«Великі олігархи бояться маленької громади», - Олег Березюк

ІМІДЖ. Чому ті політичні процеси, які відбуваються сьогодні в Україні – це природний шлях розвитку молодої держави? Чому великі чиновники з Печерських пагорбів остерігаються маленької громади на Волині?  Як відійти від олігархічного впливу та розбудовувати сильну інституційну державу? Розмірковує та аналізує керівник фракції «Об’єднання «Самопоміч» Олег Березюк. 

Дорога до власного дому
З погляду історії та філософії – Україна нормально і швидко розвивається. Однак з погляду життя однієї окремої людини процеси, що відбуваються зараз в Україні – це трагедія. Українці є сорокамільйонною державною нацією, наймолодшою на старому континенті. Понад те, ми маємо одну з найтрагічніших історій боротьби за державність.

Сьогодні наша наймолодша державна нація іде дорогою від колоніалізму – класичного, деспотичного, вбивчого, кривавого страху, який пам’ятає кожна родина, до власного дому. Це дорога перемог і дорога поразок. Головне – йти і  вчитися.

Зараз ми вперше за багато століть маємо інституційну державу. Ніколи ще так довго ми не мали апарату управління, і первинним завданням сьогодні є його розбудова. Однак де-факто у нас панує деспотичний режим. Представники олігархічного, вульгарного капіталізму народили свій клас, і сьогодні у парламенті України понад дві третини людей відображають інтереси одного або декількох людей. Після другого народного повстання 2013 року, яке було повстанням середнього класу, в парламенті з’явилися 60-80 людей, які починають відображати інтереси простих людей. І можна говорити, що у парламенті починається період етичного прагматизму (О. О. Фільц).

Однак, парламент та президента обирають люди. Тому мусимо пам’ятати, що в демократичному суспільстві немає іншої системи зміни влади, окрім виборів. За останніх 15 років розквіту олігархічного режиму, він собі створив усі умови для обрання, переобрання та відтворення. Виборча система, яка існує зараз, є системою олігархату.

Водночас ті,  хто сьогодні говорить про дострокові вибори до парламенту, працюють на руйнацію української інституційної держави. Під час будь-яких виборів, навіть у найдемократичніших країнах світу, настає період нестабільності, і Україна може не перенести наступний такий період.

Для того, щоб зберегти інституційну демократичну державу, треба прийняти законопроект про вибори на пропорційній основі з відкритими списками. Тільки тоді голос громадянина України буде використаний не олігархічним режимом, а ним самим для якісної зміни управління державою. Деспотичний режим навіть на фізичному рівні не хоче про це говорити, боїться. Так само, як на фізичному рівні вони бояться закону про зняття недоторканності. Люди, які працюють на державу і розпоряджаються людськими грошима, мають знати, що не оминуть покарання за злочин.

Сьогодні недоторканність береже виключно слуг олігархів і бандитів. Якщо когось треба знищити, то і з недоторканністю знищать, а якщо ти служиш олігархам, саме недоторканність тебе і зберігає.

Ідея розвитку держави – покращення життя людей
Я багато їжджу країною і ділюся з людьми цими складними філософськими думками побудови держави. І знаходжу повне порозуміння. Так, з одного боку, люди є дуже прагматичними і вимагають просто нормальних можливостей для життя і розвитку.

З іншого боку, вони розуміють, що без ідеї, ідеології та філософії сорокамільйонною нацією управляти неможливо. І ниці заклики вульгарних капіталістів «Дайте нам господарника!» - це конвульсії. «Господарники» за 25 років цю державу довели до економічної руйнації та межі існування, адже вони не мали ідеї розвитку інституційної держави заради покращення якості життя конкретної пересічної людини. 

Тільки в колективному рішенні є майбутнє цієї держави. Якісний історичний приклад – феномен Холодного Яру. Коли абсолютно злочинна армія Муравйова у 20-х роках ХХ століття спокійно, без оголошення війни, захоплювала Україну, так само як сьогодні – Донбас, в центральній Україні звичайні малі та середні власники створили армію. Вони повстали проти деспотизму злочинної армії сусіда, яка прийшла грабувати їхню державу. Сотні тисяч людей об’єднались в квазідержаву – Холодний Яр. Тоді вони програли через одну причину – відсутність інституцій. Не було держави, яка стояла за ними: органів управління, законодавчих і правоохоронних. Як наслідок - деспотія перемогла.

