Він Чернігівець і він «Котик». Такий позивний має військовий Віталій, що добровільно пішов захищати Україну ще в 2014 році й продовжує робити це нині. Говоримо з ним про бойовий шлях і про дрони. Про те, як важке поранення, що могло б зламати пересічну людину, він використав щоби стати ще сильніше та ефективніше на полі бою.
Говоримо про роботу з FPV-дронами та неочевидні нюанси, з якими доведеться зіштовхнутися тим, хто вирішив стати пілотом.
- Віталій, розкажіть, як ви потрапили до армії? На скільки знаю, це було ще в перший рік війни.
- Орієнтовно осінь 2014 року. Цьому передувала певна історія. Коли почався Крим, я подав документи до одного з елітних підрозділів. І поки там розглядали мою кандидатуру, ми з командою їздили по різних частинах, полігонах, на Схід і викладали там медицину. Саме тоді стандарти тактичної медицині тільки починали впроваджувати.
Потім мені прийшла відмова з того підрозділу, куди спершу подавався. А оскільки не хотів більше чекати, то, перебуваючи у відрядженні, заїхав дорогою назад в одну з частин, взяв відношення, повернувся додому і вже поїхав служити. Так потрапив до складу військ спеціального призначення.
- Що вас, на той момент цивільну людину, найбільше мотивувало піти до війська? Адже тоді, коли все тільки почалося в 2014 році ще багато-хто не розумів навіть що відбувається.
- У мене є певне розуміння, що таке держава, її ознаки та що таке особиста відповідальність в цій структурі. Ознаки держави – це її територія, кордони, мова тощо. І коли щось із цього порушується, відповідно маємо щось із цим робити.
Тож, коли вже почалося відкрите зазіхання на нашу територію, то іншого вибору не було. Я виходжу з того, що особиста відповідальність, вона не закінчується межами твоєї квартири, машини, твоєї власності. А простягається куди далі – на твій двір, твоє місто, твою Батьківщину. І вона має свої кордони, і за них ти також несеш відповідальність. Тому коли твоїй країні щось загрожує, намагаються забрати її частину, ти маєш щось із цим робити. Не осторонь стояти та дивитися, як це відбувається, а діяти.
І друге, скажімо так, що це буремні історичні події. То хочеться в них брати участь, творити історію. (посміхається – п.а.)
- Ви вже казали, що проводили тренінги для військових, тобто були знайомі з армією. Та чи було щось таке, що стало неочікуваним?
- Напевно, що найбільше мене здивувало коли я прийшов у армію, то це розрив у поглядах. Ми живемо у суспільстві й зазвичай формуємо довкола себе певне оточення, яке більш-менш співпадає з нашим баченням світу. І коли я прийшов сюди, то побачив, що до цього не розумів взагалі, чим насправді живе країна. Десь місяць вирівнював свій світогляд.
Різниця цінностей в тому, що в цивільному житті комусь важливо, який в тебе телефон чи машина, а тут важливо, як влучно ти стріляєш й за який час можеш пробігти 3 кілометри. До цього потрібно трохи звикнути.
А також буває таке, що в цивільному житті, тобі може щось не подобатися, можеш не поділяти чужих поглядів і у тебе є вибір чи взаємодіяти з цими людьми чи ні. В армії ж тобі доводиться працювати з людиною незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. Вам часто доводиться разом виконувати завдання з ризиком для життя. І це багато-чому вчить. Зокрема, навчаєшся швидше адоптуватися.
- Повертаючись безпосередньо до служби. Коли ви потрапили до ЗСУ, як далі розвивалися події? Якісь цікаві чи неординарні події, можете пригадати?
- Після того, як потрапив до частини, ми одразу поїхали на Схід. Були там понад півроку, потім – ротації. Пару місяців відновлення, злагодження й знову працювати.
З «виходів» мало-що можна пригадати, бо події кожен раз нашаровуються й перекривають спогади, про попередні.Згодом, ближче до 2019 року, мені надійшла пропозиція перейти в інший структурний підрозділ. Прийняв її та після короткої перерви прийшов вже туди, де проходжу служу й зараз.
- Після повномасштабного вторгнення, який шлях пройшов ваш підрозділ і чим саме ви займалися в ньому?
- Спочатку в 22-му році ми брали участь у Київській кампанії, потім Херсонщина, потім інші напрями. Мабуть, простіше сказати, де ми не були. Бо виконували завдання майже по всій лінії фронту. Був і тривалий період під Бахмутом. Зараз працюємо на інших напрямках.
В підрозділі я боєць, а також відповідаю за медицину. Це значить, що як тільки хтось отримує поранення, то тоді я включаюся першим номером, займаюся наданням допомоги та підтримки пораненого до етапу евакуації.
