Сьогодні у нашій рубриці «Історичний факт» – Михайло Коцюбинський, 160 років з дня народження якого ми відзначати 17 вересня.
Ідеалізуючи письменників, ми часто забуваємо, що вони були не лише геніями пера, а й звичайними людьми зі своїми слабкостями, помилками та, іноді, особливим стилем життя. Але саме ці риси роблять їх ще більш захопливими.
Михайло Коцюбинський — це не лише автор легендарних «Тіней забутих предків», а й людина, чиє життя було складним, але неймовірно цікавим. Він володів кількома мовами, переслідувався поліцією, був знайомий з модними літературними течіями Європи, розумівся на винах, подорожував у далекі куточки світу, жив на острові Капрі, полював на акул, мав любовні пригоди та велику родину.
Дослідниця Соломія Павличко зазначає, що реальне життя Коцюбинського можна було описати двома словами: пристрасть та їжа.
З листування з дружиною Вірою та коханкою Олександрою Аплаксіною він часто детально описує, що і коли їв та пив. Наприклад, він чи не щоденно звітував про те, що подавали до столу під час його канікул у родині Євгена Чикаленка в 1908 році. Йому до вподоби «м’ясо, кава, солодке морозиво». Його трохи бентежить кількість «вареного, смаженого та печеного» (сучасні прихильники здорового способу життя його зрозуміють!). І він, на щастя, почувається добре після незвичної вечері з сардинами, баликом, маринованими карасями, раковим холодцем та питним медом.
Ранок він проводить майже як сучасні тревел-блогери: з шостої години гуляє, а потім готує поживний сніданок – яйця, печену картоплю, молоко, каву або чай. Вигадує страви зі спаржею та салатом, загалом цінує просту, але смачну сезонну їжу. На Капрі його вражає, що навіть у січні на обід подають зеленину, молоду квасолю, горошок, салат, цвітну та звичайну капусту, немов це літо. Його захоплює й кількість фруктів: «Щодня їм апельсини, що подають просто з дерева, з листям на гілках, соковиті, ароматні та солодкі, яких ми не їмо у себе. Пожираю персики, абрикоси, сливи, мигдаль (ще зелений, але тим смачніший), черешні».
На острові Коцюбинський вишукано їсть та добре відпочиває: то бере участь у грандіозній риболовлі, то йде на весілля, де танцюють тарантелу та п’ють вино. Від вина він без поважної причини не відмовляється. З Відня пише: «Я, припустимо, зараз не п’ю вина та кави, але це тільки тому, що в моєму готелі вина не дають…, а каву я замінив какао, яке тут напрочуд смачно готують. При нагоді питиму і вино, і каву».
До речі, з вином, точніше, з виноградом, пов’язана окрема сторінка життя Коцюбинського. Наприкінці XIX століття він працював в Одеській філоксерній комісії, а згодом у Кримському філоксерному комітеті. Справа в тому, що наприкінці XIX ст. попелиця під назвою філоксера вразила французькі виноградники настільки сильно, що за десять років чимало виноробень збанкрутували, а деякі виноградарі навіть вдавалися до самогубств.
Філоксера поширилася і на південь України, де також нищила виноградники. Тому й було створено Філоксерну комісію, до складу якої увійшов і Коцюбинський. Її місія полягала у виявленні заражених виноградників та їх повному знищенні шляхом випалювання.
Свій досвід він детально описав у творі «Для загального добра» (1895), присвяченому боротьбі з філоксерою. Головний герой твору знаходить філоксеру на своїх виноградниках і змушений їх винищити, прирікаючи свою родину на голодну смерть. Однак цей сюжет — лише початок. Зверніть увагу на те, з якою акуратністю Коцюбинський описує виноградники та виноробні техніки.
З листування Коцюбинського також випливає, що він був справжнім поціновувачем вина. Ось лише один з прикладів: «На станції пообідав по-сіцілійськи, з чудесними винами і сирами, з мессінськими помаранчами».
У художніх творах Коцюбинського, як і в листах, їжі багато. Як описати затишок у трьох коротких реченнях? У Коцюбинського це виходить філігранно: «В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м’яв мак до куті».
І ще кілька цитат з його листів: