У 7 років Діма Терентьєв втратив маму — жінка загинула під час обстрілу Чернігова. А в 9 років хлопчик залишився без батька — він потрапив у російський полон. Тепер Діма не випускає з рук улюбленого маминого ведмедика, вчиться грати на фортепіано, як колись хотіла мама, і кожні вихідні з бабусею ходить на мітинги на підтримку військовополонених.
Що хлопчик писав мамі після її загибелі, який подарунок надійшов жінці вже посмертно, і які сюрпризи чекають на Діму — про це в новому випуску проєкту «Я не забуду» на телеканалі «Дім».
«Вашої Тані більше немає»
Зараз усім світом для 10-річного Діми Терентьєва стала його бабуся Марія Дерев'янко. Мама хлопчика Тетяна загинула на самому початку війни — у березні 2022 року, їй було 25 років, тато Роман з літа 2023 року перебуває в російському полоні.
Тетяна почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком Романом ще в 11 класі, потім у них народився Діма.
«Діма був єдиною дитиною в Тані. Вона дуже рано завагітніла, але ця вагітність була для неї бажаною. Хоча вона була молодою, Таня поставилася до цього серйозно, і одразу повідомила, що буде народжувати, тобто нічого іншого навіть не думали», — розповіла Надія Дерев'янко, двоюрідна сестра Тетяни.
Сім'я жила в Чернігові. Тут їх і застала повномасштабна війна. На той момент Дімі було 7 років. Місто зазнавало сильних обстрілів, Тетяна з сином ховалися в підвалі. Мобільного зв'язку практично не було, Марія дуже переживала за дочку з онуком, тому вони переїхали до бабусі на цей час. Але разом вони встигли пережити лише одну ніч, а наступного дня сталася трагедія.
Таня пішла на свою квартиру, щоб забрати речі та запаси продуктів.
«А затишшя не було взагалі, постійні обстріли, не було й хвилини, щоб щось десь не вибухало. Щоб подихати повітрям, ми дозволяли дітям стояти тільки на порозі будинку. Ось так, стоячи на порозі, ми з Дімою з нею прощалися. Вона сказала «бувай», додала «Діма, слухай бабусю, я скоро повернуся», і пішла. А виявилося, що пішла назавжди», — згадує Марія Дерев'янко.
Минуло півтори години, Тетяна все не поверталася. Діма постійно питав, де мама, бабуся його заспокоювала. І тут почався дуже сильний обстріл.
«До цього такого обстрілу в нашому районі не було. Він тривав понад дві години. Перший приліт — повилітали вікна, розкрилися всі двері, полетіло каміння, пісок. Це було страшно. Бігти в підвал уже не було часу, ми з Дімою і сусідами сховалися в тамбурі [між квартирами]. Під час кожного прильоту я онука накривала собою, щоб нічого з ним не сталося. Діма почав плакати і кликати маму. І я почала плакати, але вже від того, що онук плакав. Сусідка теж заспокоювала Діму: не хвилюйтеся, мама повернеться. Але Таня не повернулася», — продовжує Марія.
Цю ніч Марія з Дімою провели в підвалі біля буржуйки. Вранці привезли воду. Бабуся залишила онука з сусідами, а сама піднялася у квартиру за тарою для води.
«Уже спускалася, жінка мені каже, що біля під'їзду мене питає якийсь чоловік. Вибігаю на вулицю, а він мені протягує сумочку доньки і каже: «Вашої Тані більше немає». Як немає? Що ж мені дитині сказати? Здавалося, що це десь із кимось може статися, але не з нами... Чому з нами, чому вона? Я не могла в це повірити. У мене був шок. Я досі не можу в це повірити», — зі сльозами каже жінка.
Потім був морг, там Марія побачила свою доньку, помилки не було — це була Таня.
«Поховати не дали, через сильні обстріли похорону тоді не було — усім займалися комунальні служби. Мені тільки показали Таню, і все, мене забрали звідти», — уточнила вона.
А через день волонтери допомогли бабусі з онуком виїхати з Чернігова до Львівської області.
«Дуже важко було чекати машину волонтерів, тому що ми чекали на відкритій місцевості, ракети літали над головою. А Діма просто притулився до бетонного паркану, дивився в одну точку і мовчав. Він не розумів, що відбувається, він просто мовчав. Нас вивозили якимись полями, «дорогою життя», було дуже страшно», — розповідає Марія.
Коли бабуся з онуком опинилися в безпеці, Марія зважилася розповісти Дімі про маму.
«Але йому було всього 7,5 років, у цьому віці діти ще не сприймають смерть як смерть. Вони ще вірять у два життя, у три життя, п'ять життів. Тому й Діма не одразу зрозумів, що сталося. Коли ми вже були на Львівщині, я якось зайшла до нього у Viber, а там голосові повідомлення, які Діма надсилав мамі: «Мамо, ти де? Мамо, ти коли приїдеш?», «Мені кажуть, що ти померла, але це ж неправда?», «Мамо, я боюся!». Це було дуже важко чути», — ділиться бабуся.
Коли Діма усвідомив, що мами більше немає, у нього з'явилася підвищена тривожність. Хлопчик постійно притискався до бабусі й запитував: «Бабусю, а ти точно не помреш? Я не хочу залишитися один. У мене більше нікого немає».
У червні 2022 року бабуся з онуком повернулися до Чернігова. Марія одразу почала шукати могилу доньки. А в перші дні війни під час масових обстрілів комунальні служби труни з тілами закопували в братські могили — рили довгі ряди і закопували. Марія була впевнена, що її дочка теж в одній із таких могил. Але інформації про поховання Тані ніде не було.
