Не «сарай», а життєво необхідне підсобне приміщення

Під час недавньої сесії Чернігівської міськради Владислав Атрошенко поспілкувався з ректором Чернігівського національного університету «Чернігівський колегіум» Миколою Носком та запропонував спільно вирішити проблему благоустрою частини території колишньої Алеї Героїв.

Ідеться про будівлю Інституту історії, що розташована на алеї. Його задня частина огороджена з одного боку парканом, а з іншого – господарськими приміщеннями. На думку Владислава Атрошенка, ці «гаражі» псують зовнішній вигляд центральної частини Чернігова. А тому їх слід було б прибрати. Натомість місто могло б допомогти в пошуку інших варіантів під технічні потреби Інституту історії.

У свою чергу ректор університету Микола Носко зазначив, що це власність Міністерства освіти і науки – і він не має права розпоряджатися майном. У будівлях же зберігається «арсенал» археологів – інструменти, намети і вантажівка.

Владислав Атрошенко не відступив і попросив не відмахуватися від питання, а вирішити проблему спільно з міністерством.

Ми поспілкувалися зі сторонами, які причетні до цього питання.

Неприємний сюрприз

Директор Інституту історії Олександр Коваленко зізнається: дізнався про цю ініціативу міського голови із засобів масової інформації. Раніше під час неодноразових зустрічей, присвячених реконструкції алеї, ця тема не піднімалася – до будь-яких будівель Інституту історії не було жодних питань. А щодо паркану, то він за проектом мав би бути схований за «зеленою завісою» з комплексу рослин. Принаймні таке передбачала оприлюднена раніше візуалізація нової алеї.

– Приблизно рік тому брав участь в обговоренні проекту реконструкції так званої або колишньої Алеї Героїв. І на тому етапі, коли ця концепція була затверджена, жодних проблем довкола території нашого навчально-наукового інституту не виникало, – говорить Олександр Коваленко. – Навіть зараз інформаційний стенд проекту позначає, що на тлі нашого підсобного приміщення буде розташовуватись такий собі «літній кінотеатр».

Історик пояснює: підсобні приміщення для навчального закладу не примха, а необхідність. Адже там розміщені важливі для діяльності археологів речі.

– Природно, що будь-який навчальний заклад, а особливо наш навчально-науковий інститут, без такого підсобного приміщення просто не може функціонувати, – пояснює Олександр Коваленко. – Там кілька майстерень, слюсарна, столярна, приміщення для електрика, складські приміщення, де, зокрема, зберігається майно, реманент і деякі археологічні матеріали, які перебувають на стадії опрацювання. Невеликий гараж використовується з такою ж метою, у разі необхідності там перебуває вантажний автомобіль, на якому ми завозимо-вивозимо наші археологічні експедиції.

Інший бік проблеми

Ідею повного знесення підсобних приміщень, паркану та створення вільного доступу на територію інституту керівництво навчального закладу не вважає прийнятною. На це є кілька причин:

·Проїзд до інституту різноманітного транспорту (автомобіля з продуктами для кафетерію інституту, археологічної вантажівки, сміттєвоза, пожежної машина тощо) і зараз іноді утруднений через те, що подвір’я досить обмежене. Якщо простір стане відкритим, територія навчального закладу взагалі зникне – розчиниться в алеї.

·Навчальний заклад має мати свою закриту територію та режим доступу до неї.

·Проблема з безхатьками та нетверезими чернігівцями (у тому числі підлітками). Від них і захищає паркан із брамою.

Інформацію щодо безхатьків та інших небезпечних соціальних елементів підтвердила і керівник сувенірного магазину «Зелена лавка», що розташований у цій прибудові, Ольга Черешко.

– Випадки непроханих гостей – це не новина. Нам порадили навіть поставити на вікна решітки і відгороджуючий міні-паркан, на всяк випадок. Про що тоді говорити, якщо це взагалі буде відкрито для всіх? Думаю, буде правильніше ставити питання не про знесення паркану і технічних будівель, а про спільну роботу щодо впорядкування і покращення їх зовнішнього вигляду. Як приклад, біля нашої лавки приватний інвестор реставрував стіну паркану, зробив великий мурал, відмостку, дах над парканом. Тобто я кажу про те, що є більш гнучкі і не такі радикальні шляхі поліпшень.

Потрібен компроміс

Свої контрпропозиції, узгоджені з ректором університету, директор Інституту історії вже мав нагоду висловити під час особистої зустрічі з міським головою Владиславом Атрошенко.

