Дмитро Брижинський: «Небезпека не минула, розслаблятися зарано»

На посаду начальника Чернігівської міської військової адміністрації Дмитро Брижинський призначений 17 лютого цього року. Рівно за місяць ми зустрілися в його кабінеті (донедавна – кабінеті Чернігівського міського голови Владислава Атрошенка в міській раді) та запитали, яким був цей місяць. Пан Брижинський – людина військова, полковник ЗСУ в запасі. Жодного дня не працював в органах місцевого самоврядування.

Говорили з ним не тільки про виклики, завдання та відповідальність, пов’язані з цією посадою, взаємодію з керівниками, котрих призначав Атрошенко, з депутатським корпусом, обраним чернігівцями. А й про майбутнє Чернігова, дитсадки та школи, про жінок в армії, дружину та захоплення. Дмитро Брижинський каже, що за діями відстороненого мера не слідкує. По-перше, - не цікаво. По-друге, є важливіші справи. Які? Про це й поговоримо.

- Пане Дмитре, минув місяць, як ви призначені на цю посаду. Яким він для вас був? Чим займалися? Чи побачили такі напрямки роботи, з якими буде важко впоратися?

- Я людина військова, 25 років у збройних силах, у нас чітко визначено, з чого все починати: оцінка стану справ, яка ситуація на цей момент, що зроблено, а що – ні в безпековому питанні. Тому за цей місяць фактично ми зібрали людей, які працюють і допомагають, провели організаційні заходи, щоб військова адміністрація почала працювати на початковому етапі. Вивчили стан безпекового середовища. Це стосувалося, передусім, захисних споруд загального користування, в закладах освіти також.

Наступний напрямок діяльності – вивчення міських програм, що були прийняти торік за напрямком «територіальна оборона та національний спротив», і що приймалося цього року. Казав неодноразово, що у мене є питання. Торік були прийняті різні програми: освіта, ЖКГ, оборона тощо. Бюджет на них складав близько 2 млрд. грн. З цих коштів 13% йшли безпосередньо на питання оборони та цивільного захисту. Цього року закладений лише 1%. Вважати, що все зроблено, - не можна, тому що держава використовує 40-50% бюджету і постійно збільшує видатки на оборонний напрямок. Так же і ми повинні забезпечити максимальну безпеку для громадян. Особливо, якщо враховувати, що Чернігів – північний форпост, прикордоння. Історично склалося, що така ситуація була не раз, адже місто було прикордонням – Московії та Речі Посполитої, Київської Русі та кочовиків. І зараз історія повторюється.

Відповідно, від питання безпеки впливає на відтік молоді, відтік коштів. Вони залишаться, якщо буде впевненість, що ця фортеця не приступна. Щоб у нас не було так, як з Маріуполем. Тому мій напрямок – вивчити, що тут відбувається.

- І що можете сказати про стан справ у сфері безпеки?

- Що я побачив? Дії хаотичні. Вони є, не можна сказати, що нічого не робиться. Але не бачу, що це цілеспрямований і контрольований процес. Ми відвідали декілька сховищ – нема загального підходу. Побули в одній школі, в іншій. Бачу, що стіни пофарбовані, витяжна вентиляція є. Одне сховище було відновлене за допомогою волонтерських коштів, друге – за допомогою бюджету. Але загального підходу нема. Медичний працівник повинен бути чи ні під час перебування дітей у сховищі? Ще одна школа не має власного сховища, і діти перебували поруч у приміщенні. Умови там жахливі. Просто побілили стелі, поставили лавочки. Вогнегасників – нема. А якщо буде необхідно надати медичну допомогу дитині, де будете приймати?

Проводжу аналогії з військовою діяльністю. У нас чітко визначено, скільки має бути води на кожного, скільки умивальників. Все вираховується. Може, десь і нема можливості. Але якщо ми вирішили, що має бути місце для надання медичної допомоги, – воно має бути чітко визначене. Як воно обладнане – то така справа. Повинен бути медичний працівник. Вогнегасники. Запасний вихід. Були в дитячому садочку. Він зачинений. Працівники не працюють. Пройшов рік. Що заважало використати будівельні спроможності міста і на території збудувати сховище? Я бачив такі приклади у Гончарівському. В школі сховища нема, в садочку – нема, але збудували на подвір’ї. Зробили два виходи. Питання вирішене. Бачу, що нема організованої роботи.

