Війна докорінно змінила життя звичайних людей. Той, хто тримав вчора в руках блокнот і ручку, сьогодні тримає автомат, той, хто їхав за кермом улюбленої машини, сьогодні їде за кермом БТРу. Життя змінилося і у Юрія, який з перших дні став на захист своєї землі зі зброєю в руках. До війни Юрій працював у сфері ІТ-технологій. Він розказав нам своє бачення цієї війни.
Де вас застала звістка про війну, пригадайте той день?
- Спіткала ця звістка мене вдома. Чекав, чесно кажучи, було таке тяжіння не добре, тому не дуже сильно був здивований. Були сумніви, тим більше я з того покоління, що не стикалось з таким до 2014 року, а тут на нас пішли.
Якими були ваші відчуття та емоції? Чи була паніка?
- Відчуття страху не було. Було відчуття люті. Наші два народи якось спілкувались, це наш сусід. Сусід, який пішов на мене війною. Звичайно, я відчуваю лють і ненависть. Перші дії: стати на захист своєї батьківщини. Це ніби до тебе прийшов сусід з вилами. У нас такого немає, ми не говоримо, що ото твоя частина городу, а то – моя. У кожного є своя земля, і ми її обробляємо, збираємо урожай ділимось якось.
Як ви потрапили до армії?
- Я декілька разів був на військових зборах тому, коли почалась війна, я відразу пішов до військкомату і в той же день я стояв із зброєю.
Чи правда, що на початку війни у військкоматі була дуже велика черга людей, охочих захищати свою країну зі зброєю в руках?
- Я трошки був здивований, що нас скільки патріотів. І в мене навіть натхнення з’явилось, що я не один такий, що нас багато побратимів.
Розкажіть про оборону Чернігова? Ваші відчуття, переживання, що думали? Як наші захисники відстояли місто?
- На той час у місті було багато цивільних. Ми переживали, щоб цивільні не постраждали. Були дуже великі бої і були великі переживання за цивільних особисто в мене. Бо життя - воно безціне. Коли ми стояли в обороні, ми розуміли, що ми стоїм в такій собі облозі. Чернігів - це місто-фортеця. Ми стояли фортецею. По всьому периметру Чернігова були якісь прориви, і ми постійно міняли положення з одної точки на іншу, і там, де могли, відбивали атаку чи залякували.