«Я не могла зрозуміти, де моя донька. Моя знайома працювала в лікарні, вона пішла в морг і з'ясувалося. Таня працювала касиром у банку, і її похороном зайнявся банк, тому її поховали не в братській могилі, а в центрі міста на закритому кладовищі. Так ми її знайшли», — розповідає Марія.
25 лютого 2022 року Тетяні Терентьєвій виповнювалося 25 років. Ще за тиждень до цього ніхто не міг повірити, що почнеться повномасштабна війна, тому сім'я готувалася до майбутнього святкування. Надія Дерев'янко вирішила подарувати своїй двоюрідній сестрі її фотопортрет. Замовлення мало прибути 24 лютого, але почалася війна...
«Я вже й забула про фотопортрет, бо не до того було. А десь через пів року після того, як уже Тані не було в живих, мені прийшло сповіщення з пошти, що до мене їде якась посилка. Я спочатку взагалі не зрозуміла, що це. Думала, що хтось помилково щось відправив. Але за сумою, яку треба було заплатити, я зрозуміла, що це їде фотопортрет Тані. Я забрала його, і подарувала тітці Марії на згадку про Таню», — каже Надія.
«Ми не опускали руки»
А в лютому 2023 року на фронт пішов Роман Терентьєв — тато Діми. Роман служив у 32-й окремій механізованій бригаді. Уже через пів року, у липні 2023-го, він перестав виходити на зв'язок. Марія спілкувалася із зятем востаннє 12 червня, вітала його з днем народження.
«Незадовго до цього він Дімі надіслав свою фотографію у формі, і написав: «Синочку, я тебе дуже люблю, пробач мене за все». Просив вибачення, ймовірно, за те, що мало уваги приділяв, ну, є свої причини. Потім Рома зник безвісти. Мені повідомила про це його мати, вона перебуває у Франції. Я пішла у військкомат дізнатися, але в них інформації про Рому не було, пропав безвісти. Але ми не опускали руки і продовжили пошуки», — розповідає Марія Дерев'янко.
Незабаром на одному з російських сайтів вони знайшли фото Романа, він був зазначений як військовополонений.
«Головне, що він живий, що є шанси його дочекатися», — каже Марія.
Зараз бабуся з онуком ходять на акції підтримки військовополонених, які відбуваються щосуботи на центральній площі Чернігова.
«Втілює і свою мрію, і мамину»
Марія Дерев'янко замінила своєму онукові і маму, і тата. Звісно, хлопчик ще не відійшов від втрат, але намагається жити далі, оточений любов'ю бабусі та інших своїх рідних.
Діма не розлучається з плюшевим ведмедиком — улюбленою дитячою іграшкою його мами. Марія поділилася історією появи цього ведмедика:
«Я сама виховала двох дітей — сина і доньку, жили ми дуже бідно, грошей на іграшки особливо не було. У Тані були якісь дві нещасні іграшки, і вона їх берегла, дуже ніжно ставилася. І коли їй виповнилося приблизно 9 років, я їй подарувала цього плюшевого ведмедика. Він невеликий, але для Тані це була дуже велика іграшка, такої в неї ще не було. Вона його дуже любила, спала завжди з ним. Цей ведмедик зберігся, і тепер він нагадує Дімі про маму».
Зараз Дімі 10 років. Крім звичайної школи хлопчик ходить до музичної і мріє стати викладачем гри на фортепіано. Його мама теж у дитинстві мріяла стати піаністкою — але чотири роки відучилася за класом скрипки і кинула заняття, оскільки хотіла грати на фортепіано.
«Вона говорила, що їй хотілося грати на фортепіано, але вона розуміла, що піаніно ми не зможемо купити, та й поставити нам його було нікуди. І ось коли Діма був у другому класі, то теж пішов до музичної школи і теж записався на скрипку, прям, повторював шлях мами. Але він коли чекав учителя в школі, завжди грав на фортепіано, йому це дуже подобається. Ми з донькою поговорили, і вирішили не повторювати помилку її дитинства і перевести Діму в клас фортепіано», — розповідає Марія.
Але потім почалася війна, смерть Тані, і було не до музичної освіти Діми. Але торік мрія хлопчика збулася, і він почав навчатися гри на фортепіано.
«Тобто він і свою, і мамину мрію втілює в життя. Крім того, ми орендували квартиру, а там стояло піаніно. Це був, прям, знак. Діма не міг повірити своєму щастю, що він і вдома зможе грати на піаніно», — продовжує бабуся.
Тетяна дуже хотіла синові показати море і Карпати. Поїздку на море здійснили 2020 року, 2022-го планували відпочинок у горах, але не сталося... Завдяки проєкту «Я не забуду» Діма зможе реалізувати і цю мрію мами — він із бабусею безкоштовно відпочине в комплексі «Горицвіт», що у карпатському селі Верхній Ясенів (Верховинський район, Івано-Франківська область).
Також на проєкті «Я не забуду» здійснилася особиста мрія хлопчика про велике ведмежа.
«Який він великий, м'який. Я буду з ним спати», — зрадів Діма.
Але це ще не всі подарунки на сьогодні. Після закінчення телезйомок Діма отримав нові незабутні емоції — політ в аеротрубі.
«Круто, просто круто! Я побував у телестудії, мені подарували величезного ведмедика! А ще я сам літав — це круто, я такого не бачив! А незабаром ми з бабусею поїдемо в Карпати! Я в шоці, спасибі всім!», — поділився емоціями Діма Терентьєв.
Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
- в TELEGRAM
- у VIBER
- в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!