1986. Радіаційне тавро щасливого комунізму

ТРАГЕДІЯ. 26 квітня, увесь світ схиляє голови перед жертвами Чорнобильської катастрофи, яка сталася 32 роки тому.

   80 км

Про вибух атомної електростанції знають усі мешканці планети Земля. Без виключення. Від малечі до бабів-дідів. Спитайте британця – і він переповість усю хроніку страшних подій того року, поплескуючи співчутливо вас по плечах. Спитайте американця – і він повторить слова першого. Відстань між Черніговом та Чорнобилем – якісь нещасні 80 км. Але, живучи зовсім поруч з епіцентром, ми чомусь забуваємо про цю катастрофу або ж відмовляємося об’єктивно оцінювати її масштаби. Ми – звикли.

У багатьох читачів, напевно, були такі ситуації, коли доводилося пояснювати іноземному співрозмовнику, де знаходиться Чернігів і як його знайти на карті. У відповідь отримували: «А-а-а, точно! Чув про таке місто. Це ж недалеко від Чорнобилю, так?» Якщо в українців наше місто асоціюється з древніми храмами, гарматним Валом та «Чернігівським» пивом, то іноземці в переважній кількості одразу проводять паралель із радіаційною катастрофою ХХ століття. А тепер слід поставити себе на місце опитуваного. Уявімо, що ви опинилися в Австралії. Місцевий чолов’яга, із яким вдалося знайти спільну мову, дізнавшись, звідки ви приїхали, просить розповісти детальніше про ту трагедію. Він уже роззявив рота і готовий слухати вас донесхочу. Що ви йому розкажете?

Екскурс в історію

Перша аварія на ЧАЕС сталася ще в 1982 році, восени. Тоді під час запуску першого енергоблока зруйнувався один із технологічних каналів реактора, унаслідок чого деформувалась графітова кладка активної зони. Потерпілих не було, ліквідація наслідків НП зайняла близько трьох місяців. Станція продовжувала своє функціонування. Можновладці соціалістичної республіки пишалися могутнім поліським дітищем.

Але «мирний атом» втрутився і вніс свої жахливі корективи. У ніч із 25 на 26 квітня сталися два великих теплових вибухи на четвертому енергоблоці. Пара, яка утворилася після першого вибуху, зруйнувала дах реактора, що важив не менше ніж 1000 тонн. Другий «бух» стався через три-п’ять секунд після першого. У реактор потрапило повітря, яке вступило в реакцію з елементами розплавленого графіту, що містились у парі. Вважається, причиною цих вибухів став невдалий експеримент з вимірювання інерційного обертання турбогенератора. Перегрів палива став причиною руйнування поверхні генераторів. Деякі експерти впевнені, що робітникам забракло лише декілька секунд задля того, щоб вчасно увімкнути систему безпеки. Тож одну з головних ролей зіграв саме людський фактор.

Проте були й інші причини. Як, наприклад, така: реактор не повинен був працювати під час експерименту. Свій внесок зробили першотравневі свята. Вся держава готувалася до проведення урочистих маршів, концертів та гулянь. Тож перед робітниками ЧАЕС стояло чітке завдання виробничого плану – забезпечити підконтрольні об’єкти достатньою кількістю електричного току. Саме тому відключити реактор вирішили на дев’ять годин пізніше.

Отже, у 1:23 реактор був повністю зруйнований. Викиди радіації спричинили забруднення навколишньої території. «Мирний атом», підхоплений вітерцем, почав свої пекельні мандри. У цей час ліквідатори, які не знали істинної причини пожежі, заливали палаючий реактор водою. Пройшов ще цілий ряд невеликих вибухів, які остаточно зробили ситуацію патовою. Уже згодом із гвинтокрилів посипалися всілякі суміші: глина, пісок, доломіт тощо. До ліквідації було залучено близько 600 тисяч пожежників, військових та міліціонерів. 27 квітня почалась евакуація населення. Мешканцям Прип’яті казали: «Сталася аварія. Беріть найнеобхідніше. Максимум через три дні ви повернетеся додому». Були такі, що виходили в домашніх капцях і халатах. Багато хто залишив удома навіть документи. Чи то через паніку, чи то через легковажність…

І в ті хвилини, коли мешканці Прип’яті, розвезені по селах і містах, звикали до тимчасових домівок, у Чернігові лунала святкова музика, відбувалися традиційні демонстрації. Люди веселилися й танцювали. Радіаційна хмара теж «танцювала». Над Білоруссю, Польщею, Скандинавією. Де вона тільки не побувала! Трохи згодом Михайло Горбачов повідомив громадськість про катастрофу. Мовчати вже не було сенсу. Чутки, просочившись через сито правди-неправди, поширювалися зі швидкістю звуку. За два тижні після аварії енергоблок сховали під залізобетонним саркофагом.