- Якщо вже зайшла мова про садочки, то нещодавно вийшла стаття, що 17 садочків у Чернігові закривають нібито через те, що нема укриттів. Чи знаєте про цю проблему?

- Моя особиста позиція: три кити, на яких тримається держава - освіта, охорона здоров’я та військовий блок (тут усе – і поліція, і ДСНС, і армія). Освіта має бути взаємопов’язаною. Питання патріотичного виховання має починатися з дитячого садочка. А ми закриваємо дошкільні заклади. Тож про які інвестиції, про яке майбутнє Чернігова можемо казати, якщо припиняємо цю діяльність?

Я сам родом зі Сновська, коли приїжджаю - бачу, що там коїться: місто занепадає. З таким ставленням Чернігів також занепадатиме, нікого тут не залишиться. Як впливати на цю ситуацію? Мої повноваження широкі, вони чітко визначені в ст.15 Закону «Про правовий режим воєнного стану». Але є нерозуміння міської ради та міського голови. Вони особисто для себе вирішили, що мої повноваження – суто оборона та цивільний захист. Забувають, що є інші закони. Закон «Про стратегію національної безпеки» визначає, що безпека - комплексне питання, де, окрім воєнної, є ще безпека економічна, гуманітарна, енергетична тощо. Там дуже багато складових. І все наше життя пронизане безпекою.

- Як складається ваша взаємодія з представниками міської влади, з керівниками управлінь і комунальних підприємств, яких призначав Владислав Атрошенко?

- Якщо буде відповідна постанова Верховної Ради про розширення моїх повноважень, тоді всі комунальні підприємства будуть безпосередньо підпорядковані мені. Зараз вони підпорядковані в. о. голови міської ради.

- Тоді за ким зараз останнє слово під час ухвалення рішень?

- Ми рухаємося паралельними маршрутами як два потяги. Один – це міська рада з депутатами, другий – військова адміністрація. У них своя юридична адреса, у нас – своя. Я направляю відповідні доручення на ім’я міського голови, які він зобов’язаний виконувати. Ми проведемо аналіз, які виконані, які – ні. Якщо буде видно - не виконані, буду звертатися до правоохоронних органів, аби вони надали оцінку.

- Пане Дмитре, історія з відстороненням Чернігівського міського голови викликала широкий суспільний резонанс і обговорення. Є багато нерозуміння і незадоволення цим рішенням. Як ви прокоментуєте, чому у період активних бойових дій не було запроваджено військову адміністрацію в місті Чернігів, а зараз вона чомусь стала потрібна?

- Перше – тому що відсторонений міський голова. Було прийнято таке рішення. Питання легітимності виконувача обов’язків – під сумнівом. Друге – небезпека не минула. Те, що до нас не прилітають снаряди – таке питання, бо ми бачимо Харків, Херсон. Ніхто не застрахований, що завтра наші сусіди – не тільки росіяни, а й білоруси під керівництвом лукашенка – приймуть рішення про введення військ на нашу територію. І для того, щоб підготуватися до ймовірного наступу, треба починати роботу завчасно. Коли велися бойові дії, напевно, не було часу у вищого керівництва вжити ці заходи. Роботу здійснювали аврально за принципом вогнегасника. А зараз треба цілеспрямовано провести заходи, щоб не виникало питання, як треба діяти, на кого орієнтуватися, кого слухати.

- Поясніть нашим читачам, як з вами взаємодіяти як начальником військової адміністрації? Чи ведете особистий прийом, куди телефонувати, звертатися з питаннями, пропозиціями?

- Якщо приходять люди – ми працюємо через відділ звернення громадян міської ради. Є також соціальні мережі, фейсбук.

- Давайте повернемося до теми оборони Чернігова під час повномасштабного вторгнення. Як вважаєте, що стало вирішальним фактором оборони?

- Успішним фактором оборони стало тільки те, що чернігівці піднялися. Сергій Калініченко з ТРО сказав точну фразу: «Це не місто – герой, а місто героїв». Якби не було людей, нічого б не було. Нікому було б обладнувати барикади, зустрічати ворога зі зброєю. Тільки тому завдячуємо, що люди піднялися та пішли обороняти. Якби цього не було, навіть найбільш відточений план не спрацював би. Не було б кому його впроваджувати в життя. Це головне. Через 10-15 років запитаєте – відповідь буде така сама.

