Ім’я Ликери Полусмак відоме історикам та знавцям літератури. Згадують її як останнє кохання Тараса Шевченка. Саме їй він присвячував вірші, дарував подарунки. З нею він хотів провести решту життя в Україні. Драматичний розрив і смерть поета принесли жінці похмуру славу. Але мало хто знає, що ця «фатальна жінка» була з Ніжинщини.
Він шукав собі просту дівчину
Після повернення із заслання Тарас Шевченко поспішав надолужити втрачене. Як у творчості, так і в житті. Особливо турбувала відсутність родини, власного дому. Після всіх випробувань його очікування були дуже прості – одружитись та побудувати хату в Україні.
Статків, крім творчих, у Кобзаря було небагато. В якості нареченої він шукав собі просту дівчину. Саме так він зупинив свій вибір на Ликерії Полусмак. Дівчина працювала наймичкою у знайомих Шевченка. Уперше він її побачив на дачі, де мешкали Олександра Куліш із родичами.
Сучасники описували Ликеру як молоду, свіжу дівчину, трохи грубу і не дуже вродливу, але своєрідно привабливу. Із чудовим русявим волоссям та карими очима. Особливо виділяла її постава – гордовита та впевнена.
Ликера, або ж за повним ім’ям Гликерія Полусмак, народилася 1842 року в селі Липів Ріг Ніжинського повіту на Чернігівщині. Була кріпачкою місцевого поміщика Миколи Макарова, одного зі знайомих Шевченка. Можливо, саме під впливом Шевченкових поезій, які засуджували кріпацтво, той звільнив Ликеру. Вона продовжувала працювати, але вже як наймичка. Могла мати вибір, що робити і як жити.
Саме нові можливості стали і спокусою, і випробуванням для дівчини. Неосвічена, хоч і кмітлива, вона мала недобру вдачу. Була схильна до лінощів, брехала, була ласа до грошей. Хоча вміла добре шити й вишивати білизну.
Але поет не зважав на вади своєї обраниці, міцно заплющивши на них очі. Даремно Олександра Куліш намагалася застерегти Шевченка, щоб зберегти його почуття. У свій час він був боярином її чоловіка на весіллі, тож для подружжя Кулішів Тарас був як рідний.
Шевченко ідеалізував простий люд. Як у творах, так і в житті. На всі закиди в нього була готова відповідь: усі моральні вади від неволі, а воля і достаток змінять дівчину на краще. А щоб показати серйозність свого ставлення, то взявся за освіту своєї судженої. Його першим подарунком нареченій став хрестик та буквар («Граматка» від Пантелеймона Куліша).
Коли Ликера отримала ці дарунки, то вони їй не сподобались. Вона хотіла знати, скільки коштує хрестик, а коли переконалась, що той не золотий, недбало відкинула. Коли Шевченко приніс їй букет польових квітів, то вони опинилися на землі під ґанком. Він хотів її підняти до свого рівня, але дівчина не розуміла значення його подарунків.
Їй було 19 років, а йому 46. В очах Ликери наречений виглядав старим, скупим, хіба що схожим на полупанка. Вона не розуміла пристрасті Кобзаря до народних традицій та культури. Їй кортіло стати «панною». Бодай хоч як дружина поета.
Колишню кріпачку обурювала «скупість старого»
Усі знайомі та друзі Шевченка, які знали характер нареченої, були розгублені. Надто різними людьми були Тарас і Ликера. Бажаючи кращого, вони мимоволі підливали масла у вогонь. Тарас не хотів чути жодних порад і далі ідеалізував свою обраницю. Заради неї він пустився берега. Дарував коштовні подарунки – модний одяг, взуття, ювелірні прикраси. Якщо вона не сприймала його подарунки зі змістом, то хоч дорогі речі мали показати його кохання.
Наречена подарунки приймала, але під вінець не поспішала. Весь час перекладала відповідальність за своє рішення то на колишнього пана, то на самого Тараса. Тим часом Кобзар був налаштований зіграти весілля восени, після Покрови.