Юлія Нечай: «Я вірю в майбутнє незалежних театрів України»

9 червня 2018 року в Чернігові відбудеться перший театральний форум для митців «Дім Ідей», де творчі люди будуть навчатися монетизувати свої творчі проекти та шукати фінанси для їх втілення. Ми поговорили з організатором, режисером та художнім керівником театр-студії «Біла Валіза» -  Юлією Нечай.

– Як з’явилася ідея організувати форум?

– Я сама – режисер, серед колег, також, люди з творчої сфери, і от ми помітили одну закономірність. Митці, можуть: створювати, придумувати, креативити. Вони відшліфовують майстерність, роблять цікаві знахідки, створюють чудові вистави, але продавати це, в більшості своїй, не вміють. Не знають як. 

Хтось, скаже, що кожен повинен займатись своєю справою, творець – творити, а менеджер – продавати. І я погоджуюсь, проте є одне велике «але». В Україні дуже скрутно з менеджментом у сфері культури. В Чернігові він, майже, прирівняний до нуля. І якщо державні театри отримують кошти з бюджету, то незалежні виживають, як можуть. Нам, як недержавній студії зрозуміло це з власного досвіду. Щоб мати зиск, треба займатися всім і відразу, хочеш ти цього чи ні. Бути багатофункціональним. А знань та навичок не завжди вистачає.

Спілкуючись з колегами з інших міст зрозуміли, що така проблема не тільки у нас. Недержавних студій, театрів чи творчих об’єднань в Україні дуже багато. Але їх ніхто не знає, їх ніхто не фінансує. Хоча в них багато життя та креативу і вони рухають культурний сектор, працюють з молоддю. Значить що? Треба щось міняти.

От і з’явилась ідея організувати форум, тема якого «Як почати мислити, щоб продати мистецтво?». А ще, вважаємо, дуже корисним буде познайомитися з колегами з інших міст, яких ми запрошуємо, для подальшої співпраці. Я особисто думаю, що на всілякі семінари, форуми чи тренінги треба ходити, в більшості своїй, ради знайомств.

– Тобто це форум тільки для театралів?

– Я б так не сказала. Теми, які будуть підійматися, вважаю, будуть корисними будь-якій творчій особистості. Так, мова буде йти про театри, але не тільки про них. Наприклад, як створювати бренд, продавати квитки, писати заявки на гранти чи працювати зі своєю аудиторією – теми актуальні для всіх творчих людей.

– Гаразд, вмовили. Куди бігти та що робити, щоб потрапити на форум?

– Бігти за посиланням(сміється). Обов’язково треба зареєструватися. Ну і приходьте 9 червня в Культурно-діловий центр «Світогляд», а якщо ви не місцеві – телефонуйте, все розповімо та  всіх пригорнемо.

– Як воно, взагалі – бути керівником творчого проекту?

– Якщо говорити про студію, то я казала, що мені здається, що у мене розмноження особистостей (сміється). Тому що ти: режисер,  керівник, адміністратор, бухгалтер, ідейний наставник... Важко працювати одразу в багатьох напрямах, намагатися в усьому розібратися. Особливо коли доводиться вирішувати питання, далекі від творчості.

– А якщо говорити про людей? Ви – творча особистість і працюєте з такими ж творчими людьми. Як уживаєтесь?
– Уживаємося ми чудово. Ми всі різні, емоційні. Намагаюсь бути філігранною, обережною, чути всіх  наскільки можу. У кожного свої емоції, амбіції,  ідеї. Творчу людину дуже легко образити. Але це дуже добрі люди, душевні, так сказати, люди «про любов», фанати своєї справи. І я ціную це найбільше.

– Де ви берете натхнення?
– Звідусіль. Все навколо є натхненням. Якщо не брати театр, то мені подобається дивитися різні інсталяції, дуже люблю живопис, різні виставки, музику. Також надихає читання, хоча останнім часом не сприймаю художню літературу, більше читаю філософію, психологію. Взагалі натхнення може виникнути від сказаного слова або від листка на дереві, це такий тонкий процес, схожий на потік. Це нагадує те, як ти закохуєшся, коли ніби все летить на одній хвилі.

– В чому специфіка ваших вистав, часто кажуть, що вони нестандартні. Що ви думаєте самі про це?
– Важко говорити про свої вистави. Так, часто кажуть, що ми – експериментальний театр, хоча особисто у мене, немає мети бути експериментальним чи не експериментальним. Я прагну знаходити нові форми, вносити щось своє, адже повторювати одне й те ж – нудно.

– Чого не вистачає українському  незалежному театру для потужного розвитку?
– Перш за все – фінансування. Також знань і професіоналів, які б займалися популяризацією цього виду мистецтва. Але головне – не вистачає законодавчої бази, маю на увазі – відсутність пільг, якихось дотацій, того, що практикується сьогодні за кордоном. А ще, в Україні, на жаль, погано розвинене меценатство.

– Якою, на вашу думку, є роль сучасного театру?
– Важко так сказати. Глобально, у кожного своя роль і місія. Підмічено, що незалежні, тобто недержавні театри, говорять на теми, які не піднімаються в державних. Вони часто висвітлюють гострі моменти, те, про що не прийнято відкрито говорити. Шукають нові форми, незвичні підходи. Там більше свободи, вулканічної енергії,  і мені це імпонує. Час, коли говорили, що незалежний театр – це не професійно, давно минув.  Знаю багато цікавих недержавних театрів в Україні, які дадуть фору деяким державним, хоча фінансування у них набагато менше і складніше. Взагалі, театр – це інша точка зору, тому треба невпинно розвиватися. На керівнику лежить велика відповідальність. А ще, я вірю в майбутнє незалежних театрів в Україні, хоч це – важка стезя.

– Які ваші найближчі творчі плани?
– Ой, їх багато (сміється). Крім нових постановок, ми почали займатися громадською діяльністю. Також в планах формування більшого репертуару.

– Що має відбутися, щоб ви могли сказати, що реалізувались у професії?
– Для мене не існує такого поняття. Я просто роблю те, що мені подобається і отримую від цього задоволення. Я знаходжуся в любові до своєї справи, і це для мене найважливіше.

Юлія Клімова