Від Олешні до Білорусі автодорогою 18 кілометрів. Прикордонне село розташоване серед лісу. Більшість місцевих так чи інакше пов'язані з деревом. В селі майже на кожному будинку можна побачити дерев’яне мереживо. 32-річний Яніс Будник розповів, що саме цим ремеслом він зацікавився ще у 2017 році. «Просто поїхав і купив три різці. Взяв дошку і почав вирізати». Готових ескізів чоловік не бере. Каже: кожна робота – це його уява та стиль, від якого він не відступає.
У цьому матеріалі ми розкажемо: як Яніс створює картини з дерева, скільки на це потрібно часу, як вибрати деревину, які є особливості. Про життя різьбяра у прикордонній Олешні – далі.
Білорусь поруч
Олешня розташована на кордоні з Білоруссю, до якої автомобільною дорогою — 18 кілометрів, а ґрунтовими — ще ближче.
Після початку повномасштабної війни село було в окупації, та росіяни до населеного пункту не зайшли, через його віддаленість від тої ж автодороги.
"У нас тихо, дякувати Богу. Якщо порівнювати життя до початку повномасштабного вторгнення і зараз, то похмуро, звісно. Хтось працює тут, залишився, хтось виїхав, хтось пішов служити. Особливо – виїхала молодь. У нас працює ще завод (ТОВ "Папернянський кар'єр скляних пісків", – ред.). Тільки зменшилися вантажоперевезення піску залізничним перевізником, бо скоротили прибуття вантажних потягів до прикордонної зони”, – пояснює Яніс, який має освіту залізничника.
Чоловік каже, що різьбярство відволікає його від тривожних думок та новин.
"Наразі це великий плюс, що я живу у прикордонному селі та маю змогу займатися улюбленою справою. Робити, як на мене, елементарні речі та насолоджуватись цим. Ця справа приносить мені тільки задоволення. Хоча в кінці кожного дня все ж читаю стрічку новин".
У 2019 році наказом Міністерства культури України № 510 елемент "Олешнянське гончарство Чернігівщини" взяли під охорону держави та внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, — йдеться на сайті Національної бібліотеки України. Завдячуючи майстрам, Олешня до сьогодні залишається відомим гончарним осередком України.
За словами Яніса, наразі в селі гончарство теж розвинене.
"Тут було багато людей, які займалися цим ремеслом. Один з яких був народний майстер України Іван Іванович Бібік. І в наш час гончарна справа продовжує існувати завдяки майстрам, які виготовляють з глини дуже гарні, практичні речі для побиту в оселі. Також у нас є шкільний гурток з Петриківського розпису (? Петриківський розпис – це декоративно-прикладне народне малярство України, яке зародилося в селі Петриківка на Дніпропетровщині. Художню основу петриківського малярства склали традиції декоративного розпису внутрішніх приміщень селянських хат). Керівник гуртка з дітьми представляють наше село на аукціонах-підтримках ЗСУ. Вони періодично їздять в Ріпки, Чернігів на фестивалі. Там діти мають змогу малювати і показувати свої таланти".
Серед різьбярів, каже Яніс, в Олешні окрім нього є ще один майстер.
"Я пам'ятаю як мені колись сказав один майстер в Олешні: "Займайся, тобі треба різати". Я спочатку ці слова не сприйняв, бо працював в іншій країні й не думав про життя в селі. А коли повернувся додому, то досі згадую його слова. Оскільки наше село знаходиться серед лісу, у нас багато теслярів, і, наприклад, полагодити щось по дому, може майже кожний чоловік".
На питання "Як змінилося його життя після повномасштабного вторгнення?", Яніс відповідає так:
"Я думаю, що всі розуміють в який час ми живемо, і це також вплинуло на місцевих. Нам допомагають волонтери. Одразу після деокупації Чернігівщини (3 квітня 2022 року, – ред.) частіше привозили гуманітарну допомогу, зараз вже рідше, бо в нас відносно тихо, я б сказав".
«Навчився не так швидко, як я думав»
Яніс каже, що мистецтву різьбярства його ніхто не навчав.
"У мене мама художниця. Вона займається петриківським розписом, веде гурток у нас в Олешнянській школі. Я так думаю, що це генетика від неї. Я довго сам навчався, не знав нічого. Дивився відеоуроки на YouTube: більше прикладні відео, як майстер вирізає, чим та як висушити дерево».
Всі початкові референси Яніс бере з Інтернету, але фінальний вигляд завжди дороблює сам зі своїм баченням.
«Сам я поки ще погано малюю, але працюю над цим. Я ще в процесі навчання. Це не так швидко виявилось, як я думав. Картини у мене виходять довільно. Тобто, я зробив контури, а все решта – моє бачення. Як бачу, так і роблю. Немає такого, що переді мною стоїть ескіз або ще щось».
"Картини в мене переважно української тематики"
На цій фотографії зображена одна з робіт Яніса — "Український козак". Він розповів, що повномасштабна війна дала свій відбиток на виборі тем.
"Я роблю картини переважно української тематики — козаки. Цю картину я вирізав виключно зі своєї уяви, не було референсу. Взяв дошку, підрізав трохи, і як лампочка в голові загорілася, вже маю ідею для малюнка. Побачив – роблю, обираю фон. Потім вже підбираю, що і як зробити. Десь глибини додати, закруглити, зменшити. Спочатку йде груба обробка деревини — де і як розміщені елементи на картині. Наприклад, де рука буде лежати, де на картині буде козак розташований, вираз обличчя і подібні деталі. Потім починається довга монотонна робота".
