19 червня в Україні відзначається День фермера. Саме цього дня 2003 року був прийнятий закон про фермерське господарство. Власне свято започатковане чотири роки тому, «враховуючи значення фермерських господарств для розвитку сільського господарства України, і їхній внесок у вирішення питань продовольчої безпеки держави». На Чернігівщині зареєстровано понад 2300 сільськогосподарське підприємство. З них 1077 є фермерськими господарствами.
Чернігівська область у мирний час була традиційно сільськогосподарською. У період війни – попри наближеність до кордону з росією, обстріли, небезпеку проникнення ворожих диверсійно-розвідувальних груп – аграрії регіону продовжують працювати. І їх теж варто шанувати, як сучасних героїв. Адже їхній внесок у продовольчу безпеку України та інших країн світу важко переоцінити.
За даними департаменту агропромислового розвитку Чернігівської ОВА, у 2024 році загальна посівна площа в області становить 1,25 млн га, що навіть трохи перевищує минулорічний рівень. Аграрії Чернігівщини цьогоріч засіяли ярими зерновими і зернобобовими культурами 486,6 тис. га, ще 348,3 тис. га земель – технічними. Крім цього, посаджено 68 тис. га картоплі, посіяно 11,5 тис. га овочів та 0,6 тис. га – баштанних. Через труднощі з експортом в області зросли посіви технічних культур, таких як - соя, ріпак, соняшник. Адже їх можна переробити в Україні. До речі, посіви сої на Чернігівщині збільшилися вдвічі.
Ми запросили до розмови керівника сільськогосподарського підприємства «Степанич» із Семенівської громади Юрія Сенька, який продовжує працювати в умовах триваючих бойових дії. До війни це було велике агропідприємств, зараз площа оброблюваних земель скоротилася впʼятеро.
Юрій Сенько (на фото зліва)
- Пане Юрію, в яких умовах вам доводиться працювати через близькість до ворога?
- До повномасштабної війни наше підприємство активно розвивалося, працювала велика ферма, що налічувала 700 голів дійного стада та 500 телят, нетелів. Для забезпечення високої якості продукції був побудований молокопровід. У кількох населених пунктах Семенівської громади обробляли до 5 тисяч гектарів землі.
Однак зараз все кардинально змінилося, адже сільгоспугіддя підприємства розташовані вздовж російського кордону, а тому нині можливо обробляти десь тільки 1 тис. гектарів, що розміщені вглиб громади. Повністю припинені роботи в селах Янжулівка, Леонівка, що дуже близько до російського кордону. Це місцями кілька сотень, а то й десятків метрів. Під час одного з обстрілів Янжулівки росіяни знищили стадо корів. У місцевих жителів склалося враження, що ворожа армія навмисно обстріляла сільськогосподарське підприємство. Вони роблять все можливе, щоб ми звідси пішли.
- Як же працювати в таких умовах?
- Дуже складно працювати. Тому, вважаю, аграрії, особливо в прикордонні, теж є сучасними героями, які роблять вагомий внесок у забезпечення держави продовольством. На роботу з сіл доводиться добиратися через ліс, а там існує висока ймовірність зустрічі з ворожою ДРГ.
Коли ворожа диверсійно-розвідувальна група вбила нашого найкращого спеціаліста – інженера Миколу Гориславського, у всіх був неймовірний страх і питання — за що розправилися з цивільним чоловіком? Але зібравши всю силу, взявши себе в руки, ми не припиняли працювати. Тому, вважаю, мої працівники – справжні герої.
Микола Гориславський (на фото - перший праворуч)
На жаль, нещодавно, у травні, в селі Залізний Міст нашої громади загинув Олексій Висоцький. Чоловіка вдома смертельно поранили уламки російського снаряду. Боєприпас розірвався поряд з будинком, де жив Олексій. Він працював на фермі. Через постійні обстріли працівники гинуть, хтось виїжджає. Тому ось такі в нас умови праці.
- У такій непростій ситуації, чи не ліпше зупинити роботу?
- Попри всі обставини ми не збираємося зупиняти роботу. Це наша земля і наша Україна. Якщо ми підемо, тут виникне пустка. Особисто я продовжую справу, якій мій батько віддав усе життя. Сьогодні працівники сільгосппідприємства продовжують працювати, прагнуть зберегти більше худоби, виростити хороший урожай.
Ми прагнемо зберегти поголівʼя худоби, а тому певну кількість свого поголівʼя передали в одне з сіл Новгород-Сіверської громади. Сподіваюся, в майбутньому це допоможе відродженню скотарства.
- Війна, блокування кордону з Польщею впливає на структуру посівів?
- Структура посівів на наших землях змінилася насамперед через те, що високі рослини зараз не можна вирощувати в прикордонній зоні. А ще через те, що логістика збуту продукції дуже ускладнилася. Внаслідок блокування польського кордону ціни на аграрну продукцію в Україні ще знизилися, хоч завжди були невисокими. Зросли витрати на доставку сільгосппродукції. Ми орієнтовані на те, щоб забезпечити власні потреби.
- Пане Юрію, чи ведете ви облік завданих росіянами збитків?
- Так, підраховуємо для себе збитки від ворожих обстрілів, проте суму не буду називати. Зараз невідомо, чи зможе їх потім хтось відшкодувати.
Може, після війни якісь будуть репарації. Я знаю, що облік збитків і в області ведуть. Але ця інформація матиме значення, якщо її використовуватимуть при відбудові, поверненні до мирного господарювання, коли зруйноване та знищене відбудують чи відшкодують.
- Чи відчуваєте державну підтримку?
- Ми особливо не відчуваємо підтримки держави, на жаль. Оскільки чимало програм спрямовані на допомогу малим господарствам, підприємствам, які обробляють, наприклад, до 500 га землі або тримають до 100 корів. Для більших допомога, на превеликий жаль, не передбачена.
Ще важливим чинником, що дуже негативно впливає на роботу сільгосппідприємств у прикордонній зоні є те, що банки не кредитують такі господарства, оскільки вони розташовані в зоні потенційних бойових дій.
Ми виживаємо зараз за рахунок власних коштів. Вирощуємо насамперед ті культури, щоб прогодувати худобу. Посіяли для фуражу, сіна, силосу. Тримаємося. Головне, щоб не було гірше.
- Які б програми, ініціативи для вас могли б стати відчутною підтримкою?
- Якби ми теж отримували дотацію на худобу, то це було б суттєвою допомогою для нас. Зараз не така вже велика кількість у нас худоби. Та й чи не одне тваринницьке господарство лишилося в прикордонній зоні.
Також важливо, аби була допомога за землі, які не можемо використовувати для ведення сільського господарства через їхнє замінування. Ми сплачуємо зарплати працівникам, платимо за електроенергію, насіння, добрива, запчастини. Але не можемо розраховуватися з власниками паїв, а це теж важливо та необхідно. Ми зверталися і на рівні Чернігівської ОВА, і на рівні міністерства. Профільний департамент ОВА хоче нам допомогти, але поки що результату немає.
- Які очікування напередодні свята українських фермерів?
- Основні наші очікування – віримо в ЗСУ і нашу перемогу. Не буде перемоги - не буде ні держави, ні нас. Тому зараз розуміємо, що в державі має бути все спрямованим на підтримку і допомогу ЗСУ.
Ірина Синельник
Усі фото надані Юрієм Сеньком
Чернігівська Медіа Група
Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
- в TELEGRAM
- у VIBER
- в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!