Чернігівщина дала Україні значну кількість військово-політичних лідерів часів Козаччини. Серед них і декілька гетьманів. Про двох з них, а саме – Павла Полуботка та Кирила Розумовського, ми вже розповідали нашим читачам. Сьогодні ж поговоримо про ще одну яскраву особистість козацької доби – гетьмана Дем’яна Ігнатовича, відомого за прізвиськом Многогрішний. Наш земляк народився в містечку Коропі на Чернігівщині, а закінчив життєвий шлях бранцем російського царату в далекій Бурятії. Про життєвий хрест цієї людини – у рубриці «Історична персона».
Зростав у Речі Посполитій
Дем’ян Ігнатович (іноді ще називали Ігнатенком) народився 1621 року в Коропі тодішнього Чернігівського воєводства Речі Посполитої. Родина майбутнього гетьмана була селянською, тому вороги Ігнатовича часто пригадували йому некозацьке походження та зневажливо називали мужицьким сином. Дем’ян мав братів Василя та Саву, відомих за прізвищем Шумейки.
З молодих літ Ігнатович долучився до національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, у Зборівському реєстрі 1649 року фігурував як військовий осавул. Хоча останнє твердження деякі історики вважають сумнівним, указують, що осавулом Війська Запорозького на той час насправді був інший Дем’ян – Лисовець (Лісовець).
На посаді чернігівського полковника
Утім станом на середину 60-х років XVII століття Ігнатович утверджується у лавах козацької старшинської еліти. Відомо, що за гетьмана Івана Брюховецького (1663–1668) він стає чернігівським полковником і тримає цю посаду протягом 1664 (за іншими даними 1665-го) – 1668 років.
Підписане 1667 року Андрусівське перемир’я між Річчю Посполитою та Московським царством стало тяжким ударом по козацькій старшині України, без відома якої все це відбулося. Поділ території України по Дніпру, що передавав контроль над Лівобережжям Московії, а Правобережну Україну віддавав Речі Посполитій, фактично поставив хрест на сподіваннях створити єдину козацьку державу та об’єднати береги Дніпра під однією гетьманською булавою. Також хмизу у вогонь додало жорстоке та здирницьке поводження з місцевим населенням московських воєвод, яких з кожним роком на Лівобережжі ставало все більше.
Глухе невдоволення переросло наступного, 1668 року у відкрите повстання, яке очолив гетьман Брюховецький, котрий до того часу вірно служив московському царю, отримав за це титул боярина та багаті дарунки. Виступ проти московської влади в числі інших представників козацької старшини підтримав і чернігівський полковник Дем’ян Ігнатович. Козаки доволі швидко очистили більшу частину Лівобережної України від московських військ за винятком окремих міст. Незабаром на територію Лівобережжя рушив зі своїм військом правобережний гетьман Петро Дорошенко. Більшість лівобережної старшини, у тому числі Ігнатович, перейшла на бік Дорошенка, якого проголосили гетьманом обох сторін Дніпра.
Наказний «гетьман Сіверський»
У війську Дорошенка Ігнатович отримав посаду генерального осавула. Проте вже у другій половині 1668 року Дорошенко був змушений терміново повернутися на Правобережжя, а Ігнатовичу передав у підпорядкування всі лівобережні полки, наділивши його повноваженнями наказного гетьмана (через це сучасники називали героя нашої розповіді гетьманом Сіверським).
Але втримати самостійність Ігнатовичу не вдалося. Із півночі на територію Сіверщини вдерлося сильне московське військо під проводом князя Григорія Ромодановського, у містах Лівобережжя продовжували залишатися значні загони московських воєвод. До того ж наказного гетьмана зрадила більшість лівобережної старшини та духовенства, що перекинулася на сторону Московії. Військової допомоги від Дорошенка Дем’ян Ігнатович не дочекався, тому під тиском обставин восени 1668 року був змушений піти на переговори з московитами.
Із булавою лівобережного гетьмана
Нашвидкуруч зібрана у грудні 1668 року старшинська рада в Новгороді-Сіверському підтвердила Ігнатовича як єдиного кандидата на гетьманство. Після повернення з Москви делегації української старшини, яка привезла дозвіл царя на обрання нового гетьмана, у березні 1669 року відбулася козацька рада у Глухові, де Ігнатовича обрали гетьманом.
Наслідком стало укладення Глухівських статей, які передбачали наявність у п’яти українських містах (Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині та Острі) московських воєвод з військовими залогами, встановили козацький реєстр у розмірі 30 тисяч, значно обмежили перехід селян у козацтво та заборонили гетьманові вступати в зовнішні відносини з іноземними державами. До того ж царський уряд ініціював перенесення столиці Гетьманщини до Батурина, фактично – для більш ефективного контролю над Ігнатовичем, а нібито для кращої охорони до нього приставили полк московських стрільців.