Таку картину, розповів різьбяр, він робив протягом тижня.
"Це об’ємна робота, барельєф (один з різновидів художнього рельєфу, скульптурна композиція, виконана на площині й пов'язана з тлом. Барельєфом називають рельєф, випуклість, — ред.). В цій роботі головне передати 3D-форму, щоб оживити її. Це складна робота. Розмір її 75х30 сантиметрів".
Є у колекції Яніса й роботи, які важать по 20 кілограмів.
"Я на своїй хвилі вісім годин можу просто сидіти й вирізати"
Різьбярство, за словами чоловіка, займає весь його вільний час.
"Я хочу розвиватися в цій справі, тому й така увага. В середньому я приділяю своїй творчості 7-8 годин на день. Це як звичайний робочий день. Для різьбярства у мене є старий будинок, я його реконструюю під майстерню. Наразі у мене більш кустарні умови – кімната, яку я зробив і працюю".
Один зі своїх робочих днів, Яніс описує так:
"Зазвичай, я з вечора починаю думати над тим, що буду робити завтра. Уявляю картини. Зранку прокинувся. Сніданок. Майстерня. Дивлюся на роботи й розпочинаю свій день. Спочатку повирізаю. Потім години через три-чотири перемикаюсь на іншу діяльність, наприклад, намалюю ескіз наступної роботи. Бо, працювати над однією картиною – важко. Тому, я перезавантажуюсь іншою діяльністю".
Для такої роботи, пояснює Яніс, потрібна своя медитація, щоб "зловити" натхнення.
"Коли працюю, я вмикаю музику: важкий метал, рок. Так, щоб гучно було. Мені так подобається. І я на своїй хвилі вісім годин можу просто сидіти й вирізати".
За словами Яніса, він може працювати й вночі та майже повну добу з перервами бути у майстерні.
"Але бувають дні, коли немає натхнення. В такі моменти просто ходжу, дивлюсь, думаю. Обираю масив дерева з якого будуть картини (масив – цілісний шмат деревини, пояснює Яніс). Є в мене великі картини, там треба декілька шматків деревини. Доводиться клеїти вже. Тобто, ще декілька годин йде на цю підготовку".
Свої картини Яніс робить повністю сам. Як він пояснив — сюди входить: вибір деревини, різьба, фарбування, підбір кольорів.
"Всі матеріали я заготовляю сам. Починаючи з того, що обираю, яке дерево мені потрібно. Потім замовляю його в лісгоспі. Виготовляти такі роботи можна з будь-якого дерева. Я працюю з липою, осиною, вільхою. Різниця між ними – твердість. Наприклад, липа – м’яка, вона легше піддається обробці. Я ж ножами ріжу, тому відчуваю це. З дуба можна теж вирізати картини, але його важко обробити. Перед тим як робити картину, дошка повинна висохти до певної температури та вологості в проміжку 7-12%”.
"Лаками я не користуюсь, і свої роботи їм не покриваю. Він мені не подобається. Я покриваю все воском. Все натуральне. На це йде також багато часу. Це і підбір кольору, тонування. Потім підсихання, десь пів дня. Щодо фарбування картини, то воно завжди індивідуально по часу. Залежно від роботи та як «ляже». Може бути й таке, що підійду, подивлюсь – не подобається. І потім беру ніж, витираю все і перефарбовую. Потрібно мати терпимість, щоб деталізувати все".
Скільки картин вже вирізав, Яніс каже — не рахував.
"У мене вдома є невелика колекція. В основному, я роблю картини на подарунки, іноді – на замовлення. Були у мене клієнти, які хотіли картини вікінгів. Коли вирізаю, думаю про замовника: чи сподобається йому. Але у мене свій стиль, від якого я не відступаю".
Плани на майбутнє
Надалі ця справа, вважає різьбяр, може приносити дохід та допомагати жити в прикордонному селі, де вибору роботи не так вже й багато.
"Поки я не продаю ще картини. Було тільки декілька замовлень в мене. Але надалі це можна розширити, виготовляти й ті ж меблі. Заробляти на життя можна будь-де".
Професійно різьбярством чоловік займається вже півтора року.
"Хоча, я себе не вважаю професіоналом. Ще багато чому є навчатися і розвиватися. Хочеться перейти на більші проєкти. Мені хочеться, щоб українська культура була присутня на міжнародних виставках. Щоб нас бачили й знали. Тому що, зараз молодь стала більше проукраїнська, ніж раніше. І багато творчої молоді, яка хоче показувати світу Україну. Надалі я думаю розвивати свою творчість. Відкрити справу".
До повномасштабної війни Олешня була туристичним селом, завдяки природі та Голубим озерам.
"У нас мальовничі краї: садиба Софії Русової, музеї, є на що подивитись, якби не війна та кордон з Білоруссю поруч. Та я вважаю, що ми повинні робити свою справу і розвивати той край, де народились. Я бачу тільки розвиток надалі, і різьбярство в тому числі".
Всі фото: Яніс Будник
Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
- в TELEGRAM
- у VIBER
- в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!