«Тут ніби пароль – «Я українець». Так прокоментувала життя у евакуації у Швейцарії Людмила Богун – чернігівська відеоблогерка, журналістка зі Славутича та просто мама. Історія про те, коли в жінці боряться відчуття журналістського обов’язку та материнський інстинкт, бажання бути з камерою на передовій та бажання врятувати своїх дітей.
Коли було прийнято рішення виїжджати з Чернігова? Чи були надії на те, що все швидко закінчиться?
- Я дуже довгий час жила в Чернігові в надії на те, що це все швидко закінчиться, вони оговтаються, і це мирного населення не доторкнеться. Наші надії згасли, коли ми побачили, як це все відбувається. У мене було якесь роздвоєння, що одна моя сторона говорить, що я повинна бути на передовій, як журналіст, а з другої сторони – я все ж таки мама і в першу чергу повинна відвести своїх дітей у безпечне місце. І тому в мене з’явились деякі варіанти. Я була в пошуках волонтерів, які допомогли би нам виїхати. І потім був такий момент, ніби Бог підняв і через весь кордон до Швейцарії нас доніс. Тому що на кожному етапі, починаючи з того моменту, як ми сіли в автобус, Бог був з нами, він нам допомагав і направляв нас, бо ми їхали в нікуди.
Яким був перший етап Вашого шляху? Наскільки складно було виїхати з Чернігова?
- Коли ми сіли в один з мікроавтобусів до волонтерів, які вивозили людей, тоді були бої. І коли ми їхали ще був міст, але через три дні його підірвали. І ми до Києва добирались полями. І нам прийшлось виїхати на трасу. І як тільки ми це зробили, по нас почали стріляти. У нас в мікроавтобусі було три мами, а інші – діти. Ми їх накрили собою, а водій скоріше по газу і давай їхати. І коли водій зупинився на блок посту, то він сказав, що наші всі там мертві. І коли ми далі їхали, то бачили, що їдуть в протилежному напрямку бронетранспортери з нашими хлопцями та машини швидкої допомоги. Так вийшло, що блокпост росіяни накрили і вже стріляли по мирним автобусам, які їхали.
Що було найважчим? Чи був момент, якай Вас особливо вразив?
- Напевно, найтяжче було, коли ми приїхали ввечері до Києва, і в той день повинна була бути з 21:00 комендантська година. Нам потрібно було якомога скоріше виїхати із Київської області, бо потім ми б не виїхали цілу добу. Трохи пізніше волонтери знайшли герметичні овочеві буси, нас туди запхали, ми один на одного вліглись, нас там закрили, і ми поїхали. А повітря там не було, і почали задихатись. Ми почали стукати до водія, а він їхав по довгому мосту, там спинятися не можна було. Людям почало ставати погано, деякі втрачали свідомість. Ми проїхали той міст, нас відкрили, і далі ми маленькими перебіжками їхали. Трохи проїдемо – відкриємо, щоб повітря зайшло. І так ми доїхали до Фастова, а там нас застала комендантська година. Куди діватись. Там католицька церква була. Нас туди забрали, нагодували борщем. Отак, зовсім незнайомі люди надавали нам допомогу, а на ранок ми прокинулися, нас знову нагодували, дітям дали цукерки. Далі ми приїхали до Рівного. Там також була церква перероблена під центр для біженців. Ми оформили документи для виїзду і зробили закордонний паспорт для старшої дитини. Після цього виїхали до Польщі.
Як Вас зустріла Польща? І коли було прийнято рішення виїжджати до Швейцарії?
- У Польщі мене здивували люди. Нас забрали до себе зовсім незнайомі люди, пропоїли нас вітамінами, водили по музеям, а коли ми їхали нам надавали подарунків. Дали євро, бо знали, що їдемо далі до Європи, щоб були на перший час гроші. І потім я побачила в Польщі, що набирається група, яка з Польщі їде до Швейцарії. І я подумала, чого б ні, подивлюсь, як там. Причому, ні за їжу, ні за дорогу ми не платили.
Чи гарно Вас зустріли у Швейцарії? Які були враження? Що найбільше запам’яталося?
- Коли ми приїхали до Швейцарії, я здивувалась від людської доброти. Вони мені надавали допомогу більше, ніж я потребую. До прикладу, я розповіла господарям дому, що мій син в Україні займався спортивною гімнастикою. Вони в сусідньому селі знайшли зал для тренувань, і тренер взяв його безкоштовно. Також в другого сина є проблеми з ногами, то вони записали його на реабілітацію і зробили спеціальні ортопедичні устілки безкоштовно. У мене проблеми із зором. Ми зайшли до оптики, сказали, що ми з України, і мені безкоштовно зробили окуляри. Тут нібито пароль «Я українець».