Взагалі ж ми в підрозділі тренуємося так, що в нас кожен може здійснювати всі функції, необхідні для виконання завдань. Звісно хтось в чомусь краще за інших розбирається – там і працює першим номером, а також ділиться своїми навичками з командою.
Завдяки такому підходу, ми досить автономні і можемо працювати на будь-якому віддаленні.
- На скільки знаю, ви отримали важке поранення але все одно повернулися на фронт?
- Так влітку 2023-го року я отримав поранення, через яке чотири місяці був прикутий до ліжка, стояло питання чи буду я взагалі ходити. Була купа операцій і зараз вже кілька місяців проходжу реабілітацію. Якщо не займатися, то стан одразу відкочується назад, до моменту, як тільки-но починав ходити. Ось останні два місяці більш-менш рухаюся. Загалом цікавий досвід – у дорослому віці заново вчитися ходити.
- Тобто ви перебуваючи на реабілітації, повернулися в підрозділ і виконуєте бойові завдання?!
- Так.
- Після таких поранень важко повертатися у стрій. Що вас мотивувало?
- Ще в 2014-2015 роках, я все чекав той момент, щоби ми закінчили цю війну на наших умовах і я продовжив займатися своїми справами. І зараз я хочу пришвидшити цей процес. Бо я не планував бути військовим в плані професії й маю купу планів на життя, котрі чекають.
А якщо зараз про це говорити, то маю певні компетенції з багатьох військових дисциплін. Я ефективний на полі бою. І чим більше професійних військових воює, тим швидше ми зможемо перемогти.Також це економить час на навчанні молодих солдат. Що маю на увазі: наприклад, нас таких от 10 підготовлених бійців, яким не потрібно нічого пояснювати. Потрібно просто поставити задачу і ми будемо її реалізовувати, маючи досвід, компетенції, навички.
А за цей час підготуються бійці, які зможуть зайти нам на ротацію, або ж замінять нас, якщо станеться щось погане.
- А як ви прийшли до того, щоби стати ще й пілотом FPV-дронів?
- Коли був прикутий до ліжка в лікарні, в мене була купа часу, щоби цю тему вивчити та вдосконалити. Тоді й почав вивчати, як керувати дроном. Вчився літати в симуляторі. Вивчав технічні аспекти, як там все працює. Вибирався на задній двір у лікарні й там літав на маленькому дроні. Перший повністю розбив, другий, навчальний, ще сподіваюся колись відремонтувати. (посміхається – п.а.)
В нашому підрозділі ми вже на той час активно застосовували ударні дрони. Було багато напрацювань і була потреба в тому, щоби були додаткові пілоти чи всі могли більш-менш літати. Скажімо, це не основний засіб ураження для нас, проте на напрямках, де ми працювали на той момент він був дуже ефективний, тому дуже активно використовувався.
І перебуваючи на ротаціях не завжди є час і сили навчатися літати, адже потрібно відпочити й підготуватися до наступного виїзду. А з пораненням я, так би мовити, просто цей гештальт закрив.
- Побутує така думка, що нині війна перетворилася вже на війну дронів. Чи це так, на вашу думку?
- Екіпажів стало в рази більше. Можна сказати, що вже тільки ледачий не літає. Жартуємо в підрозділі, що це вже не війна, а змагання гуртків авіамоделістів.
- На скільки безпечна чи небезпечна професія FPV-пілота зараз в армії?
- Загалом, щодо того, де безпечніше – це відносне поняття. Пілоти FPV-дронів знаходяться, найчастіше, хоч і на невеликому, але віддаленні, порівняно з передовими позиціями. Артилерія туди працює менше, але тим не менш працює.
Якщо порівнювати з перебуванням на нулі, це безпечне заняття, а порівняно з роботою в штабі – небезпечне.
Та слід пам’ятати, що це війна, а війна – взагалі небезпечна річ, і прилітає усюди, навіть, якщо вважаєш місце максимально безпечним. Було таке, що ми працювали на нулі, а прилетіло в команду, яка була на евакуації та стояла в умовно безпечному місці.
- Якісь додаткові заходи, щоби убезпечити себе, саме пілотами дронів вживаються?
- Так, є, як прості засоби, так і більш серйозні. Багато залежить від ставлення до своєї роботи. Коли команда професійна, то вони не будуть літати з очевидних позицій, пропрацюють всі можливі варіанти, хто і звідки може по ним вдарити, ховаються більш старанно. Ну, наприклад, якщо стоїть самотня висотка, а поруч все низьке, то очевидно, що саме там зручніше поставити обладнання, робити пуск. Тому найвірогідніше, ворог саме туди й вдарить.
