«Вхід 100 рублів, а вихід 100 доларів»: генерал Кривонос про оборону Чернігова

Можлива повномасштабна війна з Росією, передчуття якої висить над нами вже не перший рік, змінить життя кожного. Як прикордонне місто, Чернігів може зіштовхнутися з труднощами, яких не бачив з часів Другої світової. Однак, як сказав один із великих, «хочеш миру – готуйся до війни». Для того аби проконсультувати громадськість та військових на випадок великої війни і відповісти на питання, які хвилюють людей, до нашого міста приїхав генерал Сергій Кривонос. У 2014 році він командував успішною обороною краматорського аеродрому, пізніше був одним із фундаторів Сил спеціальних операцій та працював у РНБО.

Ми побували на зустрічі з генералом, де він розповів про загрози, які висять над нами, та як із ними можна буде боротися.

«Ворога не треба боятися, але й недооцінювати не варто»

Серед громадян поширюється чимало міфів про те, чи здатна російська армія захопити значні території України і, не менш важливо, утримати їх та контролювати після. Власне, це один із основних аргументів тих, хто сумнівається, що РФ і справді плекає наміри окупувати більше територій, ніж змогла до цього. Мовляв, ну захоплять вони умовне Лівобережжя – а далі що?

На думку генерала, не варто забувати, що РФ має досвід окупації і контролю над загарбаними територіями. Зокрема, такий досвід вони отримали в Чечні, яка, попри великі втрати, все ж була ними упокорена в тому числі й за рахунок місцевих колаборантів. Більш сучасний досвід вони отримали в Сирії, де, попри відверту агресію, з якою місцеві жителі ставляться до росіян, вони все ж зуміли закріпити за собою значну територію. Не варто також забувати і про вже восьмирічну окупацію Криму та ОРДЛО.

Утримати, скажімо, Лівобережжя по лінії Дніпра, звичайно, буде складно, але нічого неможливого в цьому немає, уважає генерал.

Якщо говорити про Чернігівщину, то досить часто можна почути: до нас росіяни не підуть, адже область лісиста, заболочена і має вдосталь річок, які можуть стати перепоною. Тож якщо, скажімо, підірвати мости на Десні, Сеймі та Убіді, російська армія не зможе зайти далеко.

– Ворог зможе навести понтонні мости достатньо швидко. Чотири години на міст через Десну – це норматив, який виконувався і українськими військовими, і російськими. Десна – це не Дніпро. Так, вона швидка, але не дуже широка, тож не стане ключовим моментом, який зупинить ворога і змусить його відмовитися від своїх намірів. Вони постійно тренуються і спроможні забезпечити це, – розповів Сергій Кривонос.

На те, що росіян може зупинити складна місцевість і велика територія Чернігівщини, яку начебто важко буде подолати, також сподіватися не варто. Війни, коли армії наступали, так би мовити, стінка на стінку, лишилися в далекому минулому. Більше того, для успішного наступу не потрібно мати чисельну перевагу над тими, хто обороняється, пояснює Кривонос.

– У чому помилка, коли починають розповідати, що росіян має бути втричі більше? Сучасна війна – це не війна людських мас. Це війна техніки і навченого особового складу, яким керують. Росіяни будуть наступати туди, де їхня розвідка покаже наші слабкі місця. Там вони будуть намагатися прорвати нашу оборону. І можливо, на самому першому етапі наступу сухопутного може й не бути. А можуть бути удари авіації, високоточної зброї, безпілотниками. Вони спроможні це робити, вони отримали практику достатньо велику не на одній війні. Щорічні навчання вздовж українського кордону тривають з 2004 року, і головне, що відпрацьовувалося перекидання живої сили і техніки, – наголосив генерал.

Розвідку ж росіяни здійснюють постійно, покладаючись як на зрадників, так і на власних громадян, що приїздять сюди під виглядом туристів.

Безлад та анархія – союзники РФ

Тож брати велике місто, так би мовити, в лоб сучасні армії не будуть. Імовірно, перед потенційною атакою російська армія завдасть удари по ключових об’єктах інфраструктури, аби залишити жителів без води, електрики та запасів пального. Якщо зруйнувати інфраструктуру на великих територіях, почнеться хаос, а відповідно, порушиться і нормальне постачання армії, без якого вона не зможе ефективно воювати.

– Велике місто не треба брати в лоб. Його треба виснажити і придушити за рахунок бомбардувань, обстрілів та психологічного впливу, аби довести людей до паніки та примусити здатися. Тому потрібно навчитися діяти самостійно, без центрального постачання. Починаючи від спроможності підприємств працювати і закінчуючи тим, чи є в місті запас води. Я знаю, що в Чернігові він є. Але треба дивитися, чи надовго вистачить продуктів, яка кількість пального є в місті або районі і плюс які у нас є засоби для евакуації чи транспортування поранених до лікарень, – розповів генерал.

Від обстрілів і бомбардувань страждає не лише інфраструктура та армія. Вони завжди обертаються величезними втратами для мирних жителів. Тож потрібно заздалегідь знати, куди у випадку небезпеки потрібно сховатися. На випадок якщо бомбосховища поряд нема, варто буде взяти до рук лопату і викопати звичайний армійський окоп.

Власне, в не такому й далекому від нас минулому подібний досвід у чернігівців був. Так, під час бомбардувань у 1941 році, коли в місті фактично не було бомбосховищ, люди ховалися у так званих щілинах, викопаних часто-густо у садах та городах. І вони справді рятували людям життя. Ефективні такі укріплення й нині.

– Наведу приклад. У 2014 році люди, які зі мною були в районі краматорського аеродрому в оточенні, за 47 днів, під час яких відбулося 62 обстріли та 17 боїв, у нас було 4 контужених та 1 поранений. Бо земля, окоп із бруствером непогано захищає. Якщо, звичайно, це не пряме попадання. При цьому саме окоп, а не бліндаж, бо у 27-му артилерійському сумському полку при попаданні в бліндаж люди задихнулися. Не було додаткових джерел доступу до повітря. А в окоп повітря поступає краще, ніж у бліндаж чи підвал, – поділився досвідом Сергій Кривонос.

До хаосу може призвести й відсутність зв’язку. Нині росіяни мають достатньо засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), аби «покласти» той же мобільний зв’язок. А от стаціонарні телефони, які ще в багатьох лишилися, працюватимуть набагато надійніше і не прослуховуватимуться, адже для того, аби почути, про що люди говорять стаціонарним телефоном, потрібно буде безпосередньо під’єднатися до мережі.

– За останні 20 років РФ взяла на озброєння або модернізувала більше ніж 35 комплексів РЕБ різного діапазону і призначення. Вони спроможні подавляти систