Чекінг. Чернігів – Чернівці. Порівнюємо транспорт

Минулого разу ми розповідали про Чернівці очима чернігівського туриста. Сьогодні ж спробуємо порівняти два українських міста у галузі «Громадський транспорт».

Приїжджаючи в незнайоме місто, свідомий чернігівець може ненароком замислитися: «Які тут є проблеми? Як живе тутешнє населення? Чи комфортно їм? Про що пишуть місцеві газети?» Аналогічні питання виникли й у нашого журналіста під час робочого візиту в Чернівцях. Що у нас спільного з буковинцями? Чим ми кардинально відрізняємося? Висвітливши проблеми двох міст, можна буде знайти всі відповіді, які нас цікавлять і, щонайголовніше, зробити з цього певні висновки. Недаремно девіз проекту «Че – Че» звучить так: «Порівняти та повчитися».

Проблеми

У процесі зібрання матеріалу для даної статті журналістам вдалося поспілкуватися із заступником мера, начальником транспортного управління та головою асоціації чернівецьких перевізників. Традиційно мали б з цього й стартувати. Але почнімо з іншого. А саме – із точки зору мешканця Чернівців. Адже кінцева мета усіх вищезгаданих спікерів – це забезпечення міського населення максимально комфортним та зручним громадським транспортом. Саме народ є споживачем цих послуг та, врешті-решт, платником. Отже, на що скаржаться чернівчани?

1. Погані дороги. Убита роками бруківка дошкуляє не лише водіям тролейбусів та автобусів, але й перш за все пасажирам, які відчувають «п’ятою точкою» кожну ямку на шляху.

2. Постійні збої в роботі громадського транспорту. Мешканці Чернівців незадоволені тим, що перевізники не дотримуються зазначених інтервалів.

3. Старі машини. Електротранспорт часто ламається на півдорозі, у салоні під час їзди все трясеться та брязкотить. Про безпеку та комфорт годі вже й казати. До речі, у цьому встиг переконатися і наш журналіст, який пробув у Чернівцях усього три дні. За цей час він неодноразово опинявся не лише в ролі свідка, а й безпосереднього учасника подій. Несправні тролейбуси дійсно зупинялись посеред маршруту. Пасажири мусили чекати ще 15–20 хвилин, аби пересісти на іншу машину та доїхати до потрібної зупинки.

4. Постійні намагання перевізників збільшити вартість проїзду в автобусах. Тут слід зазначити, що мер міста, Олексій Каспрук, стоїть на боці народу і буцімто є противником такої ідеї чернівецького перевізника. Правильно це чи ні, будемо аналізувати згодом.

Це лише чотири основних пункти. Від себе можна додати ще як мінімум один: мізерна кількість облаштованих зупинок громадського транспорту. Подекуди немає навіть елементарних лавочок для очікування. А електронні табло – то взагалі вже розкіш.

Слід уточнити, що перелічені недоліки частково актуальні й для Чернігова. Але ми зараз свідчимо не з позиції звичайного чернігівця, що завітав до Чернівців, а приміряємо на себе амплуа ревізора, який ставить собі за мету покращити життя в Україні і хоче щоб Наш Пасажир пишався в недалекому майбутньому громадським транспортом свого міста чи селища. Тепер, знаючи про те, на що саме скаржаться чернівчани, та про причини їхнього невдоволення, звертаємося до відповідальних осіб. Отже, що нам кажуть чиновники та перевізники?

«Громадський транспорт роз-ва-лю-єть-ся»

Починаємо з начальника управління транспортуІгоряКожуленка. І починаємо нестандартно: з курилки, аби розпочати розмову в невимушеній атмосфері. За цигаркою чиновник пояснив своє бачення транспортної проблеми в місті:

– Дуже погано, що центральний апарат влади відпустив регулювання транспортної сфери на місця. Так само погано як для Чернівців, так і для Чернігова. Пояснюю. Влада змішала господарську економіку з політикою. Що це дало? Раніше, за радянської влади, поїхав, наприклад, у Владивосток (я служив там). Що там був проїзд 5 копійок в автобусі, шо в Москві був проїзд 5 копійок. Київ, Чернівці та інші міста – аналогічно. Тому що було єдине Міністерство транспорту, яке знаходилося в столиці та регулювало вартість проїзду по всій країні. Що маємо зараз? Тепер у нас так: кожен амбітний керівник міста керує вартістю проїзду, щоб показати, «який я хороший та добрий до людей». Він не тримає ціни на паливно-мастильні матеріали, на хліб він теж не може втримати ціну, а тут він вчепився за громадський транспорт!