- Щодо статусу тих людей, які пішли у військкомати, взяли зброю до рук, але не були юридично ні в ЗСУ, ні в ТРО. Знаю особисто приклади, що дехто загинули на бойовому чергуванні чи завданні, але не прирівняні до захисників.

- Я знаю це питання, до нас уже зверталися, є такий приклад у Муніципальній варті. На щастя, хлопці живі, здорові, але є питання щодо статусу учасників бойових дій. І це питання врегульоване. Потрібні свідки, пояснення. Є процедура через підрозділ ТРО. Звертаються, якщо вони діяли в межах Чернігова, виконували задачу ТРО, є свідки, які можуть підтвердити, що вони в цьому підрозділі або біля цього підрозділу виконували завдання та загинули. Є такі прецеденти.

- А взагалі чи достатньо робиться для цих людей? Йдеться і про вшанування їх пам’яті, і про грошову винагороду чи забезпечення для рідних?

- Гадаю, це питання доречне завжди, але зараз стільки людей, які постраждали, - дуже багато! Зараз відсутні достатні важелі, які можуть ефективно повпливати на це. Тому що багато інвалідів – молодих хлопців, соціальна інфраструктура у нас не розвинена достатньо, відсутні пандуси, соціальні працівники, нормальна заробітна плата для соціальних працівників. Відсутні навчальні заклади та реабілітаційні центри. Цим питанням потрібно займатися вже зараз.

- Звісно, бо кількість воїнів – і загиблих, і травмованих, на жаль, збільшується щодня!

- І це в подальшому може привести до соціальної напруги. Знову ж таки повертаємося до безпекових питань. Потрібно в цьому напрямку попрацювати. Ми побачимо, чи люди орієнтуються, чи ні, що вони повинні робити. Бо люди в Чернігові трохи розслабилися, гадають, якось воно буде. Якщо не буде цього бачення, будемо наштовхувати на якісь процеси. Результатом хочу бачити стратегію безпеки міста Чернігів. Бо зараз є програма «Безпечне місто», затверджена в 2020 році. Але вона формальна, не комплексна. Треба прийняти програму, яка буде передбачати всі заходи по всіх напрямках. Це на тривалу перспективу.

- Про жінок у армії ще хочу вас запитати. Ви безпосередньо брали учать у бойових діях, знаєте, як жінки себе зарекомендували. Як вони пристосовані до армії? Чи достатньо для них робиться?

- Щодо гендерної рівності у збройних силах – давно це питання відкрите, і ним займаємося. Наприклад, про введення жіночої військової форми. Питання вирішується. Рано чи пізно буде вирішено. Щодо проходження служби жінками на різних посадах – внесені були зміни до наказу Міністерства оборони України, і цей список розширений. В 1-й танковій бригаді є командир механізованого взводу – дівчина. В 58-й бригаді дівчина – командир артилерійського екіпажу. В 93-й бригаді дівчата були операторами БПЛА. Серед бойових медиків багато жінок.

- А також, напевно, снайперки, розвідниці.

- Так, і проблем з проходженням служби жінкою нема, якщо вона за своїми моральними якостями та фізичною підготовкою підходить.

- А ви бачите такий варіант розвитку подій, що наші жінки також будуть військовозобов’язані, і також будуть проходити строкову службу в армії, як і чоловіки?

- Якщо буде така необхідність. Зараз закон прийнятий про добровільну постановку на облік до військкоматів.

- Гадаю, зараз наших читачів передусім цікавить запитання про перемогу. Якою у вашому розумінні як військового, як керівника, має бути перемога для України?

- Це складне питання: якою вона може бути, якою буде? Зараз не доречно про це говорити, бо у нас нема 100% інформації про втрати. Не відомо, на яких умовах здійснюється міжнародна допомога. Ми ж розуміємо, що під час Другої світової на той час Радянському союзу здійснювали допомогу як лендліз, а остання виплата за цією угодою була здійснена в 2000 роках росією. Тому я не можу чітко сказати, яка це буде перемога, якою ціною. І які будуть наслідки. Війна триває. Тож зарано говорити про перемогу.

- А якщо уявити ідеальний сценарій, це росія як федерація чи росія не існує взагалі?

