Продовжуємо наш огляд цікавих локацій неподалік Чернігова, які ще не дуже відомі туристам, але доволі цікаві й заслуговують на нашу увагу. Критерії, за якими ми їх відбирали: аби їхати відносно недалеко і можна було впоратися за день чи декілька годин плюс аби мандрівка була досить бюджетною (нам не довелося витрачати купу грошей).
![Садиба Софії Русової]( "Садиба Софії Русової")
Олешня, садиба Софії Русової(60 км від Чернігова)
Напевно, досі мало хто з чернігівців знає, що в с. Олешня знаходилася садиби поміщиків Ліндфорсів. А ще менше тут бували, бачили родинні поховання, церкву, що звели поміщики. Саме тут, в Олешні, у швецько-французькій родині з’явилася на світ велика патріотка України, видатна педагогиня, громадська діячка Софія Русова. Нещодавно вона була героїнею нашої рубрики «Історична персона». Нагадаємо, що ця жінка відкрила в Києві перший приватний дитячий садок, написала першу українську абетку, розробила доктрину національного виховання.
Садиба (точніше, її рештки, бо будівля потребує відновлення) знаходиться у прекрасному місці, серед хвойних лісів. Колись тут були розкішні алеї, купальні на річці. Маленька Софійка жила у цій казковій місцевості до 10 років. Історико-меморіальний музей, що розповідає про життя Софії Ліндфорс-Русової, - невеликий за площею, але цікавий. Його створив місцевий підприємець і меценат Іван Чаус, який є засновником благодійного фонду імені Софії Русової. В експозиції побачимо особисті речі Софії Федорівни, передані її нащадками. В будівлі знайшлося місце і для колекції гончарних виробів, адже Олешня – один із відомих осередків гончарства в нашій області.
Туристів сюди у першу чергу приваблюють «чернігівські Мальдіви» - дивовижні Блакитні озера з цілющою водою. Тут є декілька садиб, де можна зупинитися на ночівлю. Місцеві почали здавати свої будиночки в оренду. Є різні за умовами, зручностями та цінами варіанти, і цю інформацію можна знайти в інтернеті. Щоб не готувати самим, є кав’ярня на території садиби «Блакитні озера», де можна замовити обід, є «трапезна» в еко-садибі «На дерєвню, до дідуся», купа магазинчиків у селищі.
До слова, в Олешні збереглися старовинні дерев’яні будиночки з мереживною лиштвою – дуже автентичні, і їх чимало. На озерах можна не тільки купатися та засмагати, а й помандрувати стежками, подихати цілющим повітрям, взяти напрокат велосипеди та покататися. До масштабного вторгнення Блакитні озера відвідували десятки тисяч туристів щороку. Тут гриміли різноманітні фестивалі. Найвідоміший з них, напевно, - на Івана Купала. Нині людей тут дуже мало, адже зовсім поруч – кордон з білоруссю. Тож будьте готові, що вас зупинятимуть і перевірятимуть документи.
Під крилом «Білого Янгола» (близько 60 км)
Навіть якщо ви вже бували в Славутичі раніше, це місто, гадаю, зможе вас здивувати. Сюди варто завітати, тому що це місто-парк, місто-курорт. Будиночки розташовані буквально серед хвойного лісу. Коли гуляєш вуличками, виникає відчуття, що ти десь у санаторії. Зелених насаджень на одну людину тут в декілька разів більше, ніж у мегаполісах і навіть у Чернігові. Цікаво, що адміністративно Славутич належить Київській області, а територіально розташований у Чернігівській.
Місто унікальне не лише тим, що збудоване буквально за кілька місяців «з нуля» після аварії на ЧАЕС (і, відповідно, є наймолодшим в Україні). Його особливість - у архітектурі постмодернізму. Тут є 13 кварталів, названих на честь країни-забудовника. Можемо почати прогулянку з Єреванського чи Бакинського кварталу та перейти до кварталів країн Балтії - Вільнюського чи Ризького. Котеджі Талліннського кварталу – «Америка в мініатюрі». Іноземці порівнюють ці будиночки із забудовою передмість NY чи LА. Тільки беріть екскурсовода! Домовитися про екскурсію варто заздалегідь, контакти Інформаційно-туристичного центру (ТІЦу), де вам підкажуть гіда, також можна знайти в інтернеті.
А ще Славутич - одна з малих культурних столиць України. Тут живе величезна кількість талановитих творчих людей і до вторгнення росіян проходило чимало цікавих подій, фестивалів, виставок і концертів. Анонси, до слова, шукайте на сторінці того ж ТІЦу у фейсбуці.
Це місто надзвичайно спортивне! Тут добре розвинена інфраструктура для занять різними видами спорту, є басейн, куди чернігівці регулярно їздили поплавати, бо це було доступніше, ніж у нашому обласному центрі.
Символ міста – «Білий Ангел». Монументальну композицію з білого мармуру, в нижній частині якого знаходиться священний камінь, привезений з Єрусалиму, побачимо на центральній площі. Варто підійди, доторкнутися та загадати найзаповітніше бажання. Якщо маєте час, завітайте ще й до краєзнавчого музею міста Славутича та музею історії ЧАЕС (дуже цікаві, перевірено!).
А дістатися Славутича можна як електричкою, так і автобусом. Це якщо не маєте власного транспорту.
«Я люблю Москалі» (близько 30 км)
Колись цей напис можна було побачити у с.Москалі, що розташоване неподалік Чернігова. Нині залишилася тільки літера «Я» і червоне серце. Коли 24 лютого 2022 в Україну ринули російські окупанти, знаки по населених пунктах знімали, аби їх заплутати, тож і назву «Москалі» прибрали також.
Нині у цьому селі залишилося близько 20 хат. Декілька з них – викуплені місцевим краєзнавцем і колекціонером Юрієм Дахном, який розмістив тут свою багатющу колекцію старожитностей. До війни ця приватна колекція та декілька тематичних музеїв (колекція одягу, колекція скринь і побутових речей, експозиція, пов’язана з випіканням хлібу та інші) приваблювали туристів з різних куточків України.
Пан Юрій і його родина – хранителі звичаїв і традицій цього краю, пісенної культури, неповторної місцевої мови, багатої на діалекти. Часто так буває, що «старожитності ніби знаходять пана Юрія самі». Хтось із сусідів, знайомих і незнайомих людей приносить йому якісь старовинні речі, призначення яких уже й забули. А він дбайливо все береже й розповідає зацікавленим.
Нині в етнографічній збірці родини понад 10 тисяч предметів: вози та кінська збруя, ткацький станок і прялки, різноманітні жорна, діжки для тіста, самогонний апарат з артилерійської гільзи, баняки, коробки для висівання, крупорушки, маслобійки, лави. Гордість дослідника — колекція скринь, в якій тільки мальованих двадцять штук. А його найбільша любов, напевно, — вишиті та ткані рушники, сорочки, різноманітні предмети одягу. Пан Юрій і сам може взяти в руки голку з ниткою і щось вишити чи підшити.
Музейні жорна стали в нагоді під час російської окупації. Щонайменше 10 днів у селі не було світла, тож жорна пішли в діло: селяни мололи і пшеницю, і кукурудзу, і жито. Дружина пана Юрія пекла оладки на саморобній заквасці — пухкі, як на дріжджах (дріжджів, звісно, теж не було). Їли пшеничну кашу та житній хліб.
Експонати дослідник збирає по всій Чернігівщини. Найбільше - з рідного села, з Москалів, із сусідніх поселень, а також з Чернігівського, Ріпкинського, Городнянського, Менського районів. Кожен з них по-своєму важливий і цінний, кожен може повідати дивовижні історії.
Домовлятися про екскурсію, звісно, варто завчасно. Як і про частування. В Москалях вам запропонують страви традиційної української кухні, а також розваги, які були колись популярні серед молоді. Це танці, співи, гойдалки, традиції залицяння, святкування тощо.
Ягідка з грядки на фермі «Копиця сіна» (с. Пархимів, 80 км від Чернігова)
Червень – сезон полуниці, тож саме в цей час, напевно, варто завітати на ягідну ферму в Ніжинському районі, де можна їсти ягідку прямо з грядки чи кустика! Окрім полуниці, тут вирощують смородину, лохину, ожину. З кустика можна їсти досхочу, а за те, що заберете з собою, треба доплатити. Ціна буде набагато меншою, ніж на базарі.
Окрім ягідних плантацій і лавандових клумб, на еко-фермі «Копиця сіна» можна побачити невеличкий зоопарк. Тут живуть корови, вівці, баранці, кізочки, кролі, олені, кінь, єнот, поні, пави, курочки, качки. Діткам точно буде цікаво побачити тваринок. Є також апі-будиночок, у якому можна відпочити та оздоровитися.
На фермі багато оригінальних фотозон, тож у вас точно вийде багато яскравих світлин і спогадів про цю мандрівку. А ще господарі виготовляють смачнющу продукцію з молока, дещо можна тут продегустувати, якщо сподобалося - купити (це, зокрема, різновиди сирів, молочка, мед, джеми). На фермі діє невеличке кафе, тож можна смачно поїсти. Або взяти перекус з собою, є простора дерев’яна альтанка для відвідувачів.
Плануйте свої подорожі заздалегідь і збирайте яскраві враження про рідний край!
Вікторія Сидорова
Чернігівськамедіа група