До чого я веду? До того, що галузь громадського транспорту роз-ва-лю-єть-ся! Майбутнього у приватному транспорті немає! В радянські часи проїзд коштував 5 копійок, але він був дотований з міських бюджетів. Станом на сьогоднішній день, транспорт практично не дотується. Різницю тарифу ніхто не вертає, за виключенням комунальних підприємств, яким виконком повертає гроші.

Щодо приватників, то ситуація наступна. Вартість проїзду в автобусі зараз складає 4 гривні. Одні піаряться, мовляв, ми ж за народ, вибирайте нас! А з іншого боку, якщо враховувати затверджену наказом № 1175 Міністерства інфраструктури методику розрахунку вартості проїзду, то по формулі виходить так: 3,6 пасажира на один літр пального. Середня вартість пального по Україні складає десь 26,8 гривні. 26,8 розділяємо на 3,6. Виходить 7,44. Ось це – оптимальна вартість проїзду. В Одесі, наприклад, вже їздять по 7. У Львові теж хочуть. Бо там мери прагнуть, аби транспорт розвивався. А той очільник, який тримає ціну на проїзд, у громадському транспорті не зацікавлений. Йому потрібні лише особисті амбіції…

Радикальна та досить відверта промова Кожуленка, як бачимо, торкається пункту № 4 у переліку скарг чернівецьких пасажирів. Не оминув він і тему застарілого автопарку.

– Деякі знайомі постійно жаліються: «От, у Празі їздять нові гарні автобуси». Стоп! Вертаємось до складових. Основним компонентом є паливно-мастильний матеріал. 1,2 євро – вартість літра пального в чеській столиці. Вартість проїзду – 2 євро. Нема питань, при нашій вартості пального (27 грн) ставимо ціну на проїзд 40 гривень – і вже завтра будемо їздити на таких самих автобусах, як у Празі. У нас зараз у Чернівцях стоїть 32 гарні й круті машини, з кондиціонерами. Та на наші лінії вони не виїжджають. Бо витратна частина на експлуатацію машин такого класу набагато вища, ніж те, що можна зібрати зараз по діючому тарифу. Щоб не стояти даремно, вони виїжджають на роботу, знаєш куди? В Одесу! А чого чернівчани не можуть їздити з кондиціонерами? Тому що мер не хоче підіймати вартість проїзду. Вибори ж на носі! Ситуація патова. Коли вчили науковий комунізм, був такий третій принцип централізму: вєрхі нє хотят, а нізи нє могут. Це є вже передреволюційний стан. Оце так само зараз у транспортній галузі.

Незважаючи на упереджене ставлення до забороненого в Україні комунізму, Ігор Васильович дійсно назвав об’єктивні причини та наслідки. І навіть розповів, як вирішити дану проблему.

– Вихід з даної ситуації – забрати повноваження регулювання тарифів з місць, як це зробили у випадку з Київською МДА. Щоб перевізник міг сам розраховувати вартість. І регулювання має бути центральне, державне, як це було колись…

Щодо ЧТУ (чернівецького), то тут існує критична кадрова ситуація. Більша частина водіїв транспорту загального користування поїхали на заробітки в Польщу, Чехію, Словаччину тощо. Як правило, це неабиякі спеціалісти із багаторічним стажем. Тож на 90 тролейбусах працює наразі 93 водії. І це при заробітній платі мінімум (!) 10 тисяч гривень. Їдуть, бо в тому ж, наприклад, Кракові зарплатня складає від 2,5 тисяч євро. Цікаво, що в чернівецьких тролейбусах працює дуже багато жінок-водіїв. Причина проста: чоловіки можуть заробляти більше і їдуть за кордон. Тож основна маса працівників – це дами та чоловіки-пенсіонери.

Техніка, що використовується в Чернівцях, теж є специфічною. У цьому плані різниця між двома містами є величезною. У буковинській столиці переважає гірська місцевість, тож для того, щоб курсувати вузенькими вулицями міста, потрібні машини з потужними двигунами. Звичних для чернігівців ЮМЗ та ЗіУ тут не побачиш. 

Оновлення – вживане з Європи

Наступний співрозмовник – Володимир Середюк, заступник міського голови Чернівців, який не вбачає в проблемі взаємовідносин мера та перевізників нічого критичного і в той же час зізнається, що сфера транспорту загального користування не може приносити прибуток.

– Комунальному підприємству належать усі тролейбуси та три автобуси, що обслуговують один маршрут. Щодо графіка роботи, то наш електротранспорт ходить до 20-ї години, після чого інтервал суттєво збільшується (проте останні «рогатики» курсують близько 23-ї. – Ред.). Перевізники їздять десь до 12-ї години ночі, а деякі навіть до півпершої. Залежить від пасажиропотоку.

– А які відносини між владою міста та приватними перевізниками?

