Чернігівська історія: сірий вовчик Бані зі Старої Подусівки

Чи доводилося вам колись підгодовувати, ба навіть забирати додому хворих та ослаблених цуценят, які блукали вулицями ваших або прилеглих мікрорайонів у пошуках їжі та захисту? Певно, що не всі з нас готові допомагати братам нашим меншим, які переживають скрутні часи. Але й байдужих до їхньої долі людей не так вже й багато. А що б ви робили, коли через певний час виявилося: цуценя, яке ви забрали з вулиці додому, – це не хто інший, як справжній сірий вовк.

У листопаді минулого року чернігівка Христина Макеєнко зустріла травмованого й голодного песика, який вештався неподалік школи № 21 (Стара Подусівка). Вона забрала його додому, підлікувала та виходила. Навіть дала ім’я – Бані. Однак за певний час, коли малюк підріс, у його господарів з’явилися сумніви: чи точно чотириногий друг – собака?

Як вовка не годуй…

Забігаючи наперед, варто зазначити: вовк – це не собака, яка живе в лісі. Незважаючи на те, що деякі породи собак схожі на вовків, однак у цілому це два абсолютно різні види тварин, які відрізняються між собою не тільки зовнішністю, а, що найголовніше, поведінкою та вмінням знаходили спільну мову з людьми. Собака буде жити у вашій квартирі або приватному будинку без жодних проблем, а ось вовк, попри всі зусилля та виховання, не одомашниться ніколи.

– Як би ви не намагалися його приручити, генетика все одно переможе, інстинкти завжди братимуть гору. У дитячому або підлітковому віці особливої загрози вони не несуть. А от дорослі особи, навіть якщо їх виховували з вовченяти, завжди лишатимуться небезпечними. Вони можуть проявляти агресію навіть у тих випадках, коли для неї немає видимих причин, – розповів завідувач кафедри екології та охорони природи Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка Юрій Карпенко.

До слова, навіть «одомашнені» вовки під час голоду можуть без вагань нападати на тварин або людей, тоді як собаки вплутуються в конфлікти, лише коли відчувають небезпеку.

Власне, нестандартна як для собак поведінка та відлюдкуватість і викликали підозри в чернігівців, що приютили, як тоді здавалося, звичайне цуценя.

«За два месяца малыш подрос, распушился, лаять так и не начал. Повадки не собачьи, страх и агрессия ко всем, кто хочет приблизится. Доверяет лишь мне и супругу. В конце ушедшего года, что бы он не навредил ни себе, ни окружающим, мы были вынуждены посадить его на цепь», – поділилася історією на своїй сторінці в соціальній мережі Христина Макеєнко.

Детальніше спілкуватися жінка відмовилася, але колегам із «Суспільного» розповіла, що одного разу Бані ледь не загриз хатнього кота. Бідолаху буквально встигли вихопити з пащі. До того ж, вовк аномально високо стрибав та не сприймав звичного для собак раціону – м’яса із кашею. Нині ж, він їсть в середньому два кілограми сирої яловичини або курятини протягом дня.

Дуже схожі, дуже різні

Для людей, що бачили вовків хіба що в зоопарках або по телевізору, зовнішні ознаки, за якими сіроманців можна відрізнити від собак, можуть бути неочевидними. Однак, попри поверхневу схожість, ці тварини абсолютно різні.

Так, дорослий вовк набагато більший навіть від звичайного собаки. Середня вага сіроманця коливається в межах 34–55 кг, але іноді самці можуть набирати й до 80 кг маси.Голова цієї тварини зовні нагадує голову німецької вівчарки, але при цьому масивніша і має більш витягнуту та загострену морду.

Звертати увагу необхідно й на вуха та хвіст. Так, вовки ніколи не притискають вуха до голови, а шерсть на них росте не тільки ззовні, а й усередині. Ну, і характерне для собак виляння хвостом ви також ніколи не побачите. Вовчий хвіст завжди опущений до землі і залишається нерухомим незалежно від емоцій, які відчуває тварина.

Крім того, на відміну від домашніх улюбленців, вовчики дуже повільно їдять. Їхня травна система не пристосована до швидкого харчування, тож, коли тварині до рота потрапляє завеликий шматок, вона може відчути біль та почне скулити.

Відрізнити собаку від вовка можна, і подивившись на їхні сліди. Відтак, попри загальну схожість з відбитками великих собак, вовчі лапи масивніші, а кігті більші та видовжені. Собачі ж сліди утворюють своєрідну грудку й загалом менш виразні.

Крім того, собака ходить звивисто, а вовки пересуваються по прямій лінії. Відбитки двох середніх пальців вовчої лапи зрушені злегка назад щодо крайніх пальців, тому прутик чи уявна лінія, проведена між ними, не буде накладатися ні на тих, ні на інших. Тоді як на собачому сліді вона буде частково їх перетинати.

Ну, і не менш важлива різниця – голос. Будова зв’язок дозволяє вовкам гавкати, але вони можуть робити це лише в тих випадках, коли тривалий час живуть поряд із собаками. А от виють вони, як то кажуть, за будь-яких обставин.

Як вовченя опинилося в Чернігові?

Для нашої області, як і для всього Полісся загалом, вовки аж ніяк не дивовижа. Вони живуть у лісах ще з прадавніх часів, однак до людських осель підходять лише за крайньої необхідності, яка практично завжди одна – голод. Якщо з тих або інших причин у лісі бракує дичини, вони можуть вдертися до господарства, аби загризти худобину, або ж навіть кота чи… собаку. Останню вони полюбляють їсти з кількох причин: як правило, собака слабша від вовка фізично, а якщо сидить на ланцюгу, то й утекти або заховатися не може.

Христина Макеєнко також розповіла, що, як вона тоді вважала, цуцик сам підійшов до неї і потім пішов до самого будинку за новою власницею. На думку спеціалістів, навіть попри те, що тварина дика, вона може підійти до людини, коли вже немає надії вижити. Герой цієї розповіді був надзвичайно худим та з підбитою лапою.

Юрій Карпенко розповів, що вовки пересуваються лісами, а Стара Подусівка межує з досить великим масивом, який практично безперервно тягнеться аж до Ріпкинського району. Там же вовків досить багато. Однак ясно, що мале вовчисько не могло забрести сюди самостійно.

Начальник відділу тваринного світу та біоресурсів обласної екологічної інспекції Артем Коломієць висунув й іншу версію: вовченя банально могло відбитися від матері.

– Вовки – це досить пластичній вид, і на одній території вони затримуються виключно, якщо там їм вистачає дичини. В інших випадках вони пересуваються з одного місця до іншого в пошуках їжі. У такому віці, як знайдене вовченя, ними ще опікується та навчає матір. Можливо, якщо вовчиця молода та недосвідчена, вона могла банально недогледіти за ним, і вовченя втекло або загубилося, – розповів Артем Коломієць.

Крім того, обидва спеціалісти висловили й іншу версію: малого сіроманця могли привезти з лісу мисливці. Однак згодом щось пішло не так – і його або просто викинули, або ж він утік сам.

Яка з цих версій правдива, дізнатися, мабуть, не вдасться вже ніколи. Відома лише доля тварини – вона вже ніколи не зможе повернутися до повноцінного життя. Адже вовки, які виросли в домашніх умовах, ніколи не стануть собаками, але й у лісі вижити не зможуть. Банально навіть тому, що вони живуть зграями із суворою ієрархією. А до жодної зграї її не приймуть.

Нині вовченя зі Старої Подусівки чекає на відправку до реабілітаційного центру для диких тварин на Хмельниччині. Там він житиме в умовах наближених до природніх. Для того аби відправити його туди родина потребувала чималих коштів – 3 тисячі гривень. Однак, волонтери допомогли зібрати ці кошти протягом доби. Тож, Бані незабаром замешкає у пристосованих для нього умовах.

Довідка:

Слово «вовк» із давньослов’янської можна перекласти як «той що волочить», тобто краде. Традиційно серед європейських народів вовки вважалися священними тваринами та символізували воїнів. Зокрема, вовк був одним із символів козаків-характерників. Таке уявлення відбилося й на козацьких прізвищах. Так, прізвище легендарного Івана Сірка також було синонімом до слова «вовк».