Звільнено кількох депутатів і начальників управлінь міськради, вони надали свої коментарі

Відразу хочу сказати, що фракція зібралася не на мою вимогу. Фракція зібралася на запит частини суспільства, бо люди задають ці питання. Питання розглядалося виключно по чоловікам, депутатам і керівникам міських підрозділів. Я точно не повинен і не буду джерелом агресії по відношенню до тих людей, які поїхали. Але все-таки звання депутата це, неписано законом, але ти не можеш кинути своїх виборців.

Але в мене були дві розмови з тими людьми, які у мене запитували про таку можливість (віїхати з міста - ред.). I тоді сказав, дивись, от якщо я тобі скажу залишитись в місті, і ти завтра загинеш, то це буде моя відповідальність перед сім'єю, і не скажу такі слова. Але ця війна закінчиться, хтось виживе, хтось не виживе, і тоді тобі треба буде звітувати, де ти був, — сказав Владислав Атрошенко в інтерв’ю Суспільному.

“Удар був. Я важко це переносив. Найважче я переніс те, що були вимкнені телефони в окремих людей певний час. Була можливість в будь-який спосіб надати інформацію щодо своїх планів. Я чекав будь-яких пояснень, мовляв, захворів, вивихнув ногу, я за кермом — не можу говорити..будь що, але я не дочекався. Це було важко. Наказувати людям в цей час я вважав, що не маю морального права. Я не міг наказати людині йти та загинути. Це було сумління кожного. Але ті, хто, були на посадах та очолювали колективи, це були мої підлеглі... мали б дати хоча б мінімальну інформацію, наприклад “я поїхав та не збираюся вертатися”.

“Я з першого дня був тут. Нас було всього сім осіб. Я ходив зі своєю зброєю, хлопці отримали її, багато чим займалися і всі про це знають. Тоді моя дружина попросила вивезти свою маму. Це було за два дні до того, як підірвали міст (автомобільний міст у Чернігові підірвали російські війська в ніч на 23 березня, — ред.) Я цих людей вивіз, однак назад вже не зміг повернутися. Як тільки з’явилася така можливість, я одразу повернувся і був вже на місці. Нікуди не виїжджав. На дзвінки я не відповідав тільки тоді, коли не було зв’язку. Я взагалі не хочу це все обговорювати... Однак хочу сказати одне — я порушив наказ. І за це я добровільно вийшов зі всього. Я добровільно сказав, що не хочу більше працювати ні в Муніципальній варті, ні взагалі. Це була моя позиція. Я написав заяви і там, і там (йдеться, про складання мандату депутата фракції “Рідний дім” та зняття з посади керівника “Мунварти”, — ред.). Я сам прийшов і написав ці заяви. Це вся правда про мене”.

“Ми жили в підвалі, де було 43 людини, з них 17 дітей. Дуже складні умови. Потім у моєї дружини трапилися проблеми зі здоров'ям, мені потрібно було їх вивезти. Як тільки я вивіз родину, відразу було бажання повернутися додому, проте через стан здоров'я дружини і дитини, я не міг цього зробити. Як тільки я зміг, я почав повертатися до Києва, паралельно закупили медикаменти, але дороги на Чернігів не було, повернутися було неможливо. Як тільки відновилося дорожнє сполучення, на другий день я разом з гуманітарним вантажем повернувся в Чернігів”.

“Нікуди я не тікав. І зараз ті, хто бере на себе відповідальність, заявляючи про боягузів, дезертирів і зрадників – ніхто не знає обставин іншої людини. Якщо з Чернігова виїхало 200 тисяч жителів, то вони всі зрадники? Я не біг від військкомату, був постійно на зв'язку. За цей період я і мої друзі зробили великий внесок в допомогу, про що багато людей знає, але я цим не хвалюся. Я не виставляв жодної фотографії. Вчора приїхало 5 тонн гуманітарного вантажу, особисто розвантажуємо, передаємо все від бронежилетів до медикаментів і продуктів харчування.

Тим людям, які звинувачують, я говорю: "Не суди і судимий не будеш". Нехай кожен відповідає за свої вчинки. Мені боятися і соромитися нічого. На жаль, політика включилася, деякі депутати бачать сенс в тому, щоб на цій хвилі зробити якісь вчинки. Зараз я в Чернігові, не збираюся нікуди їхати. Якщо я буду бачити, що потрібен місту, потрібен біатлону, я буду працювати. А далі життя покаже”.