– Якщо йдеться про ремонт тилового фасаду основної будівлі інституту, то він практично завершений і виглядає цілком пристойно. Якщо йдеться про паркан, то так, він старосвітський, але він у «зеленому» оточенні і з алеї майже не проглядається, а частину з торця і браму можна пофарбувати в той же колір, що і будівлю. Таким чином проблема може бути вирішена, – пропонує Олександр Коваленко.

У свою чергу Владислав Атрошенко висловив думку, що було б непогано замінити старий паркан, на новий – залізний та кований. Інститут історії зовсім не проти такої ідеї, однак грошей на реалізацію такого міні-проекту в навчального закладу наразі немає.

Також мер виявив бажання дізнатись думку колективу Інституту історії щодо нових ідей у реконструкції алеї.

– Ми розглянули це питання на засіданні вченої ради нашого інституту. Було ухвалено рішення про те, що ми аж ніяк не заперечуємо проти осучаснення так званої Алеї Героїв, але водночас наполягаємо на збереженні цілісного майнового комплексу навчально-наукового інституту. Насамперед ідеться про будівлі та про нашу територію, яку ми як змогли облаштували, висадили липи та інші рослини вздовж паркану. Якщо треба, з боку алеї також можна висадити певну «зелену кулісу» (про яку ішлося у проекті), яка б закрила паркан. І в результаті питання само по собі може бути зняте з порядку денного, – вважає Олександр Коваленко.

Довідка

Будівля сьогоднішнього Навчально-наукового інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського зведена в 1912 році місцевим «бізнесменом» Бадаєвим. Пізніше на вулиці Єлецькій, упритул до південної стіни готелю, звели ще одну, двоповерхову будівлю з еркером, фронтоном та невеличкою вежею.

У 1920-х усе те разом перетворилося на Палац Праці – симбіоз будинку політпросвіти та міського агітаційного осередку. Там же встановили перший у місті «брехунець» – рупорний гучномовець, що транслював радіо. Після реорганізацій 1930-х тут облаштувався міськкомгосп.

Під час війни прибудова виявилася значно зруйнованою, тож від неї лишили тільки маленький шматочок (еркер з фронтоном) та прорубали туди вхід зі сходової кліті колишнього готелю, заклавши наглухо протилежну стіну (це й зараз неважко помітити). Після війни й до побудови приміщення на проспекті Перемоги тут містилося обласне управління МВС. Ну а зараз – вищезгаданий Навчально-науковий інститут історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського.

Коментарі

Олександр Коваленко,директор Інституту історії, етнології та правознавства імені. О.М. Лазаревського:

– У нас кожна з археологічних експедицій має свої робочі кабінети, де працюють наші науковці. Але, природно, масовий археологічний матеріал, доки він не доходить до музеїв Чернігівщини, зберігається тимчасово тут в процесі так званого камерального опрацювання.

Я нагадував Владиславу Анатолійовичу, що цей комплекс ми отримали від наших предків. Це колишній готель, котрий почав діяти з 1914 року. Згодом хто тільки в ньому не квартирувався. У роки війни частково був зруйнований. І тільки на початку 90-х, коли впала та система, нам вдалося з власної ініціативи цей корпус із цією територією приєднати до тоді ще педагогічного інституту. Це наш другий дім, тож природно, що ми зацікавлені, щоб він був затишним, красивим і цілісним.

Владислав Атрошенко, міський голова Чернігова:

– Я не имею права сносить пристройку, это ведь не моя земля. То, что я выражаю – это лишь позиция доброй воли и ответственности перед городом. Больше всего обидно и возмутительно, что на мое предложение последовала такая защитная реакция, как будто я кого-то атакую. Никакой атаки нет. По существу, этот вопрос так и не был обсужден. Если бы собрались историки и объективно разъяснили: что там находится, выиграет ли от этого город, есть ли альтернативные варианты и т.д. А получается, что они сразу жестко отреагировали. Если бы вопрос был рассмотрен по сути, то можно было бы найти общее мудрое решение, которое пошло бы на пользу Чернигову и при этом сохранился бы весь функционал, в котором нуждаются студенты и преподаватели.

Министр сказала, что решающей является точка зрения сотрудников исторического факультета. Если позиция такая, что этот сарай, который фактически является аварийным, гораздо важнее интересов города, то что ж тут сказать… Воевать с историками никто не будет.