Історична персона. Чи багато наші читачі знають про осіб, які очолювали місцеве самоврядування в Чернігові на початку XX століття? Серед них були яскраві та непересічні особистості, відомі не лише як посадовці-чиновники, а й як громадські діячі. Серед них – і вчений-історик, палко закоханий у історію рідного краю, Аркадій Васильович Верзилов.
Уродженець Ковчина пішов у науку
Аркадій Верзилов народився 8 (за іншими даними, 10-го) грудня 1867 року в селі Ковчин Чернігівського повіту Чернігівської губернії (сучасна Куликівська громада). Батько хлопчика, Василь Верзилов, працював діловодом судової палати. Спочатку Аркадій навчався в Чернігівській гімназії, а далі вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Під час студій всерйоз захопився історією та археологією. Зокрема, 1889 року брав участь у археологічних розкопках на Соборній площі Чернігова. Цікавився і літературою, входив до складу літературного гуртка «Плеяда».
Під час навчання молодий Верзилов потрапив до кола студентів-однодумців, які збирались у помешканні старшого товариша – Володимира Антоновича. Спілкування з ним і сприяло формуванню патріотичного світогляду та й самої особистості Аркадія Верзилова. Дослідник біографії Аркадія Верзилова, Григорій Курас, відзначає, що самостійну науково-дослідницьку діяльність наш герой розпочав ще наприкінці 80-х років XIX століття. Під час студентських канікул він долучився до археологічних досліджень городищ, вивчав місцевий фольклор.
Його цікавили матеріали з історії промисловості та торгівлі доби Великого князівства Литовського. Науковими керівниками Верзилова були В.Антонович та І.Каманін. У результаті – світ побачила ґрунтовна праця «Очерки торговли Южной Руси с 1480 по 1569». Дослідження Верзилова схвально сприйняли історики-науковці. Зокрема, його матеріали використав
Михайло Грушевський під час підготовки своєї «Історії України – Руси». По закінченні університету молодий чоловік оселився в Чернігові, де 1893 року його обирають секретарем міської думи. Аркадій Васильович з головою поринає у громадську діяльність, не забуває і про науку. Зокрема, спочатку неофіційно долучається до роботи Чернігівської архівної комісії. 7 листопада 1900 року Верзилова обирають повноправним членом архівної комісії. Цю посаду конфіденційно запропонував тодішній чернігівський губернатор Євген Андрієвський, який у цілому позитивно ставився до громадсько-просвітницької діяльності.
Діяльність Верзилова у складі архівної комісії позначилася неабиякою продуктивністю, він був одним із небагатьох дійсно кваліфікованих істориків в її рядах. 1902 року Верзилова обирають до складу Комісії з розробки програми для збирання археологічних, історичних та етнографічних відомостей про Чернігівську губернію. Він виступає з ґрунтовними доповідями, упорядковує розділ про археологічні, історичні та юридичні старожитності.
У березні 1903 року на засіданні комісії він виголосив реферат «Уніатські архімандрити в Чернігові». При цьому пізніше зазначив, що виступати з доповідями його мало не примусив управитель архівної комісії П. Добровольський. Із ним Верзилов оглядав старовинні церкви, монастирі, брав участь в археологічних розкопках.
Неблагонадійний дослідник і народний обранець
Чернігівський губернатор Олексій Хвостов намагався всіляко обмежити діяльність архівної комісії та постійно вишукував «політично неблагонадійних» осіб. Верзилов спільно з Добровольським та Шрагом звернулися зі скаргою на ім’я директора Петербурзького археологічного інституту. Втім у цій нерівній боротьбі переміг Хвостов, а деяких членів архівної комісії виключили з її складу як неблагонадійних. На знак протесту Ілля Шраг, Михайло Коцюбинський та інші самостійно вийшли зі складу комісії, а Аркадій Верзилов склав повноваження голови редакційної секції.
Проте повністю співпрацю з комісією не припинив, відвідував засідання, брав участь в обговоренні наукових проблем, збирав матеріали для нових праць. Цьому сприяли ґрунтовні знання Верзилова з археології. Активна діяльність Аркадія Васильовича сприяла його неабиякій популярності серед містян. У квітні 1906 року його обрали міським головою Чернігова, і він продовжував лишатися ним аж до ліквідації більшовиками міської думи, його кілька разів переобрали на цю посаду. Як свідчить у своєму дослідженні Г. Курас, під час першої каденції у вступному слові
Аркадій Верзилов заявив, що не бажав змінювати посаду секретаря міської думи, але, обраний міським головою, буде докладати всі знання та сили для захисту інтересів громади. І дійсно, на цій посаді Верзилов чимало зробив для розвитку міської інфраструктури і покращення життя чернігівців. В одній з автобіографічних довідок він щиро відзначав, що на першому місці для нього є громадська служба, на другому – наукова робота, на третьому – газетярська. Міський голова отримав два державних ордени тодішньої Російської імперії, але продовжував бути у списку неблагонадійних, перебував під наглядом поліції. В одній з доповідних записок місцевий поліцмейстер характеризував Аркадія Васильовича як особу з лівими політичними поглядами і пропонував не затверджувати його на новий термін. А сам Аркадій Верзилов з 1905 року перебував у складі партії кадетів (конституційних демократів).
