«Від сусіднього будинку залищилась тільки яма 8х2 метри» – історія родини Скляренків, яка відбудовує свій дім

«Я був 24 лютого у Ніжині на роботі,» – згадує Євген Скляренко, – «зранку почув, як і всі, коли почало гупати та літати. Зателефонувала дружина, каже, що почалась війна, я зібрав речі та й поїхав додому, до сім’ї. Я навіть не міг уявити, що таке можливо».

«У перший день вирішили запаси зробить, їздили на закупки, адже ажіотаж був страшний, все дуже швидко розбирали. Ми були у селі, коли почало прилітати, відчули на собі цю війну. Часто сиділи у підвалі, коли затишшя – виходили їжу приготували, та й увесь час у сирому підвалі не висидиш, ще й з маленькою дитиною. А як гупне – одразу у підвал. Дитині музику вмикали, вона у підвалі танцювала. Ми тут до 4 березня сиділи, переживали цей жах, а потім виїхали в Борзну і поїхали далі, бо неможливо було висидіти, та ще й з дитиною. А батько мій 6 днів відвоював і потрапив під артобстріл, має поранення, зараз за кордоном на реабілітації», – розповідає Євген.

«Мамин дядя у Москві знає, що батько постраждав від війни. Дзвонить і каже: «Як там батько», а йому ж відповідають, що під обстріл потрапив, а він каже: «А з чого ви взяли, що це наші ракети, на ракетах не написано, то ви самі себе бомбите» І як з ними спілкуватися? Уже не спілкуємося. То не люди, то – зомбі» – говорить чоловік.

«Це сталося 17 березня, коли нас уже не було вдома. На межі впала авіабомба. Від сусіднього будинку взагалі нічого не залишилося, яма була розміром 8х2. У нас розбило дах, стіни повідходили, вікна повилітали… У сусідів дідусь згорів, а з іншого боку бабуся загинула, на неї стіна впала».

«Шкода було, батько скільки пам’ятаю будував, по цеглині, і в один момент праця всього життя зруйнована. Батько був у Львові, у госпіталі, йому одразу розповіли про дім, його це сильно засмутило. Це горе для всієї родини», – говорить чоловік.

«Я думав, що можливо легше буде зрівняти будинок із землею та побудувати щось нове», – каже Євген, – «бо навіть не знав з чого починати та що з ним робити. Печально було. Я поїхав, забрав усю родину, та й повернулися вже сім’єю. Спочатку боялися щось робити, тому що вкладемо гроші, а раптом воно знову прилетить. Почекали, поспілкувалися з родиною і вирішили навесні відбудовувати».

«Люди із Бо Можемо сильно допомогли. У нас була літня кухня – її розібрали, і з будинку теж вивозили речі, бо стеля падала. Волонтери також підтримували морально, як велика дружня родина. Вони молодці, я дуже вдячний їм. Також вони нам замінили 7 вікон із 14-ти та виділили кошти на стіни, будемо перекладати. Іноді волонтерські організації приїжджають, кажуть, що можуть зробити вікна, дах, але як тут можна робити вікна і дах коли стіни розвалені?».

«Нам допомагають, то чому б і мені не допомогти. Коли є час та змога, то допомагаю. Це надихає, хочеться теж щось робити вдома, але своїми руками ми не зможемо. Треба спеціалісти, які розуміють що робити, бо ми як почнемо, то пів хати завалиться», – говорить Євген.

«Зараз в першу чергу треба перекласти стіни та опалення зробити, бо порозривало труби і батареї. Також треба вікна поставити та зробити дах. Обсяг роботи дуже великий Нам на стіни нарахували 170 тисяч лише за матеріали, а ще треба кошти на розбирання та кладку. З однієї сторони, де стара частина будинку, стіни цілі, а з іншої – ледь тримаються».

«Хочеться в рідну хату. Дитина коли приходить і знаходить іграшки, то її забрати звідси ніяк, хоче гуляти тут. Вона ще не дуже розуміє цю ситуацію, але буває, як ідемо біля підвалу, вона показує і каже: «Страшно, а-а-а-а», пам’ятає, як там сиділа.

Я вірю в те, що вийде відбудуватися, але не знаю, як швидко, і коли це все вийде. Найголовніше – це почати. А як воно піде? – Дасть Бог швидко і добре. У цьому році хочемо перекласти стіни і відремонтувати дах, щоб нічого не затікало і не ставало гірше, бо зараз у домі вночі можна на зорі дивитися», – говорить Євген.