Соня Грін: чернігівська мати Ктулху

Серед письменників ХХ століття важко знайти більш самобутнього майстра прози, який би працював у напрямі надприродних жахів, ніж Говард Філіпс Лавкрафт. Навіть якщо ви ніколи не читали його оповідань, то в будь-якому разі дивилися фільми, серіали або ж читали книжки, створені під більшим або меншим впливом вигаданого всесвіту майстра.

Більше того, відсилки до жахів, створених Лавкрафтом, настільки популярні в масовій культурі, що вже давно стали, так би мовити, правилами хорошого тону не тільки для тих горорів, а й часто для розважальних творів. Їх можна побачити всюди – від «Дивних див» та «Ріка і Морті» до «Маяка» та нових «Зоряних війн», від романів Стівена Кінга до перших книжок Любка Дереша.

Однак чи не найбільше за самого Лавкрафта відомий один із його моторошних персонажів – почвара з численними щупальцями, перетинками на лапах та крилами на ім’я Ктулху. Він настільки полюбився людям, що вже давно почав жити окремим від свого початкового образу життям.

Численних персонажів, вигаданих Говардом Лавкрафтом, по праву називають його дітьми. Проте в цій історії є місце не тільки «батьку», а й «матері» – дружині письменника Соні Грін. Цікаво, що вона розпочала свій життєвий шлях на Чернігівщині.

Від Ічні до Нью-Йорку

Соня Гафт-Шафіркін, а саме таким було справжнє прізвище дружини Лавкрафта, з’явилася на світ 16 березня 1883 року в маленькому містечку Ічня на Чернігівщині. Батько дівчинки володів невеликим магазином, де продавав різноманітний крам. Проте бізнес не був надто успішний, і згодом прогорів. Самого ж чоловіка призвали служити до війська. Відслуживши, до родини він так і не повернувся. Натомість поїхав на заробітки чи то до Польщі, чи до Австро-Угорщини. Власне, там і губляться його сліди.

Остаточно лишившись без будь-якої підтримки, матір семирічної Соні зважилася пошукати кращого місця під сонцем, і переїхала до Англії, а згодом до Нью-Йорку. У цей час в американському місті Провіденс на березі Атлантичного океану народився майбутній король жахів своєї доби Говард Лавкрафт.

Предки письменника були заможними людьми, однак уже на час його народження родина потерпала від злиднів. Тим не менш його дід мав найбільшу в місті бібліотеку, де серед книжок і зростав Говард. Він дуже рано навчився читати і писати, а у шкільні роки навіть «видавав» власноруч зроблену газету. Захоплювався буквально всім – від фізики та хімії до історії. А коли підріс, став вести власну наукову колонку вже у справжній газеті.

«Коли вона увірвалася в моє обмежене життя студента-заучки із Медісона, я відчув себе сірим горобцем, який закляк перед коброю. Подібна Юноні, владна, з неперевершеними темними очима та волоссям, вона була занадто царською. Втілення величі вільної й освіченої особистості, вона проявляла унікальну глибину та силу почуттів, і спонукала мене Писати, Працювати, Творити», – згадував про Соню Грін композитор і близький друг Лавкрафта Альфред Гальпін.

У той час коли Говард лише починав робити перші спроби пера, Соня вже була досить успішною підприємницею. Вона створювала модний одяг і заробляла колосальні за мірками того часу гроші – трохи менше тисячі доларів на місяць. Згодом вона зацікавилася літературою та видавництвом і швидко потрапила до журналістських і письменницьких кіл, де й познайомилася з тихим і сором’язливим хлопцем. «Я захопилася його розумом, однак, правду кажучи, спочатку не його зовнішністю», – згадувала вона пізніше про свого чоловіка.

Вони листувалися майже щодня. Говард писав їй численні листи, деякі з яких сягали півсотні сторінок. Однак ініціативу в стосунках проявила все ж Соня, яка приїхала до хлопця у Провіденс. Вона зрештою й запропонувала йому одружитися.

Полум’я та лід

Говард був надзвичайно талановитим письменником, однак досить закритим для того, аби просувати свою творчість. Соня ж, навпаки, енергійно бралася за будь-яку справу, яка її цікавила. Вони стали ідеальним доповненням одне одному: він допомагав їй писати оповідання, а Соня робила все, аби і їхня спільна творчість, і творчість Говарда побачили світ у друкованому вигляді.

Зрештою, вона забирає його до Нью-Йорку, де перед Лавкрафтом відкриваються величезні перспективи. Він стає своєю людиною у вищих літературних колах та пише оповідання, а Соня… заробляє гроші для родини. Власне, саме у Нью-Йорку й проявилася темна сторона різниці в характерах. Говард, який зріс у маленькому містечку, дуже швидко втомився від шаленого ритму великого міста, від великих скупчень людей, автомобілів та високих будинків.

Його дратували люди іншого кольору шкіри. Злий жарт із письменником зіграло і шляхетне походження: зростаючи в родині, що впродовж багатьох поколінь жила в достатку, він, попри злидні в дитячому віці, не вважав за потрібне працювати взагалі. Єдине достойне заняття вбачав лише у творчості, однак вона прибутку не приносила. Поки справи з бізнесом у Соні йшли добре, примхи Говарда можна було терпіти. Однак, коли гроші стало заробляти все важче, а чоловік відмовлявся навіть від хороших і цікавих вакансій, стосунки дали тріщину.

Шлюб розпався, коли жінка запропонувала Говарду поїхати до Чикаго, а він у свою чергу вирішив, що з нього досить великих міст, і повернувся до Провіденсу.

***

Попри відносну пізнаваність Говарда серед американських письменників, він так і не встиг зажити слави за життя, померши у 30-х роках від раку. Власне, цілком можливо, він би й досі був відомим лише вузькому колу літературознавців, якби під час Другої світової його оповідання не почали друкувати в розважальних журналах для військових. Саме тоді про Ктулху, Дагона, Йог-Сотота та інших похмурих створінь з глибин океанів і безмежного космосу дізналися мільйони американців.

Однак популярність Говарда не була б можливою і без Соні Грін, яка не тільки допомагала йому фінансово, а й робила все, аби талант письменника розвивався. Чи знали б ми про Ктулху без дівчини, яка почала свій життєвий шлях на Чернігівщині? Питання риторичне.

На відміну від чоловіка, Соня прожила майже 90 років і стала свідком його посмертної слави. Вона й сама інколи писала оповідання та просякнуті теплом спогади про Говарда Лавкрафта.