- Це питання геополітики, і на росію впливає не тільки Україна, а й багато західних країн і не тільки. І питання не в тому, розвалиться російська федерація чи ні. Якщо вона буде розпадатися на декілька собі подібних держав – це все буде дуже складно. Навіть за часів СРСР деякі міжнародні партнери не бажали, щоб країна розсипалася на декілька країн, бо потрібно буде вести багато напрямків роботи – з кожним взаємодіяти, знаходити точки дотику. Звісно, там повинен змінитися путінський режим взагалі. Там повинна бути демократія.

- Демократія у них ніяк не приживається!

- Дуже багато запобіжників, які унеможливлюють однобоке сприйняття всесвіту і прийняття рішень. Звісно, там повинен бути інший уряд, інший світ.

- Але ж це не тільки від уряду залежить, там же люди підтримують цю війну, бажають нас вбивати, ґвалтувати, грабувати. Якою, на вашу думку, може бути та межа компромісу, на яку ми здатні, аби досягти сталого миру? Бо багато хто вважає, що перемога – це сталий мир.

- Взагалі у нас дуже багато експертів з’являється по різних напрямках діяльності. Коли був начальником штабу оперативно-тактичного угрупування в місті Кривий Ріг, отримував на той час аналітичну інформацію щодо геополітичних питань і процесів. До цього хоча і навчався в Національному університеті оборони, в інших навчальних закладах, про деякі нюанси нам ніхто не розповідав. Наведу один приклад, коли мені стало зрозуміло, що не все так просто і не так однозначно, як ми думаємо. Світ багатогранний, і має стільки відтінків, що проста схема «чорне та біле» не працює взагалі.

Такий приклад: одна з європейських держав не підтримувала санкції. Чому? Тому що має атомні електростанції, які працюють в інтересах цієї країни, але на російському урані. А щоб замінити поставщика та переобладнати, потрібно декілька років. Відповідно, росія впливає та каже: будете підтримати західний світ, перестанемо поставляти уран.

Були питання щодо Ізраїлю, чому він не заявляє чітко про свою позицію щодо цієї війни. На території Сирії існують бази іранських бойовиків, а Іран своєю метою визначив повне знищення держави Ізраїль. Хоча навіть не має з цією країною спільних кордонів. Періодично Ізраїль наносить удари авіацією по цих базах, щоб вони не мали змоги здійснювати обстріли по території Ізраїлю. А територію Сирії прикриває ППО росії, і щоб Ізраїль міг нанести удари по базах Ірану, вони повинні домовлятися з рф. От такі нюанси.

Також я не розумів, чому всі борються за Тайвань. А 65% усіх плат, які виробляються у світі – це Тайвань. Ось чому Китай намагається заволодіти Тайванем, а США не надають такої можливості. І таких питань – уявляєте скільки. Тому прочитати книжку радянську «Історія України» і сказати «все розуміємо» - цього недостатньо.

- Хочу попитати про особисте, бо наша аудиторія також дуже різноманітна, і багатьом це цікаво. Ви родом зі Сновська, як і Олександр Ломако, тож уже почуваєтеся вкоріненим у Чернігові, чи став він вам рідним? Чи ви тут на роботі?

- Так, я народився у Сновську, але прадід і дід – з Чернігова. Мій прадід був залізничником. І коли понад 100 років тому почали будувати залізничну станцію у Сновську, то він виїхав туди працювати. Тому коріння у мене чернігівське, після випуску в 2001 році я проходив службу у Гончарівському. Весь наш побув був зорієнтований на Чернігів: ринок, розваги, відпочинок.

- Ви розповідали, що ваша родина виїжджала з міста під час бойових дій, а зараз вони вже повернулися?

- Так, родина виїхала 16 березня – перед тим, як зруйнували міст, а повернулися на початку квітня.

- А ваша дружина чим займається?

- Вона – військовослужбовець.

- Також давно служить, як і ви?

- Вона служить з 2016 року. Спеціальність пов’язана зі зв’язком.

- Чи з’явилися у вас під час активної фази шкідливі звички? Чи вже були?

- Я колись палив, але кинув. Це був важкий процес, але зміг. Було декілька спроб. Нова звичка: коли були в Бахмуті - підсіли на кока-колу. Як енергетик. Бо потрібно було себе заводити. То ми за день по п’ять банок випивали. Зараз уже ні.