А влада, як би це саркастично не звучало, виконала-таки свою обіцянку, хай навіть частково. Наприкінці літа тим, хто не встиг (або ж не захотів) забрати з квартири найцінніше під час евакуації, дозволили повернутися і надолужити згаяне. На жаль, далеко не всім пощастило вивезти з мертвого міста сімейні скарби. Мародери на той час уже встигли позначити територію своїми нахабними візитами.

Жертви

Щодо кількості постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в науковців до сьогодні немає якоїсь спільної думки. Безпосередньо під час основної боротьби з наслідками аварії загинув 31 ліквідатор. Деякі експерти вважають, що до цього числа слід додати близько 200 тисяч робітників, які померли в найближчі роки після аварії. У цій теорії дійсно є певний сенс, адже багато хто з цих ліквідаторів помер від раку щитовидної залози або ж від лейкемії. Радіація найчастіше спричиняє саме ці хвороби. Білоруський фізик Григорій Лепнін називає удвічі менше число – 100 тис. загиблих.

Жертв опромінення серед цивільного населення рахують починаючи з десятків і сотень і закінчуючи більш ніж півмільйоном осіб. 600 тис. – це найбільше число, яке можна зустріти серед усіх існуючих точок зору. Грінпісовці ж переконані, що загальна кількість жертв найбільшої в історії атомної катастрофи складає 90 тис. чоловік.

Власними очима

Чорнобильська станція повинна була стати справжнім надбанням СРСР. Держава навіть побудувала ціле місто (Прип’ять) у двох кілометрах від ЧАЕС, аби забезпечити працівників комфортними умовами у вигляді близького сусідства домівки й робочого місця. Сталося не так, як гадалося... Невеликі села та селища у 30-кілометровій зоні стоять закопані ще з часів ліквідації, а прогресивне місто Прип’ять більше нагадує джунглі, аніж придатну для житла територію. Парадоксально, але саме ці краєвиди приваблюють людей зі всього світу. Туристи, екстремали, авантюристи, сталкери, учені, блогери… Усі вони буквально марять побувати в забрудненій місцевості. А ті, що вже ступали ногами по випаленій землі, як не дивно, повертаються туди знов.

ЧАЕС не стала надбанням СРСР, але має всі необхідні перспективи для того, щоб стати родзинкою незалежної України. На території станції вже функціонують три готелі для своїх та іноземних туристів. Існує цілий ряд агентств, які продають путівки в «заборонену зону». Процедура не така вже й проста: потрібно отримати дозвіл та перепустку, почекати деякий час. Але для справжніх мандрівників це не є перепоною.

Напередодні 32-ї річниці з дня Чорнобильської аварії чернігівським журналістам також вдалося побувати в цьому зловісному місці. Власними очима ми побачили те, про що раніше лише чули. Разом із гідом пройшлися зарослими вуличками Прип’яті, подумки вшановуючи пам’ять про найстрашнішу атомну катастрофу. Посиділи на трибуні місцевого стадіону «Авангард», який, на жаль, ніколи не приймав офіційні матчі прип’ятського ФК «Будівник».

Його, як і відоме чортове колесо, планували відкрити на честь свята – 1 травня 1986 року. Поруч із прожектором нам випадково вдалося знайти гумову камеру від м’яча. Немає сумнівів, що колись цю камеру покривала шкіряна оболонка. Може, саме цей м’яч повинен був лежати в центрі поля і саме ним розпочинали б перший футбольний матч у Прип’яті.

А в одному з номерів готелю «Полісся» в поле зору потрапив клаптик жовтої газети. Зверху дата: 14 квітня 1986 року. Уявіть, лежав собі якийсь постоялець, насолоджувався смачним сніданком, гортав свіжу пресу… І навіть не здогадувався, що менш ніж за тижні йому доведеться назавжди покинуте це місто.

У наступному номері напишемо детальніше про журналістську поїздку. Розповімо читачам про військове містечко Чорнобиль-2 («Дуга», або «Руський дятел»), поділимось враженнями від візиту в дитячий садочок закопаного села Копачі, занотуємо спогади прип’ятчанина, який був не просто свідком, але й учасником тих подій. Далі буде…

Тижневик "Семь Дней"