Сайт 0462.ua надає слово редактору газети «Сіверщина» Олександру Супронюку для пояснення ситуації, що склалася довкола видання.
Шановні земляки!
Мене читач вже на другому чи третьому абзаці цієї статті-заяви запитає: «Чого мовчав досі?» Відповім: «Бо до сьогодні ще вірив, що люди, від яких залежить доля двох газет, ворушать мізками над тим, як її врятувати». Тепер не вірю!
Біда
24 квітня вперше за більш ніж двадцятилітню історію існування «Сіверщини» не вийшов номер газети. Його, як і належить, було підготовлено і здано до друку колективом редакції. Але задовго до цього у друкарні ПАТ ПВК «Десна» попереджали видавця нашої газети (ним є ТОВ «Редакційно-видавничий центр «Сіверщина»), що у борг більше друкувати не будуть. Попереджали раз, вдруге, втретє, але… друкували. Врешті-решт терпець урвався, що, власне, й зрозуміло.
На сьогодні (21 травня) померли ще 4 (включаючи завтрашній) номери «Сіверщини». Причина та ж сама – друкарні ніхто не перераховує кошти. ТОВ РВЦ не реагує на наші прохання і на природні вимоги друкарні погасити борги. 40 тисяч-бо винні!
На столі у мене лежать десятки листів з попередженнями, вимогами, скаргами від друкарні, податкової служби, «Укрпошти» (ці організації й установи вимагають припинити порушення законності і угод, підписаних ними з ТОВ РВЦ). Виявляється, борг друкарні – «квіточки».
Тим часом, мій мобільний розривається від дзвінків обурених читачів і передплатників (останніх - чотири з половиною тисячі). Звісно і зрозуміло, їм також урвався терпець, а ми – редакція (власне, наймані працівники, які оформлені на роботу в ТОВ РВЦ) «винні в тому, що газету люди не отримують». А чого ж, там, на останній сторінці, вказано наші реальні прізвища, а на те, хто такі «засновник» та «видавець», ніхто не реагує. А я щодня, упродовж місяця, пояснюю і пояснюю, хто є хто насправді. Люди плачуть, побиваються, кричать про те, що подадуть до суду. Що ж, якщо подадуть, то є надія (маленька дуже), що суд зобов’яже ТОВ РВЦ, чия бухгалтерія розпоряджалася коштами від передплати, щось сплатити постраждалим.
Думали, що… прибуткова
А знаєте, земляки, чому надія така «дуже маленька»? Бо у ТОВ РВЦ є інша надія - дуже велика - скороспостижно «збанкрутувати». Уявляєте – п’ятеро дядечків і тітоньок взялися друкувати дві газети, підписали всі відповідні угоди і… радіють, що назвалися ТОВ (товариством з ОБМЕЖЕНОЮ відповідальністю)… Мабуть, приперло їм ОБМЕЖИТИСЬ…
І якщо завтра вони офіційно зарюмсають про «банкрутство», буде погано. У них в руках бізнес, громадські організації, депутатські мандати… Тобто, знають ходи й виходи. І вони можуть це зробити, якщо ми – звичайні (без влади і бізнесу) мешканці Чернігово-сіверського краю) – не вдаримо першими.
А вони ж тицятимуть папери (документи бухгалтерії ТОВ РВЦ), які бачитимуть у житті
вперше – так само, як і ті, яким тицятимуть в носа. Кажу, бо знаю. Говоритимуть і зітхатимуть про… «збитковість»…
Люди добрі, а вони що, думали, - видавати опозиційну газету прибутково?! Ото диво! То, може, бралися за цю справу з інших причин, га?
Вічний терпець
Принагідно скажу, що отой, згаданий вище, «терпець» мав би давно урватися і працівникам редакцій газет «Сіверщина» та «Біла хата» (у нас спільний видавець), які кілька місяців працюють «за спасибі». Декому учасники ТОВ РВЦ «Сіверщина» (структура є нашим офіційним роботодавцем) заборгували заробітну плату за півроку! Але ми терпіли, мовчали і працювали, розуміючи, якою є ситуація в країні і області. Мовчали б, напевне, і далі, якби газету друкували, а передплатники, які вклали у неї власні кошти, отримували її щочетверга у своїх домівках. Мовчали б, вірячи в те, що в Україні після Майдану, на варті якого стояли «Сіверщина» і «Біла хата», від першого до останнього дня, нарешті запанує законність і порядок – в тому числі, і стосовно зобов’язань роботодавця перед найманими працівниками!
