«Мы с 2011 года живем под страхом обвала»: жителі будинку на Льотній

Ні для кого не секрет, чим може закінчитися нехтування безпекою людей, що живуть в аварійних будинках. Приклади траплялися і в нашому місті. Однак бажання людей вирішити проблему, яка загрожує їхньому життю, недостатньо для того, щоб загроза була ліквідована. Сушарку будинку № 17-А на вулиці Льотній визнали аварійною ще у 2011 році. Але досі, поприв намагання жителів, питання так і не вирішено.

Зі сторінок нашої газети (20 травня 2021 року) очільник управління ЖКГ міста Ярослав Куц, відповідаючи на запитання читачів, сказав, що знає проблему, і зазначив, що чекає на управительку будинку, аби все вирішити. Відтоді минуло майже п’ять місяців. Нещодавно до нас звернулася управляюча будинку Любов Купрій, яка повідомила: із часу інтерв’ю справа з мертвої точки так і не зрушила.

Проблема без вирішення

Дев’ятиповерхівка на вулиці Льотній свого часу була кооперативним будинком, який почали заселяти 1984 року. Нині в 68 квартирах мешкає близько півтори сотні людей.

Я хлебнула этой волокиты и бюрократии. Ночи бессонные, на таблетках сижу. Не могу добиться ничего. Я уже хочу уйти от обязанностей, но никто не пускает. А сколько мне жизни той осталось? – гнівається управляюча будинком Любов Купрій. І гніватися є чому.

Аварійність сушарки виявили ще в 2011-му. Любов Купрій каже, що про проблему довідалася з документів, які їй передали разом із посадою ще в 2016 році. Після того вона зверталася до різних інстанцій. Було нове обстеження, яке не лише підтвердило вирок попереднього, а й зафіксувало, що процес руйнації продовжується.

Аварійний стан сушарки викликаний тим, що система водовідведення, яка має виводити дощову та розталу воду з даху, не працює належним чином, тож вода прориває собі шлях через приміщення. Вона розмиває цементний розчин, через що на стінах почали з’являтися не тільки колонії плісняви, а й численні тріщини і щілини, в які нині можна просунути долоню. А сушарка, як невід’ємна частина будинку, тягне за собою й решту споруди.

Здавалось би, зволікати в цій ситуації не можна. Адже будь-яка нова тріщина для будинку може мати фатальні наслідки. Проте з того часу, як Любов Купрій підняла це питання, минуло ще чотири роки.

– В 2017 году я вызвала представителей районной рады. Завязалась переписка с администрацией города и структурами ЖКХ, которая длится до сих пор. За это время накопилась полная тумбочка бумаг. Нас футболили. В 2018 году в силу вступил новый закон о ЖКХ, где было сказано, что каждый дом независимо от права собственности, должен участвовать в программах города и ему должна быть оказана помощь. Снова занялась этим вопросом, – каже Валентина Купрій.

Коли з’явилася можливість, жителі будинку долучилися до програми «50 на 50» (половину витрат оплачують жильці, а половина надходить з бюджету міста).

Заплатили 41 тисячу

Кошторис витрат на ремонт аварійної частини будинку за цінами 2020 року склав близько 90 тисяч гривень. Свої 5 % люди оплатили ще рік тому – на початку осені. Тож з бюджету міста мали виділити не більше ніж 50 тисяч гривень. Лишилося знайти підрядника. Та не так сталося, як гадалося.

– Мы пытались попасть в программу«70 на 30», но согласились и на «50 на 50». Только бы сделали. В сентябре 202-го мы заплатили 41 тысячу гривен. Была экспертиза на проект. И 10 октября всю документацию мы отнесли в ЖКХ. И после этого целый год, простите за выражение, мурыжат. Перед выборами Ярослав Куц выступал в нашем дворе перед жильцами. Я подошла и спросила, почему должна самостоятельно искать подрядчика и объявлять тендер. Он пообещал, что найдет подрядчика и позднее даже передавал, что бы мы не переживали, что ремонт сделают даже зимой, – розповіла Валентина Купрій.

Зрештою, минув майже рік, а сушарку так ніхто й не відремонтував. Протягом цього року, як розповіла управителька будинку, вона почула чимало обіцянок та мала багато неприємних розмов з чиновниками різних рівнів. Жінка сказала, що відчуває себе хворим зубом для комунальників.

Основна проблема у тому, що управління ЖКГ не змогло знайти підрядника, який би захотів взятися за цю роботу. На нещодавній нараді в мерії Ярослав Куц зауважив, що процес гальмується тим, що від часу розробки проєкту зросли ціни, і тепер потенційні підрядники не впишуться в існуючий кошторис. Хоча і зауважив: тендер оголошено і, якщо бажаючі виконати роботи за вказану суму знайдуться, проблему усунуть.

– Никакой подрядчик в убуток себе не придет, – погоджується Валентина Купрій. – Год всё пролежало, смета «сгорела». Услуги и материалы подорожали.

Ціни ростуть щодня

Значну частину витрат будинку на себе взяв депутат міської ради, якого обрали по округу, де стоїть будинок, Володимир Коваленко. Він також каже, що підрядникам просто невигідно братися за цю роботу.

– Я говорив і з ЖКГ. Вони кажуть: «Що робити? Подали на тендер, розписали, ніхто не хоче братися, бо і об’єм невеликий роботи, і фінансова складова невелика». Який шлях вирішення? Буду просити людину, яка проводить кошторис, аби перерахував витрати по цьому проєкт, щоб ми знали, про який ресурс йде мова. Ціни змінилися дуже сильно, – каже Володимир Коваленко.

Депутат запевнив, що про біду жителів будинку добре пам’ятають і Ярослав Куц, який обіцяв вирішення цього питання ще минулого року, і Владислав Атрошенко.

– Я доводив це до мера – писав, що перед виборами начальник управління ЖКГ обіцяв підрядника. Він казав, що знайде підрядника, але через якісь обставини не вийшло. Одного підрядника навіть дав контакти. Я спілкувався з ним, але він зрештою відмовився, бо сказав, що вони в цю суму не вкладуться, – розповів Володимир Коваленко.

Власне, кілька разів роботи вже подавалися на тендер, однак жодної заявки так і не надійшло. Шанс змінити ситуацію з’явиться лише після перерахунку кошторису, а отже і збільшення суми видатків.

Враховуючи сумний досвід попередніх років, коли навіть на актуальну для того часу суму бажаючих взятися за ремонт так і не з’явилося, залишається лише сподіватися на краще. Головне, аби протягом того часу, поки шукатиметься підрядник, не сталося непоправного.

– Я так понимаю, что этой зимой ремонта тоже не будет. Нам остается только молиться, чтобы оно не завалилось. А ведь может такое быть. А если, не дай бог, кому-нибудь на голову?..  – бідкається Любов Купрій.