Мости Чернігова: Красний, Білий, Синій, Зелений...

Що можна сказати про стриженські мости після того, як їх чудово описав у книзі «Чернігів – подорож на сто років назад» відомий чернігівський краєзнавець і завідувач відділуНАІЗ «Чернігів стародавній» Володимир Руденок (розділ «Про річку Стрижень та її стародавні і нові мости»)? Я б, мабуть, і не торкався цієї теми, якби навколо неї не точилися, м’яко кажучи, дискусії, у яких використовуються навіть підтасовані факти, вилучені з контексту творів ХІХ століття. Мабуть, не все так просто у такому простому на перший погляд питанні.

А заразом хочу розповісти і про те, що мені відомо про інші чернігівські мости. Про ті, що в давні часи допомагали нашим предкам долати перешкоди на дорогах Застриження і Бобровиці.

Треба зазначити, що в різний час у східній частині Чернігова було зведено:

- 6 мостів через річку Стрижень – поблизу його гирла, на місці Гнойової греблі, на вулицях Московській (Шевченка), Богуславській (Полуботка), Стрітенській (пр. Перемоги) і Київській (у середині ХХ ст. – Старокиївській);

- 6 мостів в урочищі Кордовка по шляху в місто Полтаву (М. Домонтович «Матеріалы для географіи и статистики Россіи», 1865 р.);

- 2 мости у передмісті Бобровиці;

- 1 міст, вірогідно, на лузі між селом Бобровиця, яке до 1922 року починалося від сучасного футбольного поля стадіону імені Гагаріна, і поселенням Кордовка.

У цьому переліку я, звичайно, не враховую дрібних місточків та й просто кладок, де важко розминутися навіть двом пішоходам. Тільки повноцінні транспортні споруди! На жаль, ні карти, ні описи, що дійшли до нашого часу, не відображають ні топонімів, ні місцезнаходження більшості з цих об’єктів. Тому розглянемо тільки деякі з них.

Де були та чому так названі

У мене недостатньо самовпевненості, щоб винести «остаточний вирок» і поставити «остаточну» крапку в полеміці  щодо походження назв стародавніх чернігівських мостів, як у деяких «популяризаторів» історії Чернігова. Тому тут я висловлюю тільки свої припущення. Причому:

• По-перше, у них я буду спиратися на спогади старожилів міста, на роботи географів і краєзнавців XVIII–XIX століть Афанасія Шафонського, Василя Хижнякова, В. П. Семенова-Тян-Шанського та інших, а також на вищезгадану книгу В. Руденка.

•По-друге, той факт, що в історичних нарисах XVIII–ХІХ століть згадуються «кольорові» мости (Зелёный, Синий, Палевый), ще не означає наявності загальної тенденції у топонімотворчості, позаяк існував крім них іще й Луговой. Ці назви напевне не значать, що «кольорові» мости неодмінно були розфарбовані у відповідні кольори.

• По-третє, потрібно звернути увагу на наступне: на час побудови цих мостів Чернігів належав до Російської імперії, де державною мовою слугував «великорусский язык», і тому логічно пошукати етимологічні корені декотрих назв у тлумачному словнику В. Даля, виданому 1880 року.

Красний

Вже не один рік краєзнавці міста не можуть дійти згоди щодо етимології назви найстарішого з чернігівських мостів (побудований наприкінці XVII чи на початку XVIII століття). Найбільш поширена версія – від древньоруського «красєнъ» у значенні – красивий, ошатний.

Але дехто має іншу думку і вважає, що назва мосту – похідна від кольору. Мовляв, міст був від початку пофарбований червоною фарбою. Не задумуються над тим, якою логікою мала керуватись міська влада, виділяючи кошти із дірявого бюджету (почитайте «Чернігівську старовину» В. Хижнякова!). Прикиньте, скільки відер дорогої фарби треба було б витратити, аби покрити оту вигадливу стародавню конструкцію бодай одним шаром, не кажучи вже про два або й три за технологією покриття, розробленою ще нашими предками. Мені здається, що будь-чим, а марнотратством наші тодішні батьки міста не страждали!

