Проводив лагідну українізацію, мав більше 30 вишиванок та пропагував українське слово ще до проголошення Незалежності України. Олексій Гальонка загинув 3 січня внаслідок ворожого російського удару ракетами типу «Іскандер-М» по Чернігову. Про це йдеться у сюжеті телеканалу «Дитинець».
Доцент кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Ушинського, кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти України, відмінник освіти України, фахівець своєї справи, здібний управлінець та навіки закоханий у квіти і драматургію.
Олексію Анатолійовичу було 72 роки. За своє життя чоловік встиг назбирати таку колекцію книжок, якій могли позаздрити великі українські бібліотеки. Зокрема, інститутська, жартують колеги.
На знак пам’яті про науковця колеги зібрали велику виставку його робіт. Насправді ж їх кількість перевищує сотню.
Олексій Анатолійович все життя віддав педагогіці та науковій діяльності. Його шлях розпочався з роботи вчителем української мови та літератури у школі у Мокрих Величках Ріпкинського району. За роки праці обіймав чимало поважних посад, зокрема, й проректора з науково-методичної роботи Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
Встигав знаходити час на творчість, бо вельми любив театр. Тому в далекому 1989 році, об’єднавшись з артистом Сергієм Васильовичем Поспєловим створив гурток «Театр «Слово».
– Тих, хто брав участь у театрі «Слово», ніколи не примушували відвідувати заняття гуртка, тому що це було дуже престижно. Якщо хтось брав участь у цьому проєкті, то це було надзвичано поважна місія. До цього ставилися з розумінням і вчителі, якщо ми пропускали деякі уроки через репетиції. І ми із захопленням завжди приходили до своїх керівників, які нас надихали, і розуміли, що ми після цього зірки школи №20, – згадує Оксана Косінова, доцентка кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання ЧОІППО ім. К.Д. Ушинського, учениця Олексія Гальонки.
Театр «Слово», створений на базі чернігівської 20-ї школи ще до проголошення Незалежності України, пропагував любов до слова, зокрема, українського.
У російськомовних школах з російськомовними учнями Олексій Анатолійович не примушував вивчати українську літературу, він закохував у неї, пригадує його учениця.
У 1990 році колектив театру «Слово» підкорив публіку Одеси та виборов перше призове місце на всеукраїнському творчому дитячому конкурсі. Олексій Анатолійович з трепетом ставився не лише до книги власної бібліотеки та численного архіву, а й до костюмів, які знайшов для акторів свого гуртка.
22 березня 2022 року під час бойових дій на околицях міста в будинок пана Олексія влучив снаряд, від чого почалася пожежа, котра забрала всі надбання.
Колектив підтримав рішення доцента та допоміг обладнати тимчасове житло для пана Олексія.
Біля Пятницької церкви зібралися десятки людей. Всі вони знали Олексія Анатолійовича: працювали з ним або ж використовували його численні матеріали в роботі.
Освітянська родина проводжає доцента в останню путь. Росія вбила Олексія Гальонку та його «Слово» живе й досі. Гурток продовжуватиме діяти на базі 20-ї школи. Щоправда під дещо іншою назвою. В основу його роботи закладені матеріали, які віднайшов Олексій Гальонка.
Керівниця гуртка Марія Примаченко каже, що за сценаріями пана Олексія діти із задоволенням грають у виставах. Зокрема, нещодавно поставили «Кайдашеву сім’ю» за Нечуй-Левицьким.