Проте не так сталося, як гадалося. ТОВ РВЦ себе «вичерпало»? «Здохло»? Немає коштів? Тоді навіщо було підписувати угоди між ТОВ і «Укрпоштою», ТОВ і друкарнею, брати на себе моральний обов’язок перед передплатниками, брати на роботу людей?! Ба, навіть за телефонний зв’язок та за прибирання приміщення редакції людині не заплачено!
А може, в усьому винна напруженість, яка давно запанувала у стосунках між засновником газети (Чернігівське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка) і видавцем (ТОВ РВЦ «Сіверщина»)? Дурниці! Вони просто вдало розігрують циркову виставу.
Але мова не лише про борги. А їх вистачає – із заробітної плати, перед друкарнею, перед «Укрпоштою», перед податковою. Є й інші…
Але ж передплатникам «Сіверщини» найперше болить те, що газета може припинити своє існування. Нам, колективу редакції, – також!
Проте ми працюємо і далі. Сьогодні – 21 травня. А ми працюємо, незважаючи на ще одну проблему, – нас ще 28 квітня мали виселити з редакції (власне, з орендованого для неї у ПАТ ПВК «Десна» приміщення. Спасибі її директору – панові Миколі Вербовому – за розуміння, терпить нас досі. Виявляється, наш видавець і роботодавець – ТОВ РВЦ «Сіверщина» – має ще й борги за оренду!
Потвора – вона не лише в Африці
Зараз на столі переді мною стоси паперів – це, як я вже казав, офіційні листи-попередження з податкової, пошти, від керівництва ПАТ ПВК «Десна». Я здогадуюсь, що в них – інформація про те, кому, скільки і за що винне ТОВ РВЦ «Сіверщина». Але ці конверти навіть нікому передати! Виявляється, посада директора ТОВ РВЦ «Сіверщина» вакантна з 7 квітня 2014 року. Куди звертатися? Де шукати правди? Адже мені відомо, що люди, які звільнилися з посад у редакціях, контрольованих ТОВ РВЦ «Сіверщина», ще восени минулого року, не отримавши при цьому розрахунку за кілька місяців, писали скарги в інспекцію праці ще взимку. І що з того? Ну, були якісь перевірки, аудити діяльності нашого роботодавця. Нарешті у квітні з’явився припис суду про сплату Кузик Тетяні Дмитрівні «нещасних» 1 472 гривень, але «віз і нині там». Роботодавець, яким є оця «потвора» – ТОВ РВЦ «Сіверщина», схоже, не збирається виконувати судову постанову. Натомість, знову ж таки схоже, що «потвора» (цкй епітет для ТОВ РВЦ придумав екс-редактор «Сіверщини» Петро Антоненко) надумала хитро і непомітно «збанкрутувати». Де закон? Де правда? Де порядок?
Сьогодні в редакції «Сіверщини» працюють Оля Коваль і Катя Махлай, – дівчата щойно отримали освіту, тож редакція – їхнє перше робоче місце. Отак ці юні українки починають дорогу в життя, – зарплат нема, стажу офіційного нема (бо немає проплат у пенсійний фонд), у трудовій книжці, в разі потреби, немає кому зробити запис про звільнення з роботи!!! Я – доросла людина, багато чого знаю і розумію, але як мені щодня пояснювати цим дівчатам, у якій країні і за якими законами вони живуть…
Позавчора запитую у представника «засновника»: хто нам в разі того, як плюнемо і підемо геть з роботи, зробить запис у трудовій книжці? Той киває на «видавця». Я поставив тотожне запитання «видавцеві». Той показав у бік «засновника».
«Така її славна доля»?
А тепер про головне питання – чи житиме «Сіверщина»? Не знаю. Все залежить, на жаль, не від нас, працівників редакції, не від передплатників і читачів, не від патріотів України…
АЛЕ!!!
Шановні земляки, сьогодні, навіть за таких обставин, і «Сіверщину», й «Білу хату» врятувати можна! Потрібна лише добра воля осіб, від яких це залежить. Якщо не може засновник (фактичний господар) газети – Чернігівське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка – її фінансувати і видавати, і те ж саме відмовляється робити видавець, то треба шукати людей, організації, комерційні структури, які готові взятися за цю справу. І такі бажаючі (взятися за видання «Сіверщини» та «Білої хати») були – принаймні місяць тому.
Тоді не було доброї волі. Чи є вона тепер – не знаю. Вірніше думаю, що нема. Тому й пишу. Мене на перемовини (якщо такі ведуться) ніхто не запрошує, бо я, хоч і головний редактор, але водночас – просто один із найманих працівників ТОВ РВЦ «Сіверщина». А, наприклад, голова Чернігівського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Василь Чепурний є одночасно і одним з учасників (тобто, засновників) ТОВ РВЦ «Сіверщина» – отже, «два в одному», а всі питання якраз і вирішуються на рівні керівників двох згаданих структур.
Зате мене запросили (їй-бо здивувався) на засідання правління «Просвіти», яке відбулося 15 квітня. Там я сказав: «Не можете миритися з видавцем, дати йому раду, знайти іншого видавця, то віддайте газету в інші – надійніші на сьогодні – руки. Продайте чи віддайте газету – байдуже!» Так здійнявся ґвалт і вереск, після чого мені було заявлено категоричне – ні!Правління «Просвіти» «помирає» та не здається. Я кажу, що газета потоне!!! А мені (увага): «Така її славна доля» (це дослівно, тільки вже порятую людину від сорому, не казатиму, хто саме). Не вірите, – спитайте у редактора «Білої хати» Сергія Кордика. Або у ще однієї порядної людини. Бо єдиний, хто з членів правління «Просвіти» тоді підтримав мене, це - Сергій Павленко. Дякую, Сергію Олеговичу, за таку Вашу проукраїнську й просіверянську позицію.
Натомість з десяток днів тому інший член правління – Сергій Соломаха – «втулив» на одному сайті статтю під заголовком «Сіверщина виконала своє завдання» (ну, тобто, «така її славна доля»).
Ні, шановний, не виконала, якщо досі в країні так підло порушується ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ПРАЦЮ, як це ми переживаємо в ТОВ РВЦ. Газеті ще доведеться над цим попрацювати!
Але факт залишається фактом, - на сьогодні того потенційного покупця, про якого я говорив на засіданні правління, вже цей проект не цікавить. На жаль.
Іч як, - виходить «ми такі бідні та нещасні…» Може, подати на бідність? А чого ви, «бідні та нещасні», віддавали долю газет у руки тих, хто сьогодні слиниться про банкрутство?!
Хто може вплинути на вас, щоб ви передали ці повноваження іншому видавцю, цим самим врятувавши «Сіверщину»? Відповіді у мене немає. Але, може, з’явиться, як дописуватиму статтю.
Вірю і знаю те, що її – відповіді - чекають не лише тут, в редакції. Мені постійно телефонують земляки – передплатники і читачі «Сіверщини». Знаю, що за долю газети щиро уболівають патріотично налаштовані українці, в т. ч. - голова Чернігівської обласної ради Микола Звєрєв. Але, знову ж таки, існує порядок, згідно з яким у газети є законний власник – Чернігівське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, – без згоди керівництва якого нічого доброго не вийде.