– Ситуація абсолютно така ж, як і у всіх містах України. Конфлікти інтересів виникають регулярно, але це є типовим для всіх регіонів. Кожного місяця одне й те саме: тарифи, тарифи, тарифи… Періодично відбуваються якісь демарші та страйки. Але ситуація цілком контрольована.

–Яка позиція влади щодо оновлення тролейбусного парку?

– Бажання є, та можливості обмежені. Тож ми надаємо перевагу закупівлі вживаних тролейбусів з Європи. З кінця 2016 року встигли придбати близько 30 одиниць. Це оновлення фактично врятували комунальне підприємство, яке до цього було на грані ліквідації.

– Тепер транспортна галузь є перспективною? Які плани на майбутнє?

– Зараз іде проект рішення на сесію міської ради щодо лізингу автобусів. Не знаю, щоправда, чим це закінчиться, адже громадський транспорт є апріорі збитковим. Програмою розвитку тролейбусного управління передбачається закупівля нових та вживаних тролейбусів на суму 50 мільйонів гривень. Це близько 200 одиниць. Поки що можливості профінансувати цю програму немає, тому купуємо по декілька машин час від часу. А щодо лізингу, то влада відноситься до цього досить негативно. Кредит повністю лягає на бюджет міста. Чи варто це таких жертв? З політичної сторони даний крок виглядає досить привабливо і цікаво, але з боку логіки – брати в лізинг нові автобуси і при цьому намагатися розвинути абсолютно неприбуткову галузь не є розумним рішенням.

– Чи планується в міському транспорті запровадження електронних квитків за допомогою валідаторів?

– Ми вже практично на етапі підписання меморандуму по пілотному проекту з компанією Visa та Ощадбанком. Цим меморандумом передбачається надання місту мобільних валідаторів із програмним забезпеченням. Місто, у свою чергу, у квітні місяці виділило кошти на закупівлю сервісного обладнання і стаціонарних валідаторів. До кінця року плануємо забезпечити весь комунальний транспорт одним мобільним та одним стаціонарним валідатором. Наступного року маємо докомплектувати транспорт ще одним валідатором стаціонарного типу та підключити до валідації приватних перевізників. На сьогоднішній день електронного квитка ще немає. Зараз знаходимося на стадії підписання меморандуму.

«Ми хочемо не зупинитися…»

А тепер звертаємося до тих, на кого покладені всі надії щодо можливого розвитку громадського транспорту. Як стало відомо, чернівецьким комунальникам зовсім невигідно утримувати ЧТУ та повноцінно його удосконалювати. У такому світлі єдиними, хто може хоч якось вплинути на невідворотний процес ліквідації міського транспорту, – це приватні підприємства. Колеги з «Молодого буковинця» порадили звернутися до Миколи Альботи – голови Чернівецької асоціації перевізників. Він розповів нам і про дороги, і про збої в роботі, і про застарілий автопарк, і про тарифи. Так, за його словами, вартість палива складає 51–52 % від вартості проїзду. А за правилами, мовляв, це число не має перевищувати 37 %. Керівник асоціації пояснив, що транспортний бізнес приносить самі лише збитки. Підприємці хочуть підвищити тариф з 4 до 5 гривень, а люди бойкотують та усіляко поливають брудом перевізників. Однією з причин, на думку Альботи, є те, що людей начебто захищає мер Олексій Каспрук. Але приватний автопарк, незважаючи на скептичне ставлення містян, насправді оновлюється.

– Щодо оновлення рухомого складу, то не все так критично, як вам можуть розповісти люди та можновладці. Були вкрай важкі перемовини з лізингу, але вони завершилися вдало, і нещодавно ми придбали два нових автобуси. Знаєте чому було важко домовитися навіть з нашою бездоганною кредитною історію?. А тому, що лізингова компанія бачила, що у нас коїться в Чернівцях, бачила наші мізерні тарифи. Тому й були сумніви з їх боку. Тож взяли ми два цих автобуси. А реакції – ніякої! Покращень нема!А те, що ці машини коштують загально 5 мільйонів 800 тисяч гривень, то це нікого не хвилює. Так само як і той факт, що ці гроші ми виплачуємо самостійно, без чиїхось благодійних внесків. Врахуйте і те, що в минулому році ми сплатили до міського бюджету 1 мільйон 180 тисяч гривень в якості податків з прибутку. Це ще не враховуючи заробітну плату нашим працівникам, які влаштовані офіційно і теж сплачують податки.

Дороги ви наші бачили? А цими дорогами повинен їздити громадський транспорт. Наприклад, узимку нас часто звинувачують у тому, що зменшується кількість рухомого складу, люди довго чекають своїх автобусів. А не виїжджаємо ми тому, що комунальники не встигли зранку прибрати сніг, який випав за ніч. У нас же всюди пагорби, схили. Як, не дай

бог, покотиться шеститонна машина з гори і щось з кимось станеться, то відповідати буде водій та керівник підприємства, який випустив на лінію даний автобус. Тобто у нас в місті ситуація наступна: випадає дощ-сніг – винні перевізники; автобус потрапив колесом у яму – то перевізники купили автобус із неправильними колесами.