Звісно, у всіх вже склалися свої напрацювання, як і що робити в процесі виконання завдань. Наш підрозділ, наприклад, любить працювати в комфорті, «по-багатому». Тому свою хованку облаштовуємо відповідно: можемо килим притягнути, можемо навіть на верхні поверхи затягти диван чи крісла. Зручно має бути. (посміхається – п.а.)Однак, якщо ми хоча би припускаємо, що нашу позицію виявили, то ми її одразу покидаємо. Будь-який ризик має бути виправданим.
- Повертаючись саме до питання FPV-дронів, чи є, на вашу думку, дефіцит цього обладнання на фронті?
- Саме наша команда доволі медійна. І, що головне, ми даємо високий результат при використанні дронів. То у нас як такої проблеми немає – нас підтримують. Дрони постачають і фонди, і окремі волонтери, і командування дає, та й самі, що потрібно, купуємо.
На скільки можу бачити, якщо якийсь підрозділ ефективний, знищує по 10 одиниць техніки на день, то його намагаються підтримувати і керівництво, і фонди.
Проте, дронів загалом, як і будь-якого ефективного засобу ураження багато не буває. Тож вони потрібні. І велике дякую тим, хто їх постачає.
- З досвіду використання FPV-дронів, про якісь підводні камені можете розповісти? Про неочевидні на перший погляд речі.
- Багато-хто думає, що процес цей простий: вивчився літати в симуляторі, попрактикувався трохи і вже вражаєш цілі. Звісно, це важливі етапи, але не всі. Далеко не всі. Окрім того, що вмієш літати, ще ти повинен вміти маскуватися, вміти «зняти» погоду, розібратися з мапою висот, знати, як налаштувати роботу команди, усунити технічні несправності. Бо пілот – це лише частина механізму, адже працює штурман, працює евакуація, група спостереження (ті, хто літає на «мавіках» і підсвічує цілі). Це командна робота.
Потрібно розуміти, як обійти РЕБ ворога, щоби твій сигнал не перехопили. Слід розуміти, як влаштувати полювання на ціль, як їх знайти і не виявити себе. Ти ж не полетиш на дроні в нікуди бо він має певні обмеження по ресурсу.
Потрібно добре розбиратися в технічній частині, вміти налаштовувати дрони…
- Тобто вони йдуть не налаштовані?
- Тут проблемою є те, що дрони загалом не стандартизовані – у кожного виробника вони різні. Якщо вони не зроблені конкретно під вас, то можуть бути відмінності в налаштуваннях. Відповідно маєш вміти адаптувати їх до своїх потреб. Та, навіть, якщо вони зроблені під ваші вимоги, все одно потрібно перевірити, підключити, налаштувати, підключити ретранслятори тощо. І кожен, хто планує бути пілотом FPV-дрона, має розуміти, що на підготовку обладнання йде купа часу. І цьому потрібно вчитися.
- Виникає логічне питання: а де цьому навчатися, де брати інформацію?
- По-перше, багато інформації є у відкритому доступі. Наприклад, у тому ж Телеграмі є канал M2FPV.info. Там можна брати інформацію, задавати питання. Є купа відео на Ютубі. Також є курси на українській платформі Prometheus. Там потрібно буде авторизуватися через Дію. По-друге, є школи, де навчають всім технічним аспектам. А також можна шукати тих, хто вже літає та ділитися досвідом.
Багато-хто з нас вчився на досвіді побратимів. Дали тобі контролер спробувати, показали, як керувати. А далі сідаєш, пробуєш, щось виходить, щось ні. Тоді розбираєшся, шукаєш інформацію, ідеш до тих, хто розбирається краще, питаєш у них.
Коли застосування FPV-дронів тільки набирало обертів і особливо не було інформації, ми їздили, з одного кінця країни в інший, бо там була людина, котра знала якийсь нюанс і могла його пояснити, показати. Потім збиралися та їхали в інше місто – працювати з іншою командою, котра застосовує цей засіб ураження. Дивишся, як у них там все організовано, переймаєш досвід. І, звісно, ми також ділимося інформацією. До нас постійно приїжджає багато команд.
Нічого в таємниці не тримаємо, показуємо всім, хто приїжджає, як працюємо. Команди з нами прямо на завдання виїжджають там на день чи на кілька, переймають досвід.
А так, з інженерної складової, наприклад, для тих, хто хоче розбиратися, як все в дронах влаштовано, як має працювати тощо, а також для цивільних, хто хоче допомагати, збираючи FPV, можу порадити курси у команди Victory Drones.
- Дякую, думаю, не всі знали про такий ресурс. І на завершення ще таке питання: чи не зменшують потребу в «мавіках» FPV-дрони? Чи вони ще потрібні?
Важливі й ті й інші. FPV – це ударний дрон. І вони відносно дешеві та ефективні. А «мавіком», переважно, здійснюється розвідка, спостереження, з нього робиться підтвердження ураження противника FPV-ішками. Тож, зараз всі дрони важливі.
Дмитро Павленко