Варіанти порятунку
Ну, чекати доброї волі від правління обласної «Просвіти», це щось дуже розмите і ненадійне. Знаєте, що вони – оті пани-саботажники – кажуть. По-перше, висловлюють припущення, що реальна ціна газети складає 2 мільйони гривень…А я кажу - ну так продайте! І борги сплатите, які складають «всього-на-всього» тисяч 200 – 250. Ого, скільки ще залишиться! У них є ще один аргумент, - побоюються, щоб газета не потрапила до рук «регіоналів» або агентів ФСБ… А я знову - шановні, де ви сьогодні «регіоналів» бачили. Їх скоро хіба що у заповідниках показуватимуть. А ФСБ, так то взагалі з космосу…
Але все ж таки цей варіант передачі від засновника-1 до засновника-2 я б назвав першим з варіантів виходу з ситуації. Формулюємо його так – по-людськи передати газету іншому власнику (такі, подейкують, досі є і ведуть переговори з В. Чепурним). Хоча є й інше формулювання – «сам не гам і другому не дам».
Тепер про варіант другий – про те, як змусити виконувати свої обов’язки перед людьми і законом сьогоднішнього видавця – ТОВ РВЦ «Сіверщина». Вони що – його учасники і засновники – не розуміють, щонепроплата у пенсійний фонд – це кримінал! Що ми, працівники редакції, виглядаємо як ідіоти, досі не поскаржившись у відповідні органи. Хоча, як я вже писав, в інспекцію праці одні вже скаржились. Вийщло щось на кшталт… дулі з маком (чи то пак, з лайном).
І це після Майдану!!! А ми ж вірили, що тепер настане царство закону! Чи, може, донецькі сепаратисти в усьому винні?
Я на сьогодні не називаю імен і прізвищ цих «веселих» хлопців і дівчат, які входять в оте ТОВ РВЦ (якщо ж вони думають, що вийшли з нього 17 квітня, то глибоко помиляються – от хоч би Василь Чепурний їм це авторитетно пояснить). Дідька лисого вийшли, – все треба робити, згідно встановленого порядку, а не сяк-так.
Так от, не називаю я їх, бо за кілька днів вибори, і не хочу, щоб це якось вплинуло на результат волевиявлення чернігівців, які усіх їх добре знають. Василя ж Чепурного назвав тільки тому, що він представляє засновника.
До речі, він у своїх колючих замітках в Інтернеті звинувачує відомих в Чернігові політиків Віктора Лазаря і Сергія Аверченка в тому, що вони, «вкравши» у нього «Сіверщину», її згубили. Тож офіційно заявляю, що ні той, ні другий до складу учасників ТОВ РВЦ не входять. Але Віктор Лазар підтримував обидві газети фінансово. Я – свідок. А, за словами першого редактора (я – вже третій) «Сіверщини» Петра Антоненка, саме Лазар ще «на три роки продовжив життя обох газет». До речі, таки він - Віктор Лазар - на отому згаданому вище засіданні правління обласної «Просвіти» заявив, що «відчуває моральний обов’язок виплатити борги із заробітної плати працівникам «Сіверщини» та «Білої хати». Я не дуже вірю у моральність (життя вчило)… Але, якщо виплатите, то щиро, на цьому ж сайті, напишу: « Дякуємо, ви таки вмієте тримати слово, Вікторе Леонідовичу!»
У мене взагалі-то до цього пана особливе ставлення. Саме В. Лазар запросив мене працювати у «Сіверщині». І я, дурень, погодився. А так жив би собі, як у Бога за пазухою в газеті «Чернігівщина», яку фінансує Герой України Леонід Яковишин. Та що вдієш, хотілося попрацювати в патріотичній газеті. От і попрацював…
А щодо Аверченка, то я взагалі ніколи з ним не спілкувався. Писали про нього у нас гарно й чемно, бо ж очолював обласну організацію партії УДАР, яка підтримувала Майдан. А потім, щоправда, писали, як Аверченко, щойно зайнявши високу посаду у державі, в один момент кулею з неї вилетів.
Отже, одумайтесь, засновники і видавці «Сіверщини» й «Білої хати» – газет із брендом національним і проукраїнським! Не губіть їх! Сядьте за стіл переговорів і вирішіть питання! А немає охоти у самих, то знайдіть справжніх патріотів, які підтримають наші видання!
А ви, шановні земляки, просвітяни, наші читачі і передплатники, звертайтесь до влади, до патріотичних організацій, щоб ті вплинули на засновників та видавців! І це третій – основний – варіант!