Микола Тарасович поскаржився на те, що має безліч боргів за паливо. Крім цього, двічі в місяць потрібно сплачувати заробітну плату працівникам, адже він, як керівник, несе за це кримінальну відповідальність. А ще є електроенергія, ще є плата по лізингу і таке інше. Загалом, одна сторона (перевізники) хочуть встановити в Чернівцях економічно обґрунтований тариф, а інша (влада) – прагне сподобатися народу. Справжні політичні ігрища на транспортній арені міста.

Варто додати, що розмова з паном Миколою відбулася ще у травні. Після цього перевізники знову страйкували та цілих чотири дні не випускали на лінії свої машини. А на п’ятий день несподівано виїхав увесь склад. Перевізники це пояснили тим, що все ж не можуть покинути чернівчан напризволяще, але самі мешканці міста в такій «шляхетності» вбачають провал стратегії шантажу. Мовляв, перевізникам не так вже й погано возити людей по 4 гривні, а от простоювати – не найкращий варіант.

 ***

У неділю, 24 червня, мер Чернівців Олексій Каспрук видав розпорядження на створення робочої групи, яка реформує мережу міських автобусних маршрутів. Таку інформацію повідомили в прес-службі міськради.

«Групу створено з метою створення умов для підвищення мобільності населення, рівномірного розподілу пасажиропотоку, поліпшення якості обслуговування пасажирів. Її очолив заступник міського голови Володимир Середюк. До складу групи увійшли громадські експерти, депутати і працівники структурних підрозділів міської ради».

Погляд збоку

Людмила Осадчук, редактор газети "Молодий Буковинець" про чернігівські маршрутки:

Здивував вигляд чернігівських маршруток і тролейбусів

 Дійшовши до першої зупинки в Чернігові, одразу хапаюся за фотоапарат, бо мене дуже здивував вигляд деяких чернігівських маршруток і тролейбусів.

До зупинки під’їжджає маршрутка. Зовні для нас дивна і незвична. Враження від неї, що ззаду до вантажної «газелі»... приварено салон. Ось і маєте автобус. Таке собі транспортне ноу-хау. Називають такі маршрутки гарним словом «Рута».

Але про комфортність цих маршруток годі й говорити. Двері лише одні. Щоб їх відчинити, потрібно добряче потягнути. Із візочком чи великим багажем у них вже не залізеш.

Така машина-маршрутка спочатку відлякує незвичним виглядом. Сідаю всередину. Двері одні, тож гроші за проїзд водієві дають одразу. Немає звичного для чернівецьких маршуток: «Передайте за проїзд». Але квитки теж не видають.

Маршрутка розрахована на 20 пасажирів. Тож за дві зупинки народу набивається вже повно. Через тісний прохід вийти з маршрутки досить складно. Одне слово, проїзд у такій маршрутці задоволення не з приємних.

«Маршрутки у нас жахливі. Їх всі потрібно зібрати і спалити», - такими враженнями від маршруток поділилася виконавчий директор Чернігівської громадської організації «Агенція міських ініціатив» Тетяна Романова.

Вкотре потягнулася за фотоапаратом, коли на дорозі побачила чернігівські тролейбуси. «Наші чернівецькі старенькі «шкоди» ще досить пристойно виглядають», – подумала я. Перше враження від чернігівських тролейбусів: їх дуже-дуже давно не фарбували. Такого транспорту теж більшість. Вони то, звісно, старі, але я не могла зрозуміти, чому ж їх не фарбують?

А в іншому все звичне, як і для чернівецьких пасажирів, кондуктор, квитки. Щоправда, вщент забитого тролейбуса навіть у час пік я не побачила.

Після всіх цих вражень зробила висновок, напевно не найкращий для чернігівців, але приємний для чернівчан: громадський транспорт у Чернівцях усе ж кращий!

Але для Чернігова обіцяють придбати 40 нових тролейбусів у кредит за європейські кошти. У нас теж таке планували зробити – купити 50 тролейбусів у кредит від вропейського банку. Але наші депутати почали голосно кричати «про кредитне ярмо», «відкати» – і Чернівці залишилися зі старими «шкодами» та вживаними тролейбусами, яких закупили близько десятка.

Тож вірю, що чернігівці отримають нові тролейбуси й у них буде більше комфортних маршруток.

***

Проект реалізується за підтримки програми артнерства у галузі мас-медіа в Україні (UMPP) від IREX