«Служити у 1-й танковій – це честь»: кого шукають та як долучитися до лав нашої славетної бригади

Чернігівська журналістка Діна Вонг півтора роки тому встала до лав ЗСУ. Нині вона служить у славетній 1-й окремій танковій Сіверській бригаді. Бригада, що відстояла рідний Чернігів у 2022-му, сьогодні запрошує на службу нових бійців. Тож ми зустрілися з Діною, щоб розпитати у неї про всі нюанси рекрутингу, з'ясувати, у яких фахівцях є потреба у 1-ї танкової та дізнатися, чому варто обрати саме цю бригаду.

- Бригада називається Сіверською, тут її коріння, вона мужньо боронила Чернігів від навали росіян. Чи багато у складі 1-ї танкової вихідців з нашого краю? І взагалі, чи є бажання і зацікавленість у бригади в поповненні особового складу саме з нашої області?

- Для нас неважливо, звідки людина, головне, щоб вона була компетентна та виконувала свої обов‘язки. Хоча, звісно, дуже приємно, коли до нас долучаються чернігівці та мешканці області. Переважна кількість наших бійців саме з Чернігівщини. Але є також бійці з Черкащини, західних областей України, є хлопці з Сєвєродонецька, Луганщини... Вся Україна представлена в лавах нашої бригади.

- Які військові спеціальності наразі найбільш затребувані у бригаді?

- Власне, люди потрібні майже в кожен наш батальйон. Звісно, нам потрібні танкісти. Екіпаж танку — це навідник, командир танку та механік-водій. Але танковий підрозділ — це не лише танкісти, а ще й ремонтні відділення, медицина, логістика. Також є потреба в піхотинцях. Це гранатометники, кулеметники, помічники гранатометників, стрільці. Служба у стрілецькому та механізованому батальйоні не обов’язково означає бути штурмовиком. Потрібні водії, щоб забезпечувати ротації бійців на позиції, потрібні медики для надання допомоги. Крім того, майже у всіх наших батальйонах сформовані групи операторів безпілотних авіаційних комплексів. Наприклад, коли піхотинці виконують бойові задачі, їх страхує група операторів БПЛА, яка не лише виконує розвідувальні роботи, а й атакує супротивника з повітря. Туди теж треба люди. Ще у нас є рота радіоелектронної боротьби і окремо рота ударних безпілотних авіаційних комплексів Пегас. Вони також шукають собі людей, причому не лише для бойової роботи, а й для роботи з технікою. Її потрібно збирати, ремонтувати й таке інше.

- В ЗСУ існує чимало спеціальностей, напряму не пов’язаних із веденням бою. Якщо говорити про 1-шу танкову, людей яких спеціальностей ви чекаєте передусім?

- Якщо у кандидата, наприклад, є інженерна освіта, то наші РЕБівці жартома кажуть, що вони готові за цю людину битися. Такий кандидат є пріоритетним для нас. Нашим Пегасам теж треба інженери. Також нам потрібні бухгалтери. Вимоги - економічна освіта та досвід роботи за спеціальністю. Бухгалтери явно не виїжджають на лінію бойового зіткнення, але це також вкрай необхідна робота, бо військовим потрібна зарплата, і ця зарплата сама себе не нарахує.

- У багатьох зараз є страх, що куди б вони не подалися добровільно, на їх бажання, фах та навички не зважать і обов'язково відправлять на гарячий напрямок в піхоту. Можете цей стереотип розвіяти?

- Думаю, цей стереотип склався через те, що коли людина отримує бойову повістку від ТЦК, відношення, яке може видати бригада, навряд чи спрацює .А от коли вона сама підготувалася і захотіла встати до лав ЗСУ, справа зовсім інша. Потрібно лише звернутися до представників конкретної бригади, до особового складу якої є намір доєднатися. Ми пропонуємо звернутися до нашого рекрутера, поспілкуватися з ним, дізнатися, які підрозділи та вакансії в нас є, поговорити з командиром підрозділу. Потім наша бригада виписує відношення, людина з цим відношенням іде то ТЦК і вже після цього відбувається процедура мобілізації.