- А як ви взагалі справляєтеся з тим тиском, навантаженням, які вам доводиться витримувати?

- Це звичка. Я був командиром військової частини тривалий час. Режим роботи командира військової частини схожий на мій нинішній один в один. Такі ж телефонні дзвінки, зустрічі. Такі ж питання. Був начальником гарнізону Черкаського, це Новомосковський район біля Дніпра. У моєму підпорядкуванні були два населених пункти – такі, як Гончарівське. Ті ж питання виникали: забезпечення світлом, тепло.

- Тільки масштаб зараз змінився.

- Там були інші цифри: десь 5-6 нулів, тут – 9 нулів. Але процеси схожі. Ті ж процедури, той же бюджет.

- Ви військовий, тож вам треба нині свою фізичну форму підтримувати?

- На стрільби приходжу періодично. Відвідую спортзал три рази на тиждень. І сьогодні також був. Бо кока-кола далася взнаки.

- Гадаю, що не тільки кока-кола. Стрес накопичується. До слова, багатьом справлятися зі стресом допомагають хобі. У вас вони є?

- Читаю постійно, але це не хобі, це потреба. Минулого року, коли сюди приїхав перед війною, почав збирати шахи. Зараз у мене близько 20 наборів. Граю переважно сам з собою. Вмію пересувати фігури на шахівниці – ось такий мій рівень. У дитинстві нас було троє братів, то постійно між собою змагалися.

Тепер, коли почав збирати набори, відчув різницю – які бувають фігури. Є дешеві шахи – коли фігуру підіймаєш, її ваги не відчуваєш. А є шахи з додатковою вагою. Кожен набір – це різні відчуття. Ти робиш крок і відчуваєш це. Кожен крок має бути зважений. Не тільки розумово – ти прорахував цей крок, це ще й фізичне відчуття – він має певну вагу.

- Виходить, і масштаб шахівниці у вас зараз змінився, а не тільки масштаб цифр і відповідальності. Тому запитання до вас як шахіста: чи довго зважували пропозицію про цю посаду?

- Отримав наказ – і все.

- А вашу думку чи згоду хіба не питали?

- Звісно, питали. Звісно, думав. Запропонували – і ти зважуєш, який обсяг завдань. Чи він схожий на твою минулу діяльність. Я звик виконувати обов’язки. Головнокомандувач наказав – я виконав. Враховуючи те, яке зараз безпекове середовище, що родина тут, і я тут, що я орієнтуюся в цих питаннях, і можна дійсно покращити це становище.

- Скільки часу думали?

- На наступний день надав відповідь: так, я готовий, тому що впевнений, що на цьому місці буду більш корисний, ніж буду шорхати по якомусь штабу і якісь папери перекладати.

- Нарешті, останнє запитання щодо дерусифікації топонімів. Чи це зараз потрібно - яка ваша думка?

- Обов’язково! Доповідаю як військова людина. Схоже питання колись було, я навчався у Національному університеті оборони, і тоді в збройних силах генерал Муженко підняв питання про перехід умовних тактичних знаків, якими відображається обстановка на картах, на стандарти НАТО. Ми використовували старі радянські тактичні знаки: така фігура означає танк, така – окоп. Тоді Муженко чітко визначив, що треба переходити на нові тактичні знати та стандарти НАТО.

Дуже багато людей, в тому числі військові були незадоволені: хіба це головне? Треба техніку, засоби зв’язку тощо. Але ці зміни – це зміни ментальності. І вони часто важливіші, ніж зміни фізичні. Тоді б не було цих людей, які в 2014 році казали «путін, введи війська», зараз не було би такої думки «ми такі ж, як вони», і ніхто не ввів би війська, і не було б цієї біди. Якщо б всі розуміли, що тут не сприймають радянське, і тут нема нічого російського. Я сам народився в російськомовній родині, у російськомовній школі навчався, є питання щодо володіння мовою. Але я на 100% впевнений, що державна мова має бути одна – українська. І все радянське має бути викорінене.

- Мої колеги зауважують, що в Чернігові цей процес зараз дуже повільний.

- Так, повільний. Треба діяти більш рішуче, треба за тиждень все обговорити, визначити та змінити.

* * * 
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.