ОФІЦІЙНО 1 липня набрав чинності закон, що регулює обіг земель сільськогосподарського призначення в Україні. Окутана численними міфами, дезінформацією і популістичними заявами політиків, реформа стає об’єктом багатьох суперечок, що мають деструктивний вплив на її імплементацію. Які причину цього хаосу, і чи достатньо зробила та робить держава, щоб уникнути його – питання, які залишаються відкритими.
Як свідчить загальнонаціональне опитування Фондом «Демократичні ініціативи», проведене у травні 2021 р. (опитування репрезентативне для дорослого населення України, окрім окупованих АР Криму, окупованих районів Донецької та Луганської областей. Максимальна похибка вибірки 2,3%), більшість населення України (60,7 %) вважає, що людина, яка володіє землею, повинна мати право продавати її.
Проте коли мова заходить про затвердження умов, за якими повинні здійснюватися ці операції, такої одностайності не спостерігаємо. Це говорить насамперед про чутливість населення до теми та наявність страхів щодо будь-яких перетворень у сфері. Ці фобії існують до сьогодні як через складну історію, так і через дії (чи бездіяльність) влади. Так, вони постійно експлуатуються політичними силами, у чиїх інтересах не допустити відкриття ринку землі, або ж просто використовувати ще одну реформу для дискредитації керівництва держави в очах суспільства.
Щоб дати відповідь на ці питання, Фонд «Демократичні ініціативи» провів комплексне дослідження, яке включало загальнонаціональне опитування у травні 2021 р., фокус групи із селянами у 15 регіонах України протягом листопада 2020 – лютого 2021 рр., та 25 експертних інтерв’ю з представниками місцевої влади, дрібними фермерами та великими аграріями.
Реформа не торкнулася вирішення задавнених проблем власників паїв та дрібних фермерів
Для будь-якого українського селянина земля завжди була сакральною цінністю, адже вона — гарантія добробуту і символ незалежності фермера від зовнішніх умов. Як не дивно, але страх повернутися до колоніального минулого України і досі не полишає людей. «Нема землі — немає держави» — повторюють респонденти. Саме тому сам механізм, що передбачає можливість позбутися землі (неважливо яким чином), лякає людей, які кілька десятиліть жили із відносною впевненістю що їхня земля — це їхня беззаперечна власність, без якої вони не можуть залишитись ні за яких умов.
Окремою причиною масової непопулярності закону стали вади державної політики з підтримки дрібних фермерів. Фактично, в останні роки люди спостерігали черговий вияв одвічного українського протистояння між багатими і бідними. З одного боку — великі агрохолдинги з достатніми фінансовими ресурсами. Селяни часто нарікали на них через несправедливі та іноді шахрайські умови оренди землі, віддаленість від життя громад, неекологічність їхніх способів обробки землі тощо.
З іншого боку — малі підприємці, що орендують відносно невеликі ділянки землі і є жителями громади. Останній фактор змушує їх не стояти осторонь суспільних проблем на місцевому рівні. Закономірно, що підтримка дрібних фермерів серед громад часто є вищою. Втім, протягом всього часу відсутності ринку землі в Україні держава, на думку респондентів, не проявляла підтримки другій стороні протистояння. «Держава не дала ні техніки, ні кредиту під 2-3 %. Держава нічим не допомогла - ні добривами, ні хімією, нічим». Окрім цього, нарікають на президентську програму позик «5-7-9%», яка, за свідченнями фермерів, не працює.
У результаті сьогодні спостерігаємо наслідки такої бездіяльності: люди бояться, що дрібні фермери не зможуть продовжити свою роботу з відкриттям ринку землі, адже є неконкурентними на фоні великих компаній. У тому числі, через знеохочування владою дрібних аграріїв.
Виникає питання: чи доцільно було відкривати ринок з такими вихідними умовами? Враховуючи, що основні стейкхолдери змін (власники паїв) мають численні страхи, пов’язані з неналежним провадженням політики до реформи, було б доцільно попередньо хоча б прокомунікувати усі здобутки влади (якщо такі були), наприклад, у підтримці дрібних фермерів.
Відсутність комунікації з боку держави найбільше гальмує земельну реформу
Найкращою ілюстрацією сьогоднішнього стану речей з інформаційним висвітленням відкриття ринку землі є регіональний форум з питань впровадження реформи, який відбувся на Миколаївщині дев’ятого липня цього року.