Бувають, звісно, різні випадки, але зараз держава зорієнтована на те, щоб підвищити вмотивованість громадян та зробити так, щоб людина, яка прийшла з метою обійняти конкретну посаду, отримала саме її. Є гаряча лінія Міноборони, куди кандидат може звернутися у випадку, якщо в процесі його мобілізації щось пішло не так.

Ми не можемо обіцяти, що ті, хто вступить до наших лав, будуть нести службу саме на Чернігівщині. Ми бойова досвідчена бригада, ми задіяні у досить складних точках українського фронту. Наші хлопці й дівчата були на Донеччині, у Запорізькій області. Але у нас є пункт постійної дислокації на Чернігівщині, тому, коли закінчиться війна, і хтось захоче продовжувати службу, він може залишитися в рідній області.

- Чи проходять новобранці бригади військовий вишкіл за кордоном або ж в Україні з іноземними інструкторами?

- Бувають випадки, коли наші бійці їдуть на підвищення кваліфікації за кордон. Зазвичай це сержантські курси. Так само у нас зараз є багато навчань, спрямованих на роботу з новою технікою. Маю на увазі не лише бойові машини, це техніка радіоелектронної боротьби, наприклад. Тому у нас постійно бувають поїздки для навчання за кордон або робота з іноземними фахівцями на території України.

- Шлях добровольця, який хоче до вас доєднатися: який він? Що треба робити? І як покроково працює цей алгоритм?

- Перший крок — зателефонувати за номером 095-867-12-33 нашому рекрутеру. Це попередня розмова, під час якої людина може дізнатися все, що їй потрібно: розпитати про підрозділи, повідомити, які в неї є корисні навички, яка у неї спеціальність. Рекрутер у свою чергу дивиться на морально-професійні якості людини, проводить попередній відбір, дає рекомендації та направляє кандидата на співбесіду з командиром того підрозділу, куди він хоче потрапити. Командир підрозділу також проводить співбесіду, і після цього наша частина готує відношення або рекомендаційний лист. Там ми записуємо, що даний кандидат претендує на таку-то посаду. З цим відношенням наш кандидат іде то ТЦК. Потім починається процес мобілізації.

Після цього кандидата направляють до навчального центру. По завершенню навчання він буде відправлений до наших підрозділів. Зауважу, що перевага нашої бригади в тому, що ми робимо великий акцент на бойову підготовку. Люди, які приходять до нас з навчальних центрів, мають розуміти, що вони будуть постійно навчатися й надалі.

- Сама назва бригади вказує на її так би мовити тематичне спрямування. Якщо казати про бронетехніку, то чи є у складі бригади нові зразки техніки, яку наші західні партнери передають Україні?

- Якщо говорити про іноземну техніку для танкових батальйонів, у нас її немає. Наші хлопці працюють на Т-72, Т-64 і на Булатах. Причому у нас навіть є техніка, яку хлопці затрофеїли у 22 році. Це Т-72.

Ми танкова бригада, але це не означає, що у нас лише танкові підрозділи. У нас представлені майже всі підрозділи ЗСУ, немає хіба що авіації або техніки, яка задіяна в морських операціях. А так у нас є і піхотні батальйони, і механізовані батальйони, укомплектовані як технікою радянського зразку, так і бронетранспортерами MaxxPro.

- Чи існує серед бригад конкуренція? І які додаткові стимули та аргументи використовує 1-ша танкова для залучення мобілізованих? Чим ви приваблюєте ваших потенційних посестер та побратимів? Можливо, спрацьовує людський фактор?

- Багато бригад приділяє увагу бойовій підготовці, але у нас останнім часом справді великий акцент на неї. Хороша бойова підготовка — запорука ефективності та виживання бійця на фронті. Тому це наш пріоритет. Щодо людського фактору... У нас багато бійців, які прийшли до 1-ї танкової після того, як вона їх звільнила з окупації. І з почуття вдячності (яке є поділяю, тому що також була в Чернігові напочатку великої війни) люди приходять до нашої бригади. Вони працюють та воюють пліч-о-пліч з тими, хто одного разу вже врятував їм життя. У нас ефективні та досвідчені командири танкових екіпажів. Вони багато через що пройшли, можуть навчити важливим речам з власного досвіду. Якшо людина прийде до нас, то працюваме з реально сталевими досвідченими бійцями.

