Продовжуємо проєкт «Літпорада», який реалізується Чернігівською Медіа Групою у партнерстві з Чернігівською міською бібліотекою імені М.М. Коцюбинського. Як завжди – найцікавіші новинки художньої літератури та нон-фікшену від українських та зарубіжних авторів.
Артем Чапай “Дивні люди”. Книги-ХХІ, 2019
Головний герой роману – неандерталець Стьопа. Так-так, саме неандерталець, єдиний на планеті, якого відтворили вчені українського науково-дослідного інституту. Інститут цей секретний і замаскований під гаражний кооператив. Стьопа, звісно, дивний. Він не пристосований до життя, слова сприймає буквально, а ще патологічно добрий і дивиться на всіх людей, сапієнсів, як він їх називає, відсторонено, намагається зрозуміти їхню природу й звички. Не завжди це йому вдається. Коли Стьопі виповнюється сімнадцять, його відпускають у великий світ, бо інститут реорганізовують. Він сам-один блукає степом, зустрічає різних людей, потрапляє до цирку, де працює різноробом, а згодом і виступає. А потім в його житті починається зовсім інша сторінка, де є місце драмі. Але закінчується все добре. Не дарма ж останній розділ називається РАГС.
Жанр роману можна було б визначити як гумористичний, якби не болючі теми, що там підіймаються. Тож назвемо його трагі-комедією, словами однієї з героїнь. А головна його особливість в тому, що він майже повністю написаний суржиком. Втім, не лякайтеся, це дуже поетичний суржик, до того ж він еволюціює до літературної мови разом з головним героєм, а ще дуже дотепний. Іскромьотний, як сказав би Стьопа.
Ольга Дубчак “Чути українською”. Віхола, 2021
Вчити українську — це так нудно. Усі ці правила, терміни, незбагненні виключення з правил, складні визначення... Навіщо воно потрібно, якщо ти не лінгвіст? Адже ж ми і так її знаємо, бо вона наша рідна.
Зізнайтесь, саме такі думки вас опосідають, коли ви бачите черговий підручник з української? Так от, ця книжка — геть не така. Це захоплива мандрівка у основи фонетики — науки, про яку ви може ніколи б і не мали уявлення, якщо ви не диктор на радіо. А тепер матимете. І повірте, це дуже цікаво. Особливо, коли написано так весело.
Так, ця книжка дуже дотепна. Її можна читати як комедію з життя звуків. Авторка не скупиться на жарти й дотепи, не втомлюється пояснювати найпростішими словами складні правила звуковживання, не гребує навіть поминати Олега Винника, для кращого запам’ятовування, звісно.
І так, сміючись, ми дізнаємося про голосні та приголосні, дзвінкі, глухі, шиплячі та сонорні, передньо та середньоязикові, гортанні, губно-зубні... Ні, досить. Зараз вам ні до чого ця інформація. То все треба читати в книжці, так цікавіше.
Одрі Ніффенеґґер “Дружина мандрівника в часі”. КСД, 2016
Генрі знайомий з Клер з самого дитинства. Згодом, коли вона дорослішає, вони одружуються й живуть звичайним життям щасливого подружжя. Ну, майже. Нюанс у тому, що Коли Генрі знайомиться з Клер, їй 6 років, а йому тридцять шість. А коли починають зустрічатися, їй двадцять, а йому двадцять вісім. А перший поцілунок у них стався, коли їй було шістнадцять, а йому сорок три. Та що ж це коїться з часом?
Нічого надзвичайного. Просто Генрі — мандрівник у часі й може опинятися як в минулому, так і в майбутньому, має змогу спостерігати, як дорослішає його майбутня дружина, і навіть зустрічатися з самим собою з іншого часу. Проблема тільки в тому, що він ніяк не контролює ці переміщення. Ніколи не знає, де саме опинився, може зникнути посеред важливої події й не може взяти нічого зі собою. Тому частенько опиняється в поліційному відділку за те, що розгулював по місту голяка. Купа незручностей.
Історія закоханих розгортається майже на шестиста сторінках. Вона оповідається то від імені Генрі, то від імені Клер, відбувається то в 1978 році, то в 2001, то у 1984, то у 2006... Годі розібратися в цьому часовому хаосі. Але подружжя плекає надію якось впорядкувати своє життя й припинити подорожі в часі. Та от, чи вдасться це їм?
Марк Менсон “Витончене мистецтво забивати на все”. Наш формат, 2018
У морі мотиваційної літератури й позитивної психології книга Марка Менсона — ковток свіжого повітря. Вона не змусить вас гнатися за недосяжним, стрибати вище голови або шукати позитив в усіх прикрощах, що випадають на вашу долю. Вона не змусить почуватися винними й пригніченими за те, що вам погано чи ви не вигрібаєте. Вона вчить сприймати все як є й саме в цьому віднаходити силу. Світ вам нічого не винен, ви нічого не винні світу, то чому б не розслабитись? Все одно всі помремо.
Можна сказати, що це трактат здорового пофигізму. Він написаний у відв’язному стилі, приправлений ненормативною лексикою та чорним гумором. Автор нікого не вмовляє, не спонукає, не заспокоює. Погодьтесь, часом саме такого нам і не вистачає, аби більш тверезо подивитися на проблеми. Але будьте обережні: якщо відчуваєте, що вас може зачепити такий стиль, краще не беріться за книгу. Зрештою, вона була розрахована на мирні часи.
* * *
Приєднуйтесь у Viber та Telegram до спільноти "Чернігівський Фонтан", де тільки найактульніші новини та історії нашого міста.