ФОПи і протест

Я – ФОП.І мене підгрібає від агресії, яку зараз на представників цього класу виливає нарід.Кава на винос, яку ви п’єте зранку, – ФОП. Маршрутка, якою ви їдете на роботу чи в село, – ФОП. Магазин біля будинку, де є все (навідміну від брудного недосупермаркету), – ФОП. Розваги вашої дитини. Одяг, що ви купуєте.Суботній ринок.Ремонт у хаті. Шиномонтаж. Магазин велосипедів.Ремонт взуття.Копіцентр…

Вони всі ФОПи. ФОПи забезпечують комфорт вашого життя, доступність послуг, різнобарв’я продукції, що ви споживаєте. Це робота 24/7. Без вихідних і без канікул. З абсолютно несправедливою вимогою сплачувати податки, навіть коли немає ніякого доходу.

В усіх державах підприємці – основа середнього класу. А без середнього класу немає розвитку.

Саме ФОПи – найбільш гнучка бізнес-структура, що може дозволити благодійність, у масштабі 100% від прибутку (я таке бачила свого часу), що швидко приймає рішення, перебудовується, реагує на ваші потреби...

Тому агресія проти ФОПів – вистріл собі в ногу. Який би протест не піднявся, у ньому близько 40% – голосуни за зіркового. Просто мовчать про свій вибір. І ще стільки ж просто не прийшли на вибори. Статистика – зла штука.

Я – ФОП. Я не на протестах. Чому? Бо роботи по гланди. З того, що я зрозуміла, то він аполітичний і скоріше про рибку, а не про вудочку. Він не про мене. Не про мої вимоги. Тому я посміхаюсь пропозиції від «Дії» закрити ФОПа (я прям «воспряла духом» –такий прекрасний стимул розвивати економіку країни) і роблю свою справу далі.

Але попри те, що такі протести інфантильні у своїй суті, громадяни у моїй країні мають право і на такий протест. І вчорашні дії влади і «беркутів» (так я впізнаю стиль Авакова) неприпустимі.

Учорашні події не про ФОПи і не про голосунів за будь-кого. Це події про нашу з вами гідність і свободу.

Майдан ніколи не був однорідний. А один з яскравих рухів Майдану – рух за право на мирний протест. Він родом з «ОПОРИ»,яка відстоювала право українців протестувати роками і сотнями акцій. За результатами Майдану ми мали серйозний прорив у цій царині, але вчорашні події дають знати, що боротьба починається знову. Бо вчора били не ФОПів.Вчора прорубали віконце Овертона, до чергового побиття студентів, національних рухів... та взагалі будь-яких протестів. Це показник страху влади перед народом.

Це наступний крок після розгону під судами.

Вони б’ють волонтерів і військових.

Вони б’ють націоналістів.

Вони б’ють політичних конкурентів.

Вони розганяють аполітично налаштованих громадян. На цей раз ФОПів.

Вони б’ють усіх.

Наступним буде твій родич.

Це маркер, що пора перестати гризтись. Бо переб’ють по одному.

ТАКОГО В МОЇЙ УКРАЇНІ НЕМАЄ БУТИ

***

Мені не стидно працювати з людиною, що голосувала не так, як я. Я теж свого часу помилялась. Завжди тримаю в голові, що теж можу помилятись, і прямо зараз. Відрізаючи частину суспільства, ми послаблюємо суспільство. Іноді такі дії виправдані, бо люди, які упорюються у ворожі пропагандистські теми, – пряма загроза суверенітету. Але у випадку із прихильниками тієї чи іншої в базі ідеології проукраїнської сили – це знов-таки постріл у ногу. Більшість із прихильників діючого – патріоти і хочуть розвитку країни. Так їх вибір привів нас туди, де ми є. І у квітні минулого року я попереджала, що за вибір доведеться відповідати, і ця відповідальність потроху знаходить адресатів.

І останнє. Апетит до насильства приходить підчас їжі. А непокаране зло зростає. Як говорить стара байка минулого століття,«коли прийшли за євреями, я мовчав; коли прийшли за каліками, я мовчав;коли прийшли за мною, нікому було мене захистити». Тож зважайте.