Дуже влучним у наш час є твердження про те, що аби творити майбутнє потрібно знати своє минуле. День українського козацтва щорічно відзначається 14 жовтня згідно з Указом Президента України. Саме козацтво зіграло важливу роль у формуванні української державності та ідентичності. У наших жилах тече козацька кров, яка творить чудеса і дивує увесь світ своєю жагою до свободи. В нашому побуті залишається багато звичок і традицій, назв і прізвищ з козацької доби. Чернігівщина у свій час стала одним із центром козацтва. Тож, аби кожен знав свою велику і визначну історію, ми поспілкувалися з українським істориком, доктором історичних наук, професором кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Сергієм Леп'явко.
- Що можна вважати початком історії козацтва на Чернігівщині?
- До того як люди почали називати себе козаками, у кінці XV – на початку XVI сторіччя, було поширеним слово «козакування» – у той час це означало ходити проти турків і татар, ходити на південь у степову зону, аби займатися рибальством, через те що тоді там не брали за це податки. А потім цю рибу продавали у Литву і Білорусь, бо риби в українських річках було дуже багато. Коли говорити про козацтво на Чернігівщині, то його початком можна вважати межу XV – XVI сторіччя, коли виник термін «козакування».
- Як виник і формувався Чернігівський козацький полк? З якою метою його було створено?
- Чернігівський козацький полк почав формуватися на початку XVII сторіччя, приблизно у 1620-х роках, а це досить пізно. Перед тим до 1618 року Чернігівщина належала до Московського царства. У 1500 році Московщина завоювала Сіверщину, яка, опинилась під владою московитів. І оті ранні процеси формування козацтва стосувалися козакування. А з 1620-х років, коли Сіверщина перейшла під владу Речі Посполитої і коли вже існувало українське козацтво, польський уряд почав заохочувати створення козацьких підрозділів для того, аби захистити землі від Московії.
Тобто створення козацтва на Сіверщині було пов’язано не з боротьбою саме проти турків і татар, а з тим, щоб боротися проти Московії. На Чернігівщині були дрібні шляхтичі та різний військовий люд, так ось цьому люду надавали привілеї. Польська влада на той час уже звикла до козаків, бо козацтво сформувалося на території Речі Посполитої вже у другій половині XVI сторіччя. Показово, що козацтво на Сіверщині підтримувалося саме через готовність до постійної війни з Московією. На території Чернігівщини козакам надавали землю з обов’язком військової служби, за умови, що цю землю вони мають обробляти самостійно або винаймати людей. Фактично мова йшла про такий буржуазний спосіб ведення сільського господарства. Ці люди були зобов’язані мати коня, холодну і вогнепальну зброю. Тож козаки від 1620-х років уже жили в околицях Чернігова та Новгорода-Сіверського.
- Скільки сотень налічував Чернігівський полк? Який полк на території Чернігівщини був найбільшим?
- На той час Чернігівський полк складався із кількох сотень, а вже після 1648 року, коли почалась війна Богдана Хмельницького, формується Чернігівський козацький полк, і в ньому було вже півтори десятки сотень. Найбільший полк на території Чернігівщини – Ніжинський, але він сильно виходив за територію області.
- Хто міг належати до числа реєстрових козаків? Які привілеї мали козаки?
- Коли формувався козацький стан, то він був відкритим, у нього могли потрапляти люди з-поза цього стану, люди з козацького стану могли переходити в інший стан. Але за козацький стан зазвичай трималися, бо він мав певні привілеї. Одним з них було повне звільнення від податків. Козаки, як люди військові, мали платити один податок – податок кров’ю. Цікаво, що найпоширеніший привілей для військових – надання їм землі. Навіть зараз, коли у нас почалась війна, учасникам війни теж почали надавати землю в місті, поза містом та десь у полях. Аналогічний привілей мали і козаки у XVII сторіччі.
- Чи правдивим є твердження, що козацтво припинило своє існування після ліквідації Запорізької Січі?
- Існує таке уявлення, що козацтво в Україні зникло, коли ліквідували гетьманський устрій, тобто у кінці XVIII сторіччя, але це уявлення хибне. Справа в тому, що російська влада розуміла значення козацтва в тому числі для самої імперії. Вона, ліквідуючи козацький устрій, намагалася, з одного боку, зберегти козацький стан, аби козаки були лояльними до імперії, тобто щоб не було військових конфліктів з військовим козацьким станом. А з іншого – аби залучити козаків до війн самої Російської імперії. Тому зберегли козацький стан і більшість привілеїв. Таким чином козацький стан проіснував до 1918 року, тобто до кінця Російської імперії. Я весь час наголошую, що приблизно половина населення Чернігівщини в XIX – на початку XX сторіччя належала до козацького стану. Відповідно, коли кажуть «ми, браття, козацького роду», то це напряму стосується Чернігівщини. Очевидно, що козацька кров тече в жилах майже кожного чернігівця.
- Розкажіть про відомих козацьких очільників Чернігівщини.
- Починати треба від Мартина Небаби та Степана Пободайла. Це були перші найвідоміші полковники. Після них був Павло Полуботок, відомий у масштабах всієї України. Потрібно розуміти, що й останній гетьман України Кирило Розумовський теж походив із чернігівських козаків. Гетьман Павло Скоропадський походив із чернігівської старшини. А найбільше для Чернігівщини зробили саме Лизогуби.
