«Як світло є, жити можна. Але його майже ніколи немає». Як живеться в модульних містечках у Чернігові

25 листопада, обід, 14.00. У блоці №4 модульного будиночка в Новоселівці під Черніговом увімкнули світло. У коридорі смачно пахне смаженим м’ясом. Поки є електрика, на кухні жінки готують їсти. Працюють пральні машини. Тепло. Три з половиною місяці люди живуть у польських модульних будинках, де всі комунікації працюють від електрики, пишуть «ТЕКСТИ».

У березні у Новоселівці йшли тяжкі бої за Чернігів, після яких від ошатного приміського села залишилися самі руїни. Хто може, відновлює житло самотужки. Ті, кому немає чого ремонтувати, переїхали у тимчасові модульні містечка. Але російська армія дістала їх і тут - після обстрілів енергетичної інфраструктури у модульних містечках часто немає світла. А це означає відсутність тепла, світла і води Як вони виживають? Чи рятують їх генератори і газові балони?

Мокрі стіни і запліснявілі матраци

— Бачили б ви нас два дні тому, коли добу світла не було, — сміються господині і ведуть показувати своє житло.

— В четвер приїжджали спеціалісти, робили дірочки в дерев’яних каркасах ліжок під матрацами. Щоб була хоч якась вентиляція, — каже 47-річна Гаяне Нечипоренко, піднімає матрац на одному із ліжок у своїй. — Через місяць після того, як заїхали, дівчата із третього блоку почали жалітися — поцвіли матраци. У Тані Маніної взагалі стали чорними. Перевірили свої — така сама історія. Через різкі перепади температури вода тече по стінах, мокнуть плінтуси. Кожного дня протираю тряпкою. Добу не було світла, у блоках стало холодно. А коли ввімкнули, почали прогрівати, з’явився конденсат. Вода була всюди.

Чохли з матраців попрали, але чорні цятки лишилися, — продовжує вона і веде в загальний коридор, де на сушках сохнуть чохли сусідки. Поролонові матраци стоять поряд. — В ігровій потекло. От і вирішуй: або відкривати вікно, щоб провітрити і сидіти в холоді, або грійся і з пліснявою сиди.

— Як грієтеся, коли немає електрики?

— Ходимо до фельдшерки додому. У неї на крайній випадок є генератор. Ось, у знайомих попросила кемпінговий газовий балон. Можна приготувати їжу. Виносимо на середину кухні, відкриваємо вікно і готуємо. Але його треба повернути власникам.

Діти на дистанційному навчанні у вознесенській школі (тепер Вознесенське, була Улянівка). Видали їм хоумбуки (те саме, що ноутбуки). У мене двоє дітей, а хоумбук один на родину. Донька в четвертому класі, син у дев’ятому. Уроки починаються о дев’ятій ранку. І як їм ділитися?

Генератори не “тягнуть”

— Як хропуть сусіди, уже почули і як ногами б’ють у стіну, теж, — дає оцінку модульному будинку, 62-річна Ніна Фесенко, старша в модульному містечку в Новоселівці. Вона прожила там два місяці. — Представники ОВА привезли два генератори. Один вивантажили в нас, другий повезли на лижну базу. У нас його навіть ще не запускали. На сто кіловат. Працює на солярці. За годину бере 30 літрів палива. Грошей з нас за солярку поки не здирають. Але всі чотири блоки він не потягне. Треба або три генератори, або один на 300 кіловат. Спілкувалася з людьми, які живуть на лижній базі. Вони запускали генератор. Увімкнули плити, аби приготувати їсти, його й вибило. Волонтери привезли газову плитку. Заправляємо балон і гріємо воду. Щоб можна було хоча б чай зробити. Сьогодні (25 листопада - Ред.) встала о 12 ночі, до другої варила розсольник.

У кого маленькі дітки, виїхали. Чи до родичів, чи на зйомні квартири. Лишилася одна маленька дитинка і тяжко хвора лежача жінка.

— Яка температура в кімнатах?

— Градусників немає. Температуру на електропанелі кожен виставляє сам. Коли світла не було, “гарні” ходили. У шапках, куртках. Я в довгому халаті спала, усю війну в ньому рятувалася, — сміється.