Знаходимо значення слова «красный» у словнику В. Даля:

- красивий – кожен, хто хоч трішечки розуміється в дизайні, оцінить елегантне плетиво елементів конструкції при погляді на міст у профіль;
- збудований із красної, у сенсі найякіснішої (хвойної) деревини;

- парадний – міст побудований на одному з головних в’їздів до міста (для порівняння – «красное крыльцо»);

- чистий – хоча б у порівнянні із Гнойовою греблею, що була, як дехто вважає (хоча це й помилка), на його місці.

Дуже вірогідно, що міст мав у своєму складі красний стовп, тобто віху з відміткою максимально допустимого рівня води у водоймі, який забезпечує непідтоплення округи.

Тобто за сукупністю ознак він таки Красний, а не Червоний!

Білий

Дерев’яний міст через Стрижень на вулиці Богуславській, нинішній Полуботка; час спорудження – початок ХХ століття.

«Той міст Білий лише тому, що білився вапном. Інших причин його назви ніхто ще не знайшов» – так трактує топонім один із відомих у «Фейсбуці» популяризаторів історії Чернігова.

Ось так, зовсім просто… Але ж, подумайте, з якою б метою білили вапном дерев’яний міст? Щоб замилити очі високому начальству? Щоб пожартувати над перехожими у «святковий» день 1 квітня і вибілити комусь вбрання? Чи, може, для того, щоб простіше було вигадати для нього назву?

За словником В. Даля «белый»:

- Побудований із білої деревини, тобто деревини листяних порід. Статус цього мосту був набагато нижчим від Красного, тому й матеріал використали дешевший – місцевий, скоріш за все тополю (деревину хвойних порід у той час сплавляли плотами по Десні головним чином з брянських лісів).

- «Бѣлое место доныне называется земля церковная». Міст був збудований поблизу семінарії і спочатку звався Семінарським.

- «Чистый, незамаранный, незапятнанный». Важко припустити, що керівництво семінарії дозволило б на своїй території (а хоч би й поряд із нею) брудну споруду.

Тобто є кілька більш логічних варіантів етимології (або навіть усі разом), аніж «побілка вапном». Ці дві назви (Семінарський та Білий) могли існувати як послідовно один після одного, так і одночасно.

Крім того, була ще одна версія. У 50-ті роки місцеві старожили розповідали, що під час радянсько-української війни 1918–1921 років у той час, коли в місті змінювалася влада, Красний міст був зайнятий військами більшовиків, а на Семінарському тримали оборону денікінці, що й призвело до остаточної заміни назви останнього.

Зелений міст через русло колишньої річки Кордовки (у різних джерелах вона має назви Кордіковка, Кордюковка, Коранковка і навіть Ласковиця) існував ще у 1980-х роках до того часу, поки русло Кордовки частково засипали і Горсад продовжили в бік Десни. Він з’єднував вулицю Червоноармійську (тепер – Молодчого) з 1-ю Кордовкою. У 70-х роках Зелений міст перебував у жалюгідному стані, він був геть прогнилий та в багатьох місцях провалений. За розповіддю кордовського старожила, коли один із мешканців вулиці 1-ша Кордовка повертався додому напідпитку, він на весь голос кликав свою жінку, щоб допомогла йому «форсувати» того моста. Незадовго до початку реконструкції Горсаду міст все ж таки відремонтували – і ним могли їздити вантажні автомобілі.

У мене Зелений міст завжди асоціювався зі старезними (може, столітніми або й старішими) вербами, що подекуди росли біля річища Кордовки. Не виключено, що саме їхня зелень і стала приводом для назви (інші мости знаходилися посеред голих лук). До речі, Зелений вважався найзначнішим з усіх мостів, що були на старій полтавській дорозі.

