Серед усіх мікрорайонів Чернігова є один такий, де, виходячи з назви, муркотливих пухнастиків люблять чи не найбільше. Адже й назву він носить відповідну – Коти. Та чи свідчить це про те, що в давнину, тобто коли мікрорайон був окремим селом, місцеві жителі мали найбільше серед усього краю мисливців на мишей? Звичайно ж, не все так однозначно. Тим паче дослідники в цьому питанні дотримуються дещо іншої думки.
Забігаючи трошки наперед, варто зазначити, що до появи села Коти, хоча й не тільки його, має прямий стосунок Марцін Каліновський – польський шляхтич, який у першій половині XVII століття був старостою Чернігова. Його відрубану голову після битви під Батогом 1652 року, за легендою, принесли на огляд особисто Богдану Хмельницькому.
Нащадок Золотого спокою
Золотим спокоєм польські історики називають десятиліття між 1638 та 1648 роками. Адже в той час Річ Посполита не знала козацьких повстань, а її території активно розбудовувалися. Саме в той час відбувалася й активна колонізація Чернігівщини вихідцями з інших регіонів України.
Як і переважна більшість мікрорайонів Чернігова, Коти беруть свій початок із далекого для нас 1638 року. Саме тоді село було засноване осілими козаками чернігівського старости Марціна Каліновського. Мабуть, багато хто чув, що впродовж першого десятиліття після Другої світової, ставши в центрі нашого міста, можна було побачити всі його околиці. Звичайно ж, у ті часи воно і справді було ледь не втричі менше за нинішнє. Утім агломерація сіл, поглинання яких здебільшого і сформувало сучасну карту Чернігова, з’явилася майже 400 років тому. Більше того, їхня історія починається 1638 року.
Саме в той час були засновані Жавинка, Масани, Півці, Свин, Бобровиця, Сябричі, Полуботки, Лопатин, Коти та Уланів. Але що призвело до такого потужного заснування сіл та звідки, власне кажучи, взялися люди, які тут оселилися?
Відповідь на це можна відшукати в підручнику історії. Чернігівщина потрапила до складу Речі Посполитої 1618 року. До цього впродовж не одного століття саме місто над Десною було кордоном між воюючими державами. І незалежно від того, у чиєму складі воно перебувало, це аж ніяк не сприяло розвитку столиці колись могутнього князівства.
Утім 402 роки тому ситуація змінилася. Чернігів із вічної прифронтової території став тилом. І саме тому на ці землі потягнулися переселенці з інших територій України – Київщини, Черкащини, Поділля та Волині. Прийшлі люди селилися поряд із корінними жителями наших земель.
До слова, саме це й обумовило таке розмаїття діалектів. Адже, як відомо, кожне село у нас говорить по-своєму. І не дивно. Першопоселенці навіть сусідських сіл дуже часто походили з різних етнографічних регіонів.
Марцін Каліновський, після того як обійняв посаду старости і воєводи, почав переселяти за собою і людей, залежних від нього на різних територіях Правобережної України. До того ж, як і в будь-якого заможного магната, було в нього і своє наймане військо. І в селах навколо тодішнього Чернігова досить часто селилися вояки, що служили за гроші.
Утім, попри те, що Марцін Каліновський зробив чи не найбільший внесок у розбудову давнього Чернігова, його позитивна роль у житті регіону на цьому закінчується. Його обвинувачували в надмірному визиску селян, в утисках православних та інших не досить приємних речах, які вже за 10 років після заснування Котів привели людей під прапори Богдана Хмельницького.
Питомо, що й воював тодішній староста на боці короля. А в битві під Батогом 1652 року стояв на чолі польського війська. Битва, як відомо, завершилася для нього повним розгромом. А про долю самого Марціна Каліновського оповіла вищезгадана легенда.
Від прізвища до села
На думку істориків, назва села Коти з домашніми улюбленцями аж ніяк не пов’язана. Його виводять від прізвища, або скоріше прізвиська, одного з першопоселенців або ж представників знакової родини, яка тут жила. Прізвище Кот, як відомо, зустрічається в нашій країні доволі часто.
Цікаво, що в Чернігові живе найбільше в Україні, після Києва, людей з прізвищем Кот. Можна припустити, що чимало з них, якщо не більшість, нащадки тієї самої людини, на честь якої й отримало назву село.
Хоча в цілому прізвище Кот можна вважати питомо поліським. Адже найбільше його носіїв живе на північних територіях усієї лісової смуги нашої держави – від Чернігова до Волині.
На користь того, що село, а згодом і мікрорайон отримали назву на честь прізвища людини, говорить і те, що в 1638 році в ньому було 10 «димів», тобто окремих родин.