— За комуналку платите?

— Ні. Але в нас є общак. Раз на місяць скидаємось по 200 гривень з кімнати. Гроші йдуть на зарплату прибиральниці (7 тисяч гривень), мені і на дрібні витрати. Віниками-совками обзавелися. Сніг випав, а чистити нічим. Поїду, куплю чотири лопати для кожного блоку. Все миюче-чистяче теж купуємо з цих грошей. Зламався унітаз. Наче дрібничка, якась штучка маленька. Поїхали шукати, а вона 600 гривень коштує. Теж з общака брали.

— Ваші будинки ремонтують чи так і стоять розбиті?

— Ті, у кого є що ремонтувати, ремонтують. В основному, за свої гроші. Скудно, але допомагають з матеріалами. Хтось будує тимчасові времянки. Нам обіцяють: коли закінчиться війна, тоді почнеться відбудова.

«Як світло є — жити можна»

— Але його майже ніколи немає. Ходимо і спимо отак, — показує шапку, куртку, штани, чоботи-”дутики” 70-річна Анна Довбиш. Вона переїхала в модульний будинок на території лижної бази місяць тому. Жила у двоповерхівці на Любецькій, 34 у Чернігові. Зараз будинок ремонтують.

— Чекаємо, коли відбудують, аби переїхати в свої “квадрати”. Закутуємося в ковдри, так і спимо, – розповідає вона. – Сьогодні всю ніч просиділа скручена на ліжку. Не могла заснути. Коли електрика є — усі вискакують на кухню. Хтось картоплю чистить, хтось суп варить. По черзі. У наших модулях 120 чоловік живе у чотирьох блоках. Сьогодні якраз балакали, аби електрика була частіше, то жити можна.

Для блоків на лижній базі генератор такий же, як у Новоселівці. Тягне всього два блоки.

Ми всі жили на своїх руїнах, поки можна було. Холодно, волого, цвіль. Усе тече. Третя бригада вже змінилася. Годину роблять, дві сидять. Тут, у кімнаті, живу одна. Дві години світло є, шість немає. Ходимо з ліхтариками, як привиди.

Мешканцям модульного містечка іноді привозять хліб. Але їм дуже не вистачає маршрутки, яка б їздила хоча б раз на день до міста, щоб можна було виїхати в магазин чи в поліклініку.

«Летіло з усіх боків»

— Живу з донькою і внучкою, — ділиться своєю історією війни 82-річна Марія Саволій. — Дім на горі, як їхати на кладовищі «Яцево». Наш куток «Кукушанкою» звуть. Майже всю війну там просиділи. Як надумалися виїжджати, добралися до мосту, а його немає. Повернулися додому, а дім уже горить. Біля лісу, за церквою, стояли наші «Гради». Летіло з усіх боків. Я стою молюся, дякую Богу, що не пускає тих у місто. Над головою літає. Сусідський бульдог, я раніше його побоювалась, приткнувся до моєї ноги і не відходить.

Сусіди виїхали за кордон. Хата здорова, дозволили нам там жити. Платили комунальні. А коли вони повернулися, ми переїхали сюди.

…І модульний медпункт

Недалеко від модульних будинків стоїть такий же модульний медпункт. Стаціонарне приміщення розбите, там зараз роблять ремонт. Тимчасовим ФАПом завідує 40-річна Алла ТЕЛЕНЬ, фельдшерка:

— Ремонт там вже з місяць роблять. Працівники з Одеси, - розповідає вона. - Модуль привезло керівництво чернігівської районної лікарні. До цього працювала в розбитому приміщенні. Мій чоловік Юра трохи його підлатав, вікна плівкою забив. Дах замазав. А місяць тому привезли цей. Він виглядає, як модульний будиночок, в якому живуть наші люди. Модульна кімната. Є стіл, є умивальничок, щоб руки помити, шафка. Світла немає, холод страшенний, волого. Опалення немає.

— Мій будинок - недалеко від ФАПу. 20 років працюю. Усі знають, де я живу. То приходять додому. І більшість моїх пацієнтів у модулях живе. Ось, зараз піду перев’язки зроблю. Увечері крапельниці поставлю. Як стаціонарний ФАП відремонтують, переїду туди.