З початком повномасштабної війни Ярослав зі столиці поїхав до рідного Ніжина, щоб побачитися з сином. Потім планував відразу йти у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, щоб потрапити до війська.
Розповідає про свого побратима ОК «Північ».
Однак сталося не так, як гадалося: через поламаний транспорт хлопець не зміг потрапити додому. Вирішив не гаяти часу та якнайшвидше стати на захист рідної області. Потрапив до одного з окремих батальйонів оперативного командування «Північ».
Раніше мав досвід на строковій військовій службі, а також воював добровольцем в одному з добровольчих формувань на авдіївській промці. Каже, тодішні навички дуже допомогли зараз.
«Тоді поїхав туди, щоб перевірити себе. Мав знати, що зможу взяти зброю до рук і з товаришами піти воювати, а не просто сховаюся, чекатиму чогось… », - каже Ярослав. Такий момент відповідальності та перевірки себе настав, коли російські війська нахабно вторглися в усю Україну.
«Кобзар», так називають товариші Ярослава, брав участь у боях з оборони Чернігова у Количівці. Він, як і інші, завдячує командирові роти за те, що той зберіг особовий склад та вивів усіх живими. «Коли нам передали, що ворожа техніка іде, ось уже вона була поруч, то він швидко і правильно скомандував нами. І ми розбили ту колону», - згадує військовий.