Популяризував історію Чернігова
Під час перебування Аркадія Верзилова на посаді міського голови в житті міста відбулися дві грандіозні події: проведення XIV археологічного з’їзду та святкування 1000-ліття першої літописної згадки про Чернігів (1907 року).
Як діючий міський голова та член архівної комісії, він брав активну участь у підготовці та проведенні цих заходів. Зокрема, до археологічного з’їзду підготував науково-популярний «Очерк истории Чернигова» (1907), який спочатку вважався колективною працею, проте доведено, що його створення належить перу Верзилова.
На жаль, його рукописи, як і ряд зібраних цінних документів, загинули у вогні громадянської війни. Завдяки активному сприянню міського голови Чернігівська дума погодилася прийняти в подарунок експонати виставки з археологічного з’їзду та утворити музей архівної комісії, а також виділяти кошти на придбання старожитностей. Аркадій Васильович активно долучався й до роботи громадської бібліотеки, він став одним із засновників чернігівської «Просвіти». Без його уваги не обходилася жодна наукова чи культурна подія в Чернігові.
Після Лютневої революції у Петрограді 1917 року Верзилов виходить з партії кадетів та долучається до партії автономістів-федералістів. Одночасно його обирають товаришем (заступником) чернігівського міського голови, а 1918 року він знову стає міським головою. На цій посаді Верзилов активно долучається до розбудови українського національного життя в Чернігові. Він стає директором першої української гімназії, читає курси лекцій з історії України та Чернігова (на учительських курсах, у народному університеті), доповіді про видатних осіб державного та суспільно-політичного життя України. Врешті, тоді ж Верзилов почав писати свої праці та доповіді українською мовою.
У буремний час міський голова не забував і про долю чернігівських музеїв, наполягав на необхідності їх об’єднання, увійшов до складу відповідної комісії. Наприкінці 1918 року він фактично виконує обов’язки голови Чернігівської архівної комісії. Характерно, що її засідання були присвячені ввічненню пам’яті видатного поета та байкаря Леоніда Глібова, розглядали питання про встановлення меморіальної дошки на будинку, де той проживав.
Повернення із забуття
Остаточне встановлення більшовицької влади припинило існування міської думи в Чернігові. Проте наш герой зосередився на роботі архівної комісії, діяльність якої ще тривала та полягала в дослідженні у межах губернії пам’яток старовини й мистецтва, зокрема архівів і бібліотек. Незабаром Верзилов виїздить з Чернігова і в 1920–1921-х мешкає в Єлисаветграді (сучасний Кропивницький), де працює лектором. Після повернення працює у сфері губернського та міського комунального господарства, учителем, головою комісії при губернському архіві. Останнім місцем роботи Аркадія Верзилова став землевпорядний технікум, звідки він звільнився у грудні 1928 року через хвороби. Копійчана пенсія не давала можливості навіть належним чином харчуватися, тому Верзилов звертався з листами до колег-науковців та органів радянської влади, прагнув отримати персональну пенсію. За нього клопотали М.Грушевський та А.Кримський.
Старовинний будинок на вул. Зеленій - в подібному, можливо, колись жив А. Верзилов
Проте він не скорився хворобам і злидням. У 20-х роках підготував декілька наукових розвідок про старожитності та чернігівське наукове життя. Місцеві вчені та краєзнавці обрали Верзилова вченим секретарем Чернігівського наукового товариства. У той період він відомий широкому колу містян як лектор і доповідач. Співпрацював і з Всеукраїнською академією наук (ВУАН), часто спілкувався та зустрічався з Михайлом Грушевським, активно включився у роботу комісії ВУАН по складанню біографічного словника діячів України, упорядковував список діячів Чернігівщини з 1764 року і до 20-х років XX століття.
Загалом на 20-ті роки ХХ століття припало згортання політики непу та коренізації в тодішніх національних республіках СРСР. Процес умовного відродження українського національного життя в радянській Україні наприкінці десятиліття припинився і розпочалися репресії. До кінця свого життя в полі зору радянських карально-репресивних органів перебував і старий учений як «буржуазно-націоналістичний» та «класово ворожий» елемент.
Аркадій Васильович Верзилов помер від підступної хвороби (раку шлунка) 14 липня 1931 року у своєму будинку на вулиці Зеленій. Прикро, але його смерть пройшла непоміченою для земляків і навіть колишніх колег-науковців. На жаль, був втрачений і його архів, матеріали, які він збирав в останні роки свого життя. Про свого видатного земляка чернігівці згадали вже за часів незалежності України. Вулиця, що носить ім’я Аркадія Верзилова, з’явилася на мапі Чернігова у 2016 році.
Андрій Подвербний