Окремо хочу сказати про наших Пегасів. Є певні моменти, які або відчуваєш інтуїтивно, або послуговуєшся напрацьованим ефективним досвідом. Так ось, у наших Пегасів цей досвід є. Вони можуть знищити будь-який рухомий об'єкт, навіть якщо це маленький мотоцикл. У них є деякі лайфхаки, і якщо людина приходить до їх підрозділу, вони детально пояснюють, як потрібно керувати безпілотником, щоб він став справді вбивчою силою.

- Чи багато у складі бригади служить жінок? Які посади вони передусім обіймають?

- Звичайно, чоловіків у нас набагато більше, але є й жінки-військовослужбовиці. Наші сталеві посестри виконують військові обов'язки різного характеру. У нас є дівчина-головний сержант батальйону, є дівчина, що була командиром бойової машини піхоти, та сержантом свого підрозділу. Також у нас багато жінок, що займаються діловодством, логістикою, у нас є жінки-медикині. У нас навіть у ремонтно-відновлювальному батальйоні є жінки.

- А чому в цьому переліку нема жінок-танкісток? Нема охочих? Або ж це дуже важко й не всі справляються? Та й взагалі, якщо жінка хоче бути в танковому екіпажі, що для цього потрібно

- У нас були дівчата-танкістки до повномасштабного вторгнення. Але треба розуміти, що жінка має бути неабияк фізично підготовлена для такої роботи. Власне, це й чоловіків стосується теж. Робота танкового екіпажу — це не лише виїхати, відпрацювати й повернутися назад. Машину треба постійно доглядати. Вона має проходити сезонні ремонти. Щоб працювати з танком, треба піднімати важкі елементи його конструкцій. Потрібно завантажувати туди снаряди, робити все швидко й точно. Тому якщо жінка може постійно виконувати таку роботу, її, можливо, зарахують до танкового екіпажу.

- Діно, ви вже півтора роки у війську. Кажуть, що людина з часом може звикнути та призвичаїтися до всього. Чи вдалося вам адаптуватися? Чи, може, до чогось звикнути неможливо ніколи? І який еволюційний шлях пройшли ваші емоції за цей час?

- Неможливо звикнути до того, що... це очевидна річ, але... що на війні помирають люди. І це дуже важко сприйняти, тому що ти знайомишся з людиною, ділиш з нею трапезу, спілкуєшся, а потім вона помирає, й це дуже складно усвідомити. Хоча, здавалося б, це зрозуміло, що всі ми можемо померти у будь-який момент, перебуваючи в зоні бойових дій. Але по факту я нині змирилася з тим, що потрібно робити те, що я маю робити. Багато хто каже: “Хочу перемоги, але не хочу йти воювати”. Але “хочу-не хочу” — це дитяче поняття. Зараз ми всі маємо одну загальну проблему. І те, як ми до неї ставимося, не грає ніякої ролі Тому що проблема є, і якщо ми її вирішимо, все буде добре. Потім вже можна качати права й бавитися в “хочу-не хочу”. А от якщо ми її не вирішимо, тоді, швидше за все, просто не буде кому бідкатися й бавитися.

- Як би журналістка Діна Вонг сформулювала і донесла чернігівцям, чому їм варто записатися на службу саме до лав 1-ї окремої танкової Сіверської бригади?

- Особисто я щодня після звільнення Чернігівщини усвідомлювала, що саме завдяки людям з 1-ї окремої танкової Сіверської бригади я жива. Тож коли мені запропонували перевестися туди, я сприйняла це як велику честь. Для мене честь служити у 1-й танковій. І зараз я зустрічаю багато хлопців, які так само, як і я, перебували у різних точках Чернігівщини, але на додачу пережили окупацію. Я вважаю, після того, що сталося з Черніговом напочатку повномасштабного вторгнення, всі люди без винятку мають розуміти, чому треба йти до ЗСУ. Якщо ми хочемо зберегти наші родини, наші домівки, наше місто, потрібно долучатися до потужної сили. І 1-ша танкова — це як раз така потужна сила.

Спілкувалась Ольга Мелашенко
Чернігівська Медіа Група