Синій

Це, мабуть, найзагадковіший із стародавніх мостів як щодо назви, так і щодо його локалізації.

Згадку про нього знаходимо у сьомому томі книги «Россія. Полное географическое описаніе нашего отечества» під редакцією В. П. Семенова-Тян-Шанського, виданому 1903 року: «Въ городе сохранились остатки древняго вала; одинъ конецъ его виденъ въ саду Елецкаго монастыря, который продолжается полемъ за прежней кладбищенской церковью Воскресенія Христова и идетъ на сѣверъ къ р. Стрижню, пересекаѣтъ Петербургскую дорогу черезъ Московскую мимо дома воспитанія бѣдныхъ, в 600 саж. отъ р. Стрижня; другой конецъ идетъ по лугу у Синяго моста черезъ рѣчку Кордюковку; часть вала, находившаяся между обоими концами, едва замѣтна».

Читаємо у В. Хижнякова в «Чернігівській старовині»: «Кромѣкрѣпостнаго вала и другого, о которомъ уже сказано и который, начинаясь надъ обрывомъ передъ Елецкою колокольней, направлялся на ю-в. къ Стрижню и не замыкался со стороны Стрижня и надъ горой, – былъ еще третий валъ, опоясывающій городъ гораздо болѣе длиннымъ полукругомъ по окраинамъ. Один конецъ этого полукруга упирался въ Синій мост на р. Кордиковкѣ, но прослѣдить все направленіе этого вала по имѣющимся источникамъ я не также (у тексті друкарська помилка. – Прим. авт.) могъ».

Майже тими ж словами описане місцеположення валу й у М. Є. Маркова («О достопамятностях Чернигова», 1908 р.).

Існують різні версії. Одні любителі старовини вважають, що Синій і Зелений – це суть дві назви одного й того ж мосту, буцімто його перефарбовували (і це – незважаючи на те, що обидва топоніми згадуються на одній сторінці книги!). Інші локалізують його як найближчий до паромної переправи, забуваючи про «длинный полукруг» третього валу від Єлецької колокольні до мосту і «600 саженів від Стрижню». Є й такі, що «розміщують» Синій і Зелений мости з невідомих міркувань навіть на Стрижні!

Судячи з цитат, навколо Чернігова на досить великій відстані від центру міста існував «третій» вал, що мав на деякий час затримати просування ворога до міста. Приклад таких укріплень «на дальніх підступах» – легендарні Змієві вали, що захищали Наддніпрянщину від набігів печенігів і половців.

Давайте проаналізуємо обидві цитати, бо саме з «третім» валом пов’язано місце розташування Синього мосту. 600 сажнів, або приблизно 1300 метрів, від Стрижня по вулиці Смоленській (продовженні Московської, нинішній Шевченка) – це зовсім поряд з межею колишнього заміського маєтку архієпископа, на території якого згодом і був заснований «дом воспитанія бѣдныхъ». Це майже співпадає з вулицею Блакитного*, що сьогодні частково знаходиться під східною трибуною стадіону імені Ю. Гагаріна (може мати місце несуттєва похибка в пару десятків метрів через неточність вимірювань і локалізації реперних об’єктів**). Якщо уявити собі «довге півколо» з одним кінцем біля Єлецького монастиря, цілком вірогідно, що його другий кінець опиниться біля схрещення сучасних вулиць Блакитного і Грінченка. Якраз на цьому місці в 1960-1970-х роках річище Кордовки перетиналося залишками насипу, що з’єднував вулицю Східну (нинішню Блакитного) з луговою дорогою до поселення Кордовка. Тобто десь близько цього перехрестя і стояв у ХІХ столітті Синій міст.