Рід Лизогубів створив Катерининську церкву в Чернігові, маєток та кам’яницю Лизогубів у Седневі, каплицю при Успенському соборі. Була дуже тісна співпраця козацької старшини з церковною ієрархією. Починаючи від Лазаря Барановича велось велике будівництво. Коли говоримо про архітектуру часів козацтва, то найбільше було збудовано саме за часів Івана Мазепи. Тому можемо говорити про Чернігівський колегіум, Катерининську церкву, Полкову канцелярію, Троїцький собор. Степан Пободайло сприяв відновленню Іллінської церкви.
- Цікаво, які прізвища лишила по собі козацька доба на Чернігівщині?
- Так само, як зараз, на війні кожен солдат має ще й позивний. Це важливо для військових, щоб ворог не зміг зрозуміти, хто є хто, щоб простіше було себе ідентифікувати, бо Василів багато. У козаків таке явище було досить поширеним. І от найзнаменитіше перейменування стосується якраз Лизогубів, предки яких носили прізвище Кобизенки. Яків Кобизенко був названий Лизогубом своїми товаришами. Може, через те, що у нього губи великі були чи любив цілувати дівчат. Так це жартівливе прізвище стало гордістю роду. Це стосується і багатьох інших: Небаба, Пободайло, Полуботок – це все козацькі прізвища. Таких цікавих прізвищ було дуже багато. Наприклад, Кривоніс був так названий, напевно, через кривий ніс.
- Які найвизначніші битви часів козацтва проходили на території Чернігівщини?
- Чернігівський полк брав участь у битві під Ріпками. Ця битва була програна, але найголовнішим є те, що не затримали просування ворога далі. Відома також битва під Конотопом, де козаки розбили московське військо. Героїчною битвою була оборона Батурина, яка завершилася поразкою. Чернігівське козацтво, зокрема, брало участь у Чигиринських походах, брали турецькі фортеці на півдні.
- Як ставитеся до легенд козацької доби, зокрема до легенди про золото Полуботка?
- Це найвідоміша з місцевих легенд. Полуботка мали арештувати, він їхав у Петербург і підозрював, що для нього це може погано скінчитися. Він заховав свої скарби і попросив доправити їх у Англійський банк, а потім віддати ці кошти незалежній Україні. У заповіті Полуботок нібито залишив 80 відсотків золота на майбутнє незалежної України, а решту – своїм правонаступникам. Я колись пропонував пошукати скарби Полуботка на дні Стрижня, тому що маєток Полуботка був там, де зараз знаходиться госпіталь. Просто взяти лопати і почистити русло. А взагалі, у тому мулі можна познаходити багато всього. Гадаю, у тієї легенди реальне підґрунтя. Козацькі полковники були дуже заможними людьми. Є опис майна Полуботка, і от тільки в чернігівському маєтку Полуботка було описано 80 мішків зі срібними монетами. Зокрема, у нього було сім карет, дві з них – визолочені, дві – частково визолочені, три прості.
- Назвіть топ-місця козацької слави на Чернігівщині, які має відвідати кожен.
- Це, у першу чергу, мають бути центри козацьких полків: Батурин, Чернігів, Ніжин, Прилуки. У Прилуках, наприклад, є скарбниця часів козацтва. У Ніжині є собор часів козацтва, у Козельці – полкова канцелярія та собор тих часів. Чисто козацьким було містечко Седнів, де також багато чого збереглося. Якщо брати Північну Чернігівщину, там ще донедавна було багато церков часів козацтва. Цивільні споруди будувалися зазвичай з дерева і через те могли прожити років 100–150, тому таких збереглося дуже мало.
- Існує багато легенд про козаків-характерників – чи були такі на Чернігівщині? Як взагалі Ви ставитеся до певного магічно-екстрасенсорного елементу в козацькому середовищі?
- Абсолютно погоджуюсь з тим, що таке явище існувало. Ходять історії про людей, яких не беруть кулі. В теорії це не так, просто ці люди наділені, можливо, якоюсь особливою інтуїцією, яка допомагала їм вижити у боях. Товариші схильні були приписувати їм якісь магічні якості. Бувало так, що у битві всі загинуть, а двоє чи троє козаків залишаться та збережуть бойовий дух. Потім ці особистості обростали легендами.
- Який загальний відбиток залишила по собі козацька доба для формування Української держави? Які основні риси набули українці після козацької доби?
- За походженням козак – це вільна людина та воїн. І незважаючи на те, що Україна раз за разом зазнавала поразки у боротьбі за незалежність, цей дух людини, що прагне свободи, зберігся. Україна програвала тільки тому, що противник був у декілька разів сильніший. Геополітична ситуація не давала змоги постати Українській державі. Але як тільки ситуація змінювалася, українці знову прагнули свободи. Нинішня війна показує, що той дух любові до свободи перейшов і до нас. Українці – прекрасні воїни. Недарма в нашому гімні є слова «ми, браття, козацького роду». Це якраз те, чого не зрозумів путін і його оточення, росіяни і світ, який думав, що Україна здасться за три дні.