На Форумі через тиждень після вступу закону в силу (!) роз’яснювали його суть представникам місцевої влади. Очевидно, що на цей час все про функціонування нових механізмів повинні були знати не лише керівники ОТГ, а й основні зацікавлені сторони — звичайні власники землі та просто громадяни. Навіть попри це, ініціативності Миколаївської обласної влади можуть позаздрити люди з деяких інших регіонів, де не проводилось навіть таких просвітницьких заходів.
Звідси закономірний результат: громадяни практично нічого не знають про положення нового діючого закону про обіг землі. Респонденти фокус груп вказували на те, що про реформу вони дізнаються зазвичай з інтернет-джерел, телебачення, від друзів та родичів. Нарікали на велику кількість неперевіреної інформації, яка заповнює медійний простір замість інформації та тлумачень від першоджерела, а саме уряду.
У цих умовах медійний простір наповнюється популізмом. Політики, лідери думок для своїх виборців, не відчувають жодних обмежень для маніпуляцій і перекручування суті змін.
Серед таких тез найбільш поширеними стали:
- землю розпродадуть іноземцям і олігархам;
- вивезуть чорноземи за кордон;
- землю у людей забиратимуть примусово;
- змусять продати землю за безцінь;
- у розвинених країнах вся земля в державній власності;
- земельна реформа — це політика, нав’язана ззовні тощо.
Проведені дослідження показали, що всі ці наративи мають широке поширення серед власників землі. Проте очевидно, що така їх циркуляція можлива тільки за умови незнання населенням сутності закону. Завданням держави було і є роз’яснити його.
Незважаючи на усю масштабність змін та їх значимість, у загальнонаціональному публічному просторі немає людини (чи людей), які взяли на себе відповідальність стати посередником між населенням та новими механізмами продажу землі.
Те ж саме стосується інституцій: ні Міністерство аграрної політики та продовольства України, ні жодна інша установа не береться провести повноцінну інформаційну кампанію від свого імені. Час від часу про реформу говорять Президент та представники ОП (які взагалі не мають до неї прямого відношення за своїми повноваженнями), керівник профільного урядового відомства чи парламентського комітету, Прем’єр-міністр тощо.
Проте така комунікація носить виключно хаотичний та несистематизований характер. Це — одна з причин, чому офіційна інформація про реформу не набуває такого поширення, як недостовірні та маніпулятивні повідомлення, які розповсюджуються візаві згаданих вище осіб.
Через недовіру до місцевої влади та правоохоронців люди бояться втратити землю
Люди потребують відчуття захисту, вони повинні бути впевнені, що держава виступить гарантом законності функціонування ринку землі.
Відповідаючи на питання щодо кроків, які дозволять захистити інтереси громадян після відкриття ринку сільськогосподарської землі, найбільше опитаних (25.1%) підкреслило значення захисту власників паїв від погроз осіб, які хочуть скупити чи захопити землі.
Зважаючи на такі настрої, особливого значення для захисту інтересів людей набувають правоохоронні органи. Проте власники земель, як виявилося під час фокус груп у різних регіонах України, часто мали негативний досвід взаємодії з правоохоронцями.
Орендарі паїв, за словами респондентів, диктували свої умови, подекуди невигідні для селян, відкрито посилаючись на підтримку судовою гілкою влади (на корупційній основі). Поліція ж, як говорять, могла просто не приїхати на виклик, пов’язаний із, до прикладу, збором урожаю аграрною компанією на чужій території.
Безумовно, такий досвід разом з не надто високим загальним рівнем довіри до судів та поліції не сприяє прийняттю громадянами реформи. Фактично вони відчувають себе наодинці не тільки з «олігархами» та «злими іноземцями» (міфи про яких можна розвіяти, конструктивно роз’яснивши умови відкриття ринку), а й з аграрними підприємствами, що в очах землевласників є цілком реальною загрозою законності процесів, пов’язаних з продажем землі.
Ще однією проблемою, виявленою під час інтерв’ю, є зневіра населення деяких громад у допомозі від місцевих органів влади. Зокрема, негативний досвід взаємодії землевласників з керівництвом ОТГ проявлявся у підвищенні податків, що були додатковими до встановлених на загальнодержавному рівні. Окрім цього, за твердженнями місцевих жителів, корупція серед керівників громад руйнує ефективне розпорядження державними та комунальними землями. Також дехто вважає, що місцевій владі невигідно надавати повністю правдиву інформацію про реформу, оскільки незнання людей відкриває можливості маніпулювати і отримувати дивіденди «за якісь кращі блага для когось».