«Ця австрійка, так склалася доля, закохалася в нашого українця, горбівчанина, Захара Пономаренка. Він був полоненим у часи Першої світової війни. Вони познайомилися в Австрії, створили сім’ю, народилися дітки. А потім приїздив сюди з сім’єю, щоб показати своїм батькам, познайомитися, і тут народжується ще один синочок. А оскільки це вже була Українська Радянська Соціалістична Республіка, дитину просто не випустили, тому що він був громадянином Радянського Союзу. І, зрозуміло, що перед нею постав вибір: або повертатися до свого родинного гніздечка, але залишити сина. Вона не змогла, лишилася тут. Я уявляю, наскільки це була цивілізаційна прірва між тогочасною Австрією, а це було навесні 1923 року, і Україною, де тиф. Порівняти тут складно. Я уявляю, що вона відчувала. Але вона лишилася. Чому у затінку? Тому що у затінку її серця сховалося ціле село. Вона просто його врятувала», - розповідає письменниця.