Обстоював права України й заплатив за це
У міру сил і можливостей Дем’ян Ігнатович намагався боротися за збереження прав Гетьманщини під владою московського царя. Зокрема, робив спроби обмежити втручання московських воєвод у внутрішні справи українських міст, добився переходу Києва під контроль лівобережного гетьмана. Також прагнув посилення гетьманської влади, спирався лише на наймані, так звані компанійські війська, усував зі старшинських урядів нелояльних та замінював їх своїми родичами та наближеними особами. За деякою інформацією, він навіть виношував плани щодо спадкового гетьманату. Така політика гетьмана спричинила широке невдоволення та опозицію до нього у старшинському середовищі: до Москви один за одним летіли доноси, його презирливо йменували мужицьким сином.
Гетьман Ігнатович таємно налагодив відносини із правобережним гетьманом Дорошенком, планував відійти від Москви і разом з Дорошенком просити протекторату Османської імперії. У лютому 1672 року взагалі відкрито заявив московським послам про те, що примирився з Петром Дорошенком. У середовищі лівобережної старшини визрівала змова проти Ігнатовича: ще раніше у численних доносах повідомлялося, що під час бенкетів гетьман піднімав тости за здоров’я Петра Дорошенка та сп’янілим грубо лаявся на адресу царя Олексія Михайловича.
За негласної підтримки Москви в ніч з 12 на 13 березня 1672 року представники старшини Петро Забіла, Іван Самойлович, Карпо Мокрієвич, Родіон Дмитрашко-Райча та інші заарештували Ігнатовича прямо в гетьманському палаці в Батурині.
На засланні в далекій Бурятії
Дем’яна Ігнатовича та його брата Василя після арешту доставили до Москви, де після тривалих допитів і катувань засудили до смертної кари. Проте вирок одразу й переглянули: вислали до Сибіру разом з родинами та найближчим оточенням. Колишній гетьман перебував в ув’язненні в Іркутському та Селенгінському острогах, а 1688 року його звільнили разом із братом, проте повертатися до України заборонили.
Ігнатович ніс службу в Селенгінському гарнізоні, брав участь у бойових діях проти навколишніх бурятських племен, поступово ставши очільником Селенгінська та всіх навколишніх земель у якості «приказної людини».
У 1691 році в одній із сутичок з бурятськими військами загинув його син Петро, тоді ж помер другий син – Яків. Донька Олена вийшла заміж за сина козацького голови, Панаса Бейтона, а онука – за священика селенгінської Спаської церкви. У 1696 році колишній гетьман відійшов від справ та постригся в ченці.
Дем’ян Ігнатович помер у Селенгінську 1703 року. Про плиту з могили гетьмана згадував у спогадах декабрист Михайло Бестужев. Вона була вмурована в підлогу того ж таки Спаського собору Селенгінська. За часів більшовицької антирелігійної кампанії собор був пограбований, а могилу гетьмана Дем’яна Ігнатовича знищили.
Чому Многогрішний?
Гетьман Ігнатович відомий під неоднозначним прізвиськом Многогрішний. Чому воно за ним закріпилося? Уперше Многогрішним назвали його поляки під час переговорів про продовження Андрусівського перемир’я 1671 року. А далі це прізвисько поширилося та закріпилося з легкої руки одного з представників генеральної старшини та ймовірного автора «Літопису Самовидця» Романа Ракушки-Романовського. Гетьман позбавив його всіх ніжинських маєтностей, і Ракушка-Романовський був змушений рятуватися втечею до Правобережної України. Така персональна ворожнеча і сприяла тому, що в «Літописі Самовидця» діяльність Ігнатовича зображена в негативних тонах, а сам він увійшов в історію як Многогрішний.
Пам’ять гетьмана Дем’яна Ігнатовича шанують на Чернігівщині. Зокрема, йому встановлений пам’ятник у Батурині, пам’ятний знак на честь обрання Ігнатовича гетьманом встановлено 2018 року на території Спасо-Преображенського чоловічого монастиря в Новгороді-Сіверському. Вулиці, що носять ім’я Ігнатовича, існують у Коропі та Новгороді-Сіверському. У 2023 році з’явилася вулиця на честь гетьмана Дем’яна Ігнатовича і в обласному центрі. Рішенням Чернігівської міської ради на його честь перейменовано колишній провулок Ушакова на території історичного мікрорайону Лісковиця.
Андрій Подвербний