Коні, які лікують – не казкові будні чернігівської «Казки»

«Це родинна справа. Почав займатися наш тато, а потім передав мені, і зараз ми з Лізою (донька Наталії, – прим.) займаємося цим. З самого початку було 4 коней. Помпея, яка померла 2 місяці тому, була найпершою в цій конюшні, вона тоді ще молодою була – 4 роки. Коли вже я тут працювала, то й бувало 15 коней, і 13, і кобили і жеребці. До вторгнення було 8 коней, а тепер наших особистих 5, і 10 із «Гармонії».

«Я особисто катала цих дітей, було дуже багато постійних клієнтів. Іпотерапія – це коли садять дитину на коня без сідла, тобто є прямий контакт. Лікує температура коня, вона вища, рухи, які для дитини діють як масаж.Цим потрібно займатися не раз на місяць, а хоча б 2-3 рази на тиждень. Я бачила позитивні результати, і батьки їх бачили. Я завжди пишалася своїми кіньми. У мене Помпея займалася із дітьми, Калина, Гагра. Мої коні приносять користь, роблять добру справу – лікують дітей. Я завжди цим пишалася, дуже приємно, що я та мої коні можуть допомогти у важкій ситуації. Але зараз у нас дітей дуже мало, адже багатьох батьки вивезли під час бойових дій», – згадує пані Наталія.

«Колись ми возили наречених до ДРАЦСу. Дуже гарно було коли на білій Помпеї їде наречена у білому. У нас і в коханні зізнавалися, і пропозиції робили. Нещодавно пара каталася на конях, була фотосесія і хлопець зробив дівчині пропозицію. Раніше багато було весільних фотосесій, а зараз тиша».

«В конюшні не було нікого», – згадує жінка, – «всі стояли на вулиці, бо раптом що, хоча б зможуть кудись побігти. Мені раніше раз на 2 тижні привозили сіно. На той час у мене воно закінчувалося і ось 27 лютого мені мали привезти його, але почалися воєнні дії. Ви тільки уявіть, коли у моїх тварин закінчується їжа, то який у мене стан? Ми з Лізою не знали що робити. Телефони не працювали, світла не було, в мене 8 коней, 4 собаки, 6 котів, папуга, і всім треба щось їсти. Дуже допомогли тваринам військові, навіть сіно коням знайшли. Ми 8 березня їздили в Жавинку по сіно. Ми їдемо, а нам на блокпостах «Куди ви їдите?», ми кажемо, «По сіно», а він: «Куди-и-и?». Здивувалися всі. Я купувала зерно біля Ниви, під кінець уже й військові самі сіно привезли. Тварини змогли вижити».

«У них взагалі жахлива історія. «Гармонія» була на Бобровиці, там постійно йшли обстріли. З кіньми залишився конюх, він їх увесь час годував, поїв. Конюшня там вдвічі довша за мою. 17 березня прилетів снаряд, одного коня одразу вбило. Коли все горіло, конюх відкрив ворота і випустив усіх. З 21 врятувалося лише 13, багато хто на міні підірвався. Один кінь помер уже у нас, у нього були серйозні уламкові поранення. Він п’є воду, а воно все в шиї виливається. Другого квітня Ліза привела трьох коней, вона ходила мінними полями, щоб знайти їх. Перший раз сама не йшла, була з військовими. Це дуже небезпечно, бо коні були перелякані після пережитого».

«Зараз зі старих лише одна залишилася, це Калина. За цей рік померло четверо коней. 2 місяці назад раптово померла Помпея, їй 33 роки було, ми з нею 24 роки разом. Я розумію що вік, але певно й стрес вплинув і те, що ми тут пережили, бо ж літало постійно» – розповідає хазяйка «Казки».

«У нас є кобила Калина, їй 30 років. У коней після 25 років стираються зуби, тому Калина сіно не їсть. Є спеціальні гранули, мішок на 4 дні для однієї тварини коштує 400 грн. Додатково треба давати трав’яні гранули. Я купую відро 10 кг за 2200 грн, його вистачає на місяць. У нас Калина на цих гранулах і Валіан. Він після спорту, у нього проблеми з легенями, йому важко дихати, рятуємося лише ними, іншого виходу немає. Ліза виросла на Помпеї, навчалася їздити на ній. Коні для нас як діти. Розумієш, що від старості немає ліків, але намагаєшся робити все, щоб прожили довше» – розповідає пані Наталія.

«У нас усі коні добрі і підлаштовані під людину. Немає таких, які кусають чи можуть вдарити, бо в нас до них хороше ставлення, і вони так само відповідають. У нас є найвища та найбільша кобила в конюшні, вона живе з нами 3 роки. Клеопатра не була навчена до сідла, але Ліза її навчила. У нас є Бен, жеребець, він кінь Лізи. На конюшні багато кобил, йому потрібно було звикнути до цього. Він зараз нормально працює, Ліза знайшла до нього підхід. Бен звик, що стоїть поряд з кобилою і добре поводиться. З кожною твариною особливий зв’язок. Ми їм добро, а вони – нам. Все залежить від людини».

«Ідуть для спілкування, погодувати, погладити коней. Є люди, які їх люблять, незалежно від того, дитина це чи пенсіонер. Є й такі, які бажають допомогти з прибиранням, але я одразу попереджаю, що це дуже важко. Приємно, коли люди хочуть допомогти, але ми поки що справляємося самі, втягнулися у цю роботу.

У нас у манежах уроки верхової їзди проходять. Також можна на прогулянку виїхати. Фотосесії бувають, наша Клеопатра уже зірка фотосесій, екскурсії робимо. Приходили дитячі табори, ми розповідали про коней, їх можна почистити, погодувати овочами, а потім ми катаємо по манежу. Усі кошти, які ми заробляємо, ідуть на утриманні господарства Пів години уроку верхової їзди коштує 250 грн, якщо кінна прогулянка – 30 хвилин 300 грн. Цих коштів не дуже вистачає на утримання» – ділиться пані Наталія.