Миру в Україні майже ніколи не було
Паралельно із тим, як ми розвиваємо і будуємо управлінську здібність, ми повинні захищати державу, бо вона сьогодні в страшній небезпеці - зовнішній ворог нікуди не зник. Є покоління людей, які раптом забули, що Росія протягом останніх декількох сотень років була тим ворогом, який фізично знищував цю державу і цих людей. Вони кажуть: «У нас же був мир!». Коли був мир в Україні? Якщо і було перемир’я – в період радянського колоніалізму - то воно з 1919 до 1960-тих років коштувало понад 35 мільйонів життів українських людей. 

Щоб уберегтись від ворога сьогодні, необхідно будувати армію. На превеликий жаль, деспотичний режим побачив, що армія має довіру серед людей, люди хочуть давати кошти армії, і злоякісно це використовує. Кошти розкрадаються. 

Тому одним із найбільших, саме інституційних захистів держави, є розробка та втілення системи цивільного контролю за оборонними витратами. Цей інструмент непростий, але дуже потрібний. І коли ми розмовляємо з представниками держав, які дбають про людей, вони говорять, що без цього у вас зникне держава. Бо олігархи заробляють на всьому – на смертях, на народженнях – для них немає жодної різниці. Так от, запровадження цивільного контролю над оборонними витратами зробить нашу державу сильною військовою інституцією. І тоді армія зможе захисти нас від зовнішнього ворога. 

Сильні громади знищать деспотію
Київ уже давно є порожнім олігархічним центром, а не центром управління державою. І, нарешті, зараз голови міст та сіл отримали ресурс для того, щоб управляти. Приклад з маленького волинського села - невелика об’єднана громада із 12 сіл, без жодної заправки, без жодного містечка, за останній рік зробила більше, ніж за всі 25 років: 9 доріг, декілька спортзалів, ФАПів, уклала договори співпраці з громадами в Польщі. Так розвивається управлінський апарат держави на найнижчому рівні. І без цього апарату держави не буде. 

Однак центральна влада побачила конкуренцію в людях цієї  маленької об’єднаної громади. Великі олігархи бояться, що народжується справжнє управління. І це їхній кінець.  І тому у наступному бюджеті вони будуть пробувати це знищити. 

Тож, якщо мери та голови сьогодні знову дозволять собі впасти на коліна та сказати, мовляв, якось воно буде, випросимо, вони і далі будуть їздити кланятися в районні та обласні адміністрації. Цей рік показав, що так уже не потрібно робити, і це викликало неймовірну паніку у деспотичного режиму на Печерських пагорбах у Києві.

Відстояти та зберегти 

Децентралізація
Протягом двох років роботи у парламенті фракція «Об’єднання «Самопоміч» не допустила прийняття змін до Конституції в частині децентралізації, які би знищили її остаточно ще до народження. Але деспотизм пішов далі, і вони руйнують силу держави. Тому наше завдання – відстояти та зберегти бюджетну децентралізацію. Сьогодні фракція бореться і продовжуватиме боротись за незалежність сіл та міст від центральної деспотичної держави. Адже найголовніша загроза державності в цій країні – зникнення бюджетної децентралізації.

Мир і свобода
Також наші депутати не допустили інтеграції тимчасово окупованого Донбасу в українське тіло – це був би політичний кінець державної інституції, аналогом чого є окупація армією Муравйова. Це наше з вами велике досягнення. Донбас має бути ізольований тимчасово: економічно, політично і беззастережно мілітарно. Ми пояснили і громадянам, і міжнародним партнерам, що Мінськ – це російський інструмент загарбання України. Мінські домовленості – еквівалент Переяславських угод, Паризької конференції, Ялтинських угод, безчесного Будапештського меморандуму, який роззброїв Україну.