Як би чернігівці поставились до сусідів-мігрантів?

Упродовж останніх місяців ми ледве не щодня чуємо про міграційні проблеми. Так, майже весь вересень в Україні обговорювали можливість прийняти 5 тисяч біженців з Афганістану, а тепер говорять про іракців і сирійців, які кілька місяців з подачі Лукашенка штурмують польсько-білоруський кордон, і цілком може бути, що незабаром спробують штурмувати й наш.

Попри всі перипетії, в Україні не дуже багато людей інших рас та етнічних груп. А конкретно у Чернігові – поготів. Тож, чи готові чернігівці зустрітися з тисячами сирійців, іракців, курдів, афганців та вихідців з африканських країн? Чи захочуть вони жити з цими людьми не просто в одних містах, а й одних під’їздах?

Ми вирішили запитати на вулицях міста, як би поставились чернігівці до сусідів-мігрантів?

Микола:

– Мне кажется, что они мне по соседству не нужны. Это чужие люди. У нас свой язык, свои традиции, своя религия. А чужой есть чужой. Вот, допустим, малознакомый человек пришел в квартиру – хороший он или плохой, я не знаю. Но он чужой. А чужих всегда опасаешься, смотришь, чтобы чего не потянул. Некомфортно. Поэтому лучше выбирать поганеньких, но своих.

Валентина Іванівна, пенсіонерка:

– Я отрицательно к этому бы отнеслась. Мне бы не понравилось. У нас для своей молодежи работы нет. Пусть сначала создадут предприятия, которые они развалили, а потом приглашают сюда мигрантов. Это во-первых. А во-вторых, у нас с ними разная вера – и так или иначе начнутся какие-нибудь трения. Чтобы не было конфликтов, лучше монолитное общество.

Павло, підприємець:

– Це питання трохи дражливе. Бо якщо так подивитися, для них Україна – це трамплін до Європи. Тобто ми для них не цільова країна. Якщо вже розробляти якусь програму місцеву, то у нас дуже багато порожніх хат у селах. Там можна жити. Якщо їх це влаштує, то чому б і ні. А якби у мене в під’їзді хтось із них замешкав, то я не проти. Я дуже толерантна людина, і для мене головне, щоб вони були добросусідськими, а не те, який у них колір шкіри чи віросповідання.