Що ж до назви, можу припустити наступне. Якщо вірно, що Синій міст знаходився поблизу володінь архієпископа (у чому особисто я не сумніваюся), то дуже можливо, саме останній був замовником і вклав чималі кошти в будівництво мосту. Знову звернемося до тлумачного словника В. Даля. Серед багатьох значень слова «синій» знаходимо переносне значення «багатий, коштовний» («Каков ни есть, а в синем (кафтане). Враг силен, валяет и в синем, т. е. в синем кафтане, и богача.» – у словнику Даля). Звичайно, це лише одна з гіпотез. Але чим вона гірша від «кольорової»?

Про інші кордовські мости

Одна з найважливіших комунікацій – дорога з Чернігова на Ніжин і далі на Полтаву в давні часи проходила по пересіченій місцевості. На шляху траплялися численні водні перешкоди: річки, озера, а також улоговини, що в самий непідхожий час могли наповнюватися водою. Тому навіть на короткому відрізку від колишньої Вознесенської площі (сучасного перехрестя Шевченка – Молодчого) до Десни ще задовго до ХІХ століття були збудовані два дерев’яні мости – Зелений через річку Кордовку та Луговий через озеро (а точніше, старицю) Куму. Всі інші малопрохідні місця були вимощені гатями.

Пізніше був споруджений Палевий міст. Письмові джерела XVIII–XX століть не вказують ні дати побудови, ні його місцезнаходження. Але я гадаю, що він слугував для переправи через третю значну водойму урочища Кордовки – озеро Гулак. От щодо походження його назви інших припущень, крім кольору свіжої деревини (можливо, соснової), у мене немає. 

Потім були перекинуті містки через більш дрібні перешкоди, і за своєю малозначущістю вони залишилися безіменними. Ось як пише про один із них В. Хижняков у «Чернігівській старовині» (1899 р.): «В 1787 г. губернаторъ, разрѣшая думѣ черезъ лужу между Зеленымъ и Палевымъ мостами устроить новый мостъ, по составлѣнной землемѣромъ смѣтѣ въ 117 р. – 60к., прибавилъ, что если будетъ сдѣлано непрочно, то исправленіе будет сдѣлано на счет засѣдающихъ в думѣ за ихъ недосмотръ».

До речі, нам би зараз такого губернатора!

На східній околиці

Поштовий тракт на Москву починався від тієї ж Вознесенської площі і вулицею Смоленською проходив через передмістя Бобровицю. У районі нинішнього 5-го полку зв’язку його перетинали річища давніх річок Нѣмана (Нѣмені) та Каніної***, через які були прокладені дерев’яні мости. Один з них (той, що знаходився навпроти теперішньої вулиці Кільцевої) нагадував конструкцією і довжиною вищезгаданий Білий. Інший був розташований біля нинішньої районної лікарні. Він був разів у два коротший і складений із круглих колод, поверх яких лежав дощатий настил. Мені невідомо, чи були в цих мостів офіційні найменування, але в народі один із них звався Фоків, або Книрів (за ім’ям та прізвищем різних мешканців села Бобровиці), другий – Савичів (за прізвищем одного з поміщиків, маєток якого колись знаходився поряд).

Цими мостами користувалися ще в 1960-х роках до реконструкції вулиці Шевченка перед прокладанням перших тролейбусних ліній. У 1963 році перестав існувати Савичів (кінцева зупинка тролейбусів «Бобровиця» спочатку співпадала з колишньою автобусною (приблизно на місці сучасної районної поліклініки). Через рік-два був розібраний і Книрів – тролейбусну лінію продовжили до «Сільгосптехніки» (сьогодні «Діагностичний центр»).

У темі чернігівських мостів на сьогодні багато білих плям, вона ще чекає серйозних досліджень. А своїм нарисом я тільки хотів привернути увагу читачів до деяких проблем у трактуванні історії нашого міста.

*на плані з інтернету помилково замість вул. Блакитного позначений 2-й пер. Отдыха;
**реперні об’єкти – ті, від яких починається відлік вимірювань;
***про річки Нѣмень і Каніну – див. у газеті "Семь дней" № 46 (731) від 12.11.2015

Володимир Смоленцев, січень 2020 р.