Дерев'яне мереживо Чернігова і «будинок з кажанами». Як волонтери і власники врятували 130-річну хату

Від 2018 року у Чернігові активно взялися за збереження та відновлення дерев’яної різьбленої архітектури – оригінальних будинків, яких у такій кількості годі знайти деінде в Україні.

Ідеальна реставрація

Проєкт «Дерев'яне мереживо Чернігова» набрав такого розголосу, що став одним із найпопулярніших туристичних маршрутів міста. Днями до його ініціатора Станіслава Іващенка завітали заради репортажу журналісти РБК-Україна. Під час екскурсії особливу увагу звернули на будинок на вулиці Успенській. Це – приклад «ідеальної реставрації».

На вулиці Успенській стоїть приватний будинок 1890 року. Табличка на його стіні говорить про те, що це пам'ятка історії місцевого значення.

Її встановили, бо тут ще за СРСР певний час жив художник Андрій Юхимович Петусь. Він був чоловіком однієї з представниць роду, якому належить цей будинок. Історія самої споруди та родини – не менш цікава.

– Це взірцевий приклад, як правильно відновлювати старі споруди такого типу. Якщо придивитися, то побачите, де старі дошки, а де нові. Найгірші викинули, але максимально зберігали оригінальні.

Цікаво те, що цей будинок – утеплений, проте він ні краплі не змінився зовні. Власник будинку сильно заморочився і випробував ноу-хау для Чернігова: зняв зі стін всі дошки, збив дранку до зрубу, встановив вологозахисну плівку, мінеральну вату і потім повернув дошки назад. У результаті волога всередину більше не потрапляє, будинок не гниє.

Станіслав із волонтерами відновлював тут карниз та різьблене оздоблення на веранді у формі кажанів. Також – п'ять сандриків (невеликих карнизів часто з фронтоном над вікном чи дверима).

У прибудові до будинку фундамент складався зі звичайних стовпчиків, тому хату сильно продувало, і всередині було холодно

– Архітектор, який нас консультував, сказав, що для розв'язання проблеми треба один фундамент. Так і зробили - будинок «сів» на абсолютно новий цілісний фундамент. Це різко збільшило температуру всередині, відразу на кілька градусів стало тепліше, – розповідає Станіслав Іващенко.

Власник зберіг історію

Під час екскурсії вийшов один із власників будинку – Святослав Потєєнко. Запросив до двору та розповів, що з самого моменту побудови у 1890 році будинок історично належить одній родині.

– Він жодного разу не продавався, а переходив у спадок з покоління в покоління. Коли прийшли «совєти», стало заведено ділити будинки між власниками, бо радянська людина «жити по-барськи не повинна». Тоді почали ходити по всіх наших сусідах і будувати стіни між кімнатами, щоб зробити з них комуналки. В той час наша родина оформила будинок на кілька різних сімей, наших родичів. Тим самим ми вже самі зробили з нього багатоквартирний будинок, але не споруджуючи стін всередині, – згадує історію будинку Святослав.

В складні для всіх роки старше покоління доглядало за будинком як могло, каже він. Але останніми роками він почав зовсім сипатися.

– У 50-ті роки тут жив художник Андрій Петусь. У нас збереглися кілька його картин: більшість зберігаються в музеї Коцюбинського. Минулого року влітку зірки зійшлися, ми познайомилися зі Стасом, – каже Святослав.

Станіслав Іващенко у свою чергу розповідає історію знайомства з власником будинку:

– Будинків у місті – тисячі, красивих будинків, умовно, дві сотні. В кожного будинку зазвичай від 2 до 4 власників. Ходити по кожному й пояснювати що ми волонтери, хочемо безкоштовно відновити, я не хотів. Виникла ідея – зробили листівки й за допомогою Української волонтерської служби рознесли 500 флаєрів по адресах зі списку, який я сформував. Вийшло близько 150 будинків. І серед усіх власників відреагувала тільки одна людина – мама Святослава, яка якимось чином знайшла в купі кореспонденції наш папірець. А у нього жевріла ідея оновити родинну хату, так й зірки зійшлися. Святослав керував парадом, а я був у деякі періоди його натхненням. Бо іноді руки опускалися від кількості задач і грошей, які все це тягнуло.

«Це – як ретроавтомобіль»

Частину будинку з прибудовою підняли на домкратах для заміни колод, поступово зробили суцільний фундамент з армованого бетону.

Скло з вікон знімали, вичищали й ставили назад. Цінні рами у вікнах теж зберегли. На веранді змінили всі колони. Стіни утеплили без зміни фасадів: будинок навіть не збільшився у розмірах. Врешті заново постала по суті та сама будівля, тільки утеплена мінеральною ватою.

– «Чому не ставите пластикові вікна?» – таке казали дуже часто. Один знайомий переконував мене зробити сучасне утеплення, а потім сам проникся і сказав, що зроблено круто. Звичайне утеплення по часу було б швидше, але це було б зовсім не те, – додає Святослав Потєєнко.

Про те, щоб будинок із такою історією важливо зберегти, а не обкладати сайдингом чи чимось іще – у Святослава навіть не виникало сумнівів:

– Бачу, як безліч таких історій зникає у нас на очах, народ губить це діло. Причому гублять свою власну історію. Для знайомих у мене офіційна версія – я живу і працюю в музеї. Якщо такий будинок обкласти пластиком, то він буде виглядати як халупа.

Сучасний будинок по комфорту, звісно, кращий і якісніший. А це – як ретроавтівка, якщо в ній відновлені оригінальні деталі та зовнішній вигляд. Але кондиціонеру і сучасних функцій в них немає. Проте саме відновлені старі машини часто коштують мільйони, і коли виїздиш на ній в центр міста, то вся увага прикута до тебе, а не до нової й сучасної дорогої машини. Так само й тут – я вважав за необхідне зберегти цей будинок, а разом з ним - і історію нашої родини.