Сьогодні, 17 листопада, відзначатиметься Міжнародний день студентів – свято, яке з’явилося у календарі завдяки боротьбі студентів з нацизмом. Тож напередодні цієї дати логічно було поговорити не просто зі студентом, а з тим, хто після 24 лютого пішов захищати Україну та світ від рашизму.
Ми поспілкувалися з кандидатом у майстри спорту зі спортивного орієнтування та лижних гонок і студентом НУ «Чернігівського колегіуму» Максимом Трубенком: про те, як війна змінила плани на цей рік, службу у ЗСУ та… поезію.
Від подорожей автостопом до захисту країни- Ще у січні 2022-го року Ви були членом Студентського парламенту НУ «Чернігівського колегіуму». Які тоді були плани на цей рік та про що думалося?
- Хм... які плани?.. Планував розвивати Студентський Парламент мого університету, так як був виконувачем обов’язків голови Студентського Парламенту «Чернігівського колегіуму». Також, так як крім всього я ще й автостопер, планував кілька масштабних подорожей автостопом.
- Як потрапили до ЗСУ та чому взагалі прийняли таке рішення?
- В ЗСУ потрапив дуже просто: 24-го лютого, після волонтерства (цього дня ми прибирали та облаштовували бомбосховища), пішов у військомат, де одразу ж отримав зброю і був розподілений у підрозділ. Інакшого рішення не міг прийняти, адже це мій священний обов'язок, бо я багато чого і кого люблю. А думки, щодо того, щоб піти на війну в мене були ще з 18 років (тобто ще 3 роки тому).
- Що у Вас з навчанням: чи продовжуєте, чи взяли академвідпустку?
- Навчаюсь на спеціальності 017 «Фізична культура і спорт». А якщо точніше, то «тренер з обраного виду спорту» (в моєму випадку – то лижні гонки). Дійсно, зараз важко поєднувати службу та навчання, тому наразі не беру активної участі у навчальному процесі.
- Історія Міжнародного дня студентів пов’язана зі студентським спротивом нацизму в окупованій Чехословаччині та, зокрема, з загибеллю на акції протесту студента-медика Яна Оплетала. Цьогоріч свято здається напрочуд актуальним для України. Чому, на Вашу думку, студенти мають боротися з рашизмом у 2022-му?
- Відповідь очевидна і міститься у вашому питанні: студенти – це, в основному, молоді люди, які несуть нові цінності та які готові вносити щось нове в існуючий лад. Студентство – це поштовх. Всій країні потрібні поштовхи до дій, а рушійна сила цього, зазвичай, саме студенти.
- Чи стало студентство, на Вашу думку, відчутною силою спротиву росіянам? Чи багато колег-студентів зустрічали на фронті?
- Так, я думаю, що-таки воно стало відчутною силою. Адже, знову ж,студенти та студентки – це, переважно, молоді люди. Вони мають кращу пам'ять, високу рухливість та більш гнучкі до навчання. Тому такі люди стають спеціалістами набагато швидше, ніж представники старших поколінь та здатні швидше просуватися кар’єрною драбиною й займати вищі посади.
Зміна поколінь в армії нам потрібна однозначно. І війна цьому сприяє.
Особисто я на фронті зустрічав дуже мало своїх однолітків: колег-студентів, але маю дуже багато знайомих і друзів, які воюють на різних напрямках та в різних структурах. Деякі з них вже мають значні успіхи. Проте, на жаль, багато моїх друзів від 18 до 24 роківзагинули під час виконання завдань. Світла пам'ять і слава їм.
«В небі світять не зорі, а снаряди від Градів»- Якщо я не помиляюся, під час початку війни, у 2014-му, Вам було 13 років. Пам’ятаєте як тоді сприйняли анексію Криму і наступні події на Донбасі? Чи думали, що і Вам доведеться взяти безпосередню участь у цій війні?
- Так, звісно, пам'ятаю. Тоді всі новини були цим забиті. Сприйняв це доволі різко, у той час дуже уважно спостерігав за політичними рішеннями нашої держави. Але, чесно, не думав, що буду учасником саме цієї війни.
Хоча психологічно готувався. Можна сказати, самовиховував себе на піснях, вивчаючи досвід боротьби УПА... Саме досвід УПА був рольовою моделлю патріотизму для мене.
- Ви – переможець першості України зі спортивного орієнтування на лижах. Наскільки ці навички допомагають у воєнних умовах?
- Так, я займаюсь лижними гонками і маю виконаний норматив КМС в цьому виді спорту. Теж саме і у спортивному орієнтуванні на лижах – я був чемпіоном країни у категорії чоловіків до 21 року.
Навички орієнтування справді допомагають в теперішній професійній діяльності. Бо дуже важливо вміти «читати» карту та запам'ятовувати орієнтири місцевості.
- Чи брали участь в обороні Чернігова?Якщо так, розкажіть про свої відчуття від цього періоду. Що найбільше закарбувалося у пам’яті?
- Перший місяць війни, а точніше 38 днів, був на передовій позиції оборони Чернігова. Це дуже змішані відчуття. Адже я знаю і бачив на власні очі, як обстрілювали Чернігів. Це коли ти стоїш вночі, а в небі світяться не зорі, а снаряди «Градів».
Чому відчуття змішані? Адже я був гордим захищати свою землю, місто яке я люблю всім серцем. В пам'яті закарбувалось все. Проте, найбільше, той вечір коли стояв на чергуванні і бачив як наші машини поїхали деокуповувати території з яких тільки-но втекли росіяни.
- Нещодавно українські війська зайшли у Херсон. Наскільки звільнення таких знакових міст допомагають триматися морально?
- Йооо! Звільнення Херсону – дуже знакова подія, як для військових, так і для цивільних. Вона, стовідсотково, підвищує моральний дух. А це мегаважливо в умовах війни і постійного стресу. Бо даємотивацію триматись і акумулювати ще більше сил для наближення нашої перемоги.
- Якщо можете, розкажіть чим займаєтеся та на якому напрямку воюєте.
- Зараз я на землі, яку теж дуже люблю – це Донеччина. Щасливий бути тут і працювати над українською перемогою.
- Що Вас здивувало в українцях цього року?
- В українцях здивувало лише одне. Те, що вони і далі, після всіх потрясінь, продовжують слухати російську музику та, загалом, вживати російський контент. Все інше не здивувало, адже я вчу і досліджую історію України постійно. Знаючи історію, все очевидно та очікувано.
- До широкомасштабної фази війни Ви писали вірші і, здається, пісні. Що зараз? Чи є у Вас строчки, написані на війні, які вже можна публікувати?
- Так, вірші я писав, а от пісні – ні. З початку повномасштабного вторгнення вирішив, що не буду писати під час війни, проте, як-то кажуть, не втримався і-таки продовжив. Маю один вірш, який би наразі дозволив опублікувати:
30.07.2022
Ранок такий дивний і теплий
Я стою у твоєму светрі
Дивно і тепло, хм
Сліди пострілів на склі лобовому
Видають співчуття, а потому
І погляд скоса
Не торкнула тебе смерті коса
Вже не так-то і тепло
Хоч я і у светрі
Ранок такий же
А я вже не той
От тому то й не так як було.
Рік, два, місяць, день
І співаю я нових пісень
Одкровення й до мене дійшло
Хоч яке б було ворога дишло
Як далеко б це все не зайшло
Неможливих умов
Немає для слова - любов
- Коли, на Вашу думку, Україна переможе та чим може допомогти цій перемозі звичайний українець тут, у Чернігові?
- Україна переможе тоді, коли РФ буде дефедералізована (мається на увазі виділення зі складу Росії національних республік – Карелії, Татарстану, Тиви тощо, - прим.). Чому ми дуже сприяємо і впливаємо, насамперед, на внутрішній розкол влади у Росії. Найважче те, що ми втрачаємо людей у цій війні. Нам потрібно нести якомога менші втрати. Тому звичайний українець чи українка може допомогти тим, що живе.
Тим, що волонтерить, тим, що платить податки, тим, що донатить на Сили оборони, тим, що поширює офіційну і підтверджену інформацію, тим, що розвінчує фейки, тим, що не ведеться на ворожу ІПСО (Інформаційно-психологічні спецоперації, - прим.).