Будинок Тарасевича: як зникає чернігівська пам'ятка

Минулого тижня громаду Чернігова сколихнула новина про те, що будівля, відома серед містян як «казковий будинок» на вулиці Академіка Павлова, а серед істориків як будинок Тарасевича, – почала змінювати зовнішній вигляд.

Так, один із власників почав обшивати свою частину будинку дерев’яними дошками поверх оздоблень. А кількома роками раніше власник іншої частини будівлі прилаштував до своєї частини два додаткових поверхи з піноблока. Таким чином одна з найбільш цікавих в архітектурному плані пам’яток Чернігова, про яку написано буквально в усіх туристичних довідниках, поступово змінюється. А фактично – зникає.

Ми спробували розібратися, чому таке відбувається і чи є в цього будинку офіційний статус, який би охороняв його від переробок та ремонтів, що докорінно змінюють його зовнішній вигляд. І справа не лише в цій конкретній будівлі – така тенденція триває вже досить довго, поступово стираючи історичне обличчя багатьох чернігівських вулиць.

Єдиний у своєму роді

Як розповів учений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Сергій Черняков, «казковому будинку» вже давно перевалило за 100 років.

– За повідомленням старожилів, будинок був побудований чернігівським купцем Олександром Тарасевичем, який торгував сільськогосподарськими продуктами. Їх він скуповував по всій губернії. Придбавши ділянку землі на тодішній вулиці Стороженківській, він протягом 1901–1905 років і звів цей будинок для своєї великої родини, – розповів Сергій Черняков.

Унікальність будинку в тому, що він – асиметричний та має дві башти, які ріднять його із середньовічними замками. Дах споруди вкритий «лускою», що само собою також є унікальним для Чернігова.

Власне, будинок вважається шедевром місцевої архітектури і заслужено входить практично в усі туристичні довідники та маршрути, що охоплюють східну частину міста.

На жаль, міна уповільненої дії під нього була закладена ще у 20-х роках минулого століття, коли через брак житла до маєтків та просто великих будинків підселяли велику кількість родин, розділяючи площу на безліч маленьких кімнат. Таким чином, вони фактично перетворилися на свого роду комунальні квартири з відповідними умовами життя всередині. Нині ж цей фактор спонукає жителів таких будинків шукати шляхи поліпшення свого проживання.

Власне, будинок і справді був гарним лише зовні. Усередині не було жодних зручностей, одна спільна кухня та спільний коридор. Тож і не дивно, що власники намагаються покращити собі життя.

Однак покращення для них з точки зору архітектури та історії означає повільну, але впевнену смерть для пам’ятки.

Статус, якого немає

Після згаданої вже двоповерхової прибудови з піноблока, яку досить широко висвітлювали місцеві засоби масової інформації, у більшості з них було вказано, що охоронний статус у будинку Тарасевича все ж таки є. Одні писали, що це пам’ятка архітектури, інші – що пам’ятка історії. І перший і другий офіційний статус забороняють власникам робити будь-які маніпуляції з будинком без погодження зі спеціальною комісією. Щоправда, перші трансформації з домом почали відбуватися не вчора, а не одне десятиліття тому, коли довкола нього виросли перші одноповерхові прибудови.

Сергій Черняков підтвердив, що жодного охоронного статусу цей будинок не має. Тобто по факту власники можуть робити з ним все що заманеться, не озираючись на історію. Однак чому такий виразний будинок, який однозначно є пам’яткою, досі не має жодного статусу, історик говорити не береться.

– Чому цього статусу немає, сказати важко. Мабуть, є юридичні складнощі для оформлення документів, бо не один власник. У Чернігові лише кілька будинків ХІХ – початку ХХ століття мають відповідний охоронний статус. І вони у комунальній власності. На жаль, влада не розуміє цінності цих архітектурних споруд, – наголосив Сергій Черняков.

Загалом, такий статус може надати лише спеціальна комісія при управлінні архітектури та містобудування облдержадміністрації. За весь час статус пам’ятки архітектури місцевого значення отримали лише ті дерев’яні будинки, що перебувають у комунальній власності, а не у приватних руках, як будинок Тарасевича.

Відсутність статусу нам підтвердили і в управлінні архітектури. Однак, чому він ніколи так і не був наданий, пояснити не змогли. Проте, пославшись на законодавство, наголосили, що із тим, чи перебуває він у приватній, комунальній або ж державній власності, це ніяк не пов’язано. Адже для надання статусу згода власників, скільки б їх не жило в будинку, не потрібна.

Крім того, в управлінні пояснили, що саме дає такий статус. Власники не мають права змінювати навіть колір фасаду без погодження з комісією. Адже будь-який необдуманий крок може зруйнувати цілісність пам’ятки. Щодо реконструкції, то вона також де-факто заборонена. Дозволяється лише відновлення вже зруйнованих або зниклих частин та підтримання пам’ятки в життєздатному стані. Тож, будь-які маніпуляції, що відбулися з будинком Тарасевича впродовж останніх кількох років, були б неможливими з точки зору закону.

Утеплення робить гірше

Загалом, за приблизними підрахунками, у Чернігові майже 200 старовинних дерев’яних будинків, що мають цікаве оздоблення. Звісно, по-своєму унікальний кожен із них, проте на статус пам’ятки архітектури можуть претендувати близько десятка. Нині ж він є лише у двох.

Цифра 200 лише на перший погляд є великою. Адже це крихта у порівнянні з тим, що було втрачено Черніговом під час минулого століття. Про те, наскільки сильно було зруйновано місто під час Другої світової, повторятися, мабуть, не варто. Однак чимало перлин архітектури подекуди цілими районами та вулицями активно зносилися вже у 70–80-х роках минулого століття. Тобто нинішні чернігівці та гості міста можуть бачити тільки крихти, які лишилися нам у спадок від минулих поколінь.

Дерев’яна архітектура продовжує зникати з двох причин. По-перше, її зносять під нову забудову, як це сталося із двома будинками на Ремісничій та Святомиколаївській вулицях. По-друге, її докорінно перебудовують власники. При цьому останній процес відбувається, як то кажуть, семимильними кроками.

Причина перебудов по суті одна – таким чином їх намагаються утеплити. Утім один із засновників громадської ініціативи «Дерев’яне мереживо Чернігова», яка популяризує цю архітектуру як серед містян, так і по всій Україні, Станіслав Іващенко, розповів, що з технологічної точки зору ті, хто обшиває будинки сайдингом або вагонкою, роблять тільки гірше.

– Основна проблема дерев’яних будинків, які господарі обшивають пластиком або вагонкою, – це те, що у них зміщується точка роси. Деревина банально починає пріти, а, відповідно, і набагато швидше псуватися. Чи роблять люди, що так вчиняють, краще? Дивлячись для чого – продуває і справді менше, тепліше і справді стає. Але наскільки такий ефект довготривалий? Існують спеціальні способи утеплення, які застосовуються саме для дерев’яної архітектури: знімаються дошки, збивається проміжковий шар, який частіше за все складається з глини, аж поки не оголиться зруб. Туди кладеться мінеральна вата, плівка захисна, і згори дошка повертається на своє місце, – розповів Станіслав Іващенко.

Як у Європі

Власне, навіть у наших найближчих сусідів поляків є чудовий досвід та законодавство, яке покликане зберігати навіть звичайні, здавалось би, дерев’яні будинки. Аналогічні програми є і в Німеччині та інших європейських країнах. Їх можна звести до двох основних складових, умовно поділених, так би мовити, на батіг та пряник. З одного боку, власників, які самовільно роблять ремонти або ж «осучаснюють» фасади будинків, штрафують ледь не на десятки тисяч євро. З іншого боку, муніципалітети покривають різницю, яку би власник сплатив за звичайний та спеціальний ремонт. А це для міських бюджетів не таке вже й велике навантаження. Натомість видатки дозволяють зберігати історичне обличчя міст.

Дерев’яна архітектура Чернігова з кожним роком набирає все більшої популярності серед туристів. Особливо вона цікавить тих, хто в нашому місті вже бував і бачив пам’ятки в центрі та на Болдиній горі. Однак може скластися ситуація, що зовсім скоро будинків, які б могли привабити собою туристів, просто не залишиться. Так само як це вже нині відбувається з одним із туристичних магнітів Чернігова – будинком Тарасевича, що стрімко втрачає автентичний вигляд.

– Якщо ця будівля втратить своє «я», сміливо можна сказати: Чернігів уже не врятують жодні туристичні стратегії, фотозони та онлайн-гіди. Чернігів закінчиться тут і зараз, де століття назад він і закінчувався – тоді, щоправда, лише територією. Тепер же скінчиться і духом.

За ці роки в небуття пішло багато будиночків, які були зразками класичного модерну, історизму, еклектики, просто прекрасними взірцями інженерного й майстрового хисту наших предків, але все то було «до». «Після» може вже не бути. Не буде ніякого європейського Чернігова. І старого Чернігова не буде. Буде один із тисяч комфортних «бургів», де можна поїсти, поспати і забути, вирушивши далі, дивитися те, що вартісне (адміністратор групи «Цікавий Чернігів» в авторській колонці).