігівського прикордонного загону майор Галина Шеховцова розповіла нам, що кількість громадян Білорусі, які перетинають кордон з Україною, і справді відчутно зросла за останній тиждень. Щоправда, вона пов’язує це із сезоном відпочинку на морі.
«Мы супраць тэрору і гвалту»
Перші стихійні протести, які почалися по всій країні, коли стало зрозуміло, що справжніх результатів волевиявлення громадян чекати не слід, наштовхнулися на хвилю насильства з боку «правоохоронців». Людей били і затримувати прямо на вулицях. Часто під удар потрапляли не тільки протестувальники, а й випадкові перехожі. Уже в перші дні було затримано близько 6 тисяч громадян. Заарештованих було так багато, що для них просто не вистачало місця в ізоляторах.
І це при тому що всі протести в Білорусі носять демонстративно мирний характер, а випадки насильства проти силовиків поодинокі.
Через кілька днів після початку акцій протесту був затриманий і журналіст з Гомелю – Яўген Меркіс. Він поділився з нами тим, що бачив під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання.
Яўген Меркіс наголосив, що міліціонери та спецпризначенці затримували та били не тільки учасників акцій, а й поодиноких перехожих, які чимось їм не сподобались або ж проходили неподалік акцій. Жителька Гомеля, яка попросила не називати її ім’я, розповіла, що така доля спіткала багатьох її знайомих.
Утім така поведінка силовиків, а також поява перших загиблих спричинили ще більше зростання протесту. На акції проти насильства і терору почали виходити медики та вчителі. А серед колишніх працівників міліції, ОМОНу та внутрішніх військ почався флешмоб – вони демонстративно викидали свою форму та нагороди до смітників. Крім того, на знак протесту проти дій колег діючі працівники силових структур почали публічно писати заяви про звільнення.
«Галоўнае – вярнуць сабе магчымасць выбіраць»
Багатьох сторонніх спостерігачів дивує, що протестувальники не висувають жодних економічних вимог. Адже нині всі вимоги виключно політичні – відставка Лукашенка та проведення нових виборів, звільнення всіх затриманих та політичних ув’язнених.
Це викликає хибне враження, що люди протестують лише через політичні проблеми, а в плані економіки їх усе задовольняє.
Оршанець Арцём Сізінцев пояснив, що попри політичні вимоги протест викликаний як економічними, так і політичними чинниками:
А ось його земляк Игар Казмерчак пояснив ситуацію таким чином:
Країни Євросоюзу не визнали результатів виборів у Білорусі та закликали владу провести нове волевиявлення. Встановити точні результати практично неможливо, оскільки вже зафіксовано чимало фактів спалення бюлетенів. Натомість Олександр Лукашенко заявив, що не збирається залишати посаду і привів у стан боойової готовності військові підрозділи на західному кордоні.
Довідка
Символами протестного руху стали прапор та герб Білорусі, які використовувалися як державні символи до того, як Лукашенко став президентом. Це білий прапор з червоною горизонтальною смугою посередині і так звана Пагоня – вершник у лицарських обладунках. Обидва символи мають давнє походження та використовувалися білорусами впродовж століть. Але теперешній президент повернув червоно-зелений ресбубліки прапор часів СРСР.
Олександр Лукашенко посідає пост президента Республіки Білорусь з 1994 року. За весь цей час протести в країні відбувалися регулярно. Наймасовіші з них – у 1996 та у 2012 роках. Утім зараз вони вперше сягнули загальнонаціонального масштабу та охопили практично всі верстви населення.