Якщо таки не «дійде» ні до тих, ні до сих, дорогі земляки, то по-козацьки, по-майданівськи, тисніть на них морально!
А ми, працівники редакції «Сіверщини» – Ольга Коваль, Катерина Махлай, Валерій Магула, Олександр Супронюк, – заявляємо, що необхідно терміново скликати круглий стіл, який би мав обговорити питання виходу з кризи і порятунку двох газет, які стояли на варті Майдану! В заході могли б взяти участь представники засновника і видавця, рядових просвітян, громадськості, політичних сил патріотичного спрямування, влади.
Просимо особисто голову облради Миколу Звєрєва (крім Вас, ми поки що нікому з новоспечених високопосадовців не віримо) ініціювати цей захід!
Це «Сіверщина», а не свиноферма!
До речі, просимо також зважити представників видавця на те, що на круглий стіл ми не запрошуємо представників контролюючих органів, які б мали розібратися з тим, що накоїли учасники злощасного ТОВ РВЦ «Сіверщина».
І ще одне, - щиро вірю, що ви таки не встигнете «збанкрутувати», пані та панове учасники ТОВ РВЦ, хоч і добре знаєтесь на бізнесі. А знаєте чому - бо це «Сіверщина», а не не свиноферма чи крамничка з тютюном та горілкою.
І ще вірю, що така афера буде неможливою в постмайданній Україні, а не в «заповіднику» Януковича, до якого ви звикли.
А погрожувати мені не треба. Плював я на погрози! У вересні 2010 року, коли я керував газетою «Чернігівщина», контрольованою опозиціонером Юрієм Луценком, мені не лише погрожували, а й так побили, що не знаю, як я досі живий. Ліва сторона обличчя досі нечутлива до дотику. Про це мало хто знає, бо не вищу по-свинячому на увесь світ, як ото дехто, кому лише кулака показали. Сьогодні вперше про це згадую, натякаючи на те, що препарат під назвою «антипогроз» міцно охороняє мій організм од боягузливих вірусів.
Поспішаймо!
Сьогодні лише розпочалася третя декада травня, а хто працював у газеті, знає, що 75% передплати робиться в червні-місяці. До речі, тисячу передплатників на сьогодні вже маємо, от і рахуйте. Тобто, десяток авральних днів на порятунок іще є. Поспішаймо!
А щодо нас – працівників редакції, то ми працюємо далі, сподіваючись на перемогу здорового глузду у потрібних головах. Віримо в те, що отримаємо свою зарплату, яку нам винні ось уже кілька місяців. Віримо і в те, що видавець сплатить і інші, ганебні для святого слова «Сіверщина», борги.
І ще одне, – газети «Сіверщина» і «Біла хата» потрібні Чернігівщині. Появи кожного їх номера чекають тисячі наших земляків. Загибель цих видань стане ударом для нашого медіа-простору. Допустити цього не можна! Ну, ніяк…
Олександр СУПРОНЮК, головний редактор «Сіверщини»
P.S.
Завтра за таку статтю заяву мій роботодавець – ТОВ РВЦ «Сіверщина» - може звільнити мене з роботи. Я – за! Бо тоді «потвора» визнає, що дієздатна, а не банкрут! Хоча звільнити людину з роботи можна лише в разі виплати їй повної заборгованості із зарплати плюс відпускні. Закон є закон. Ні, ці таки не звільнять…
Та, про всяк випадок, шановні роботодавці, чи нікому з вас не потрібен журналіст чи редактор – Олександр Супронюк? Можу працювати в газеті, на інтернет-сайті, в прес-службі політичної партії чи громадської організації. Я – серйозно. І дівчаток з редакції – Олю й Катю забирайте – не підведуть, слово честі. Хоча це в разі, якщо не врятуємо «Сіверщину». Але стоп – і тут біда… Ну який роботодавець візьме людину, яка отаке пише про СВОГО роботодавця. Хоча… це дивлячись який роботодавець.
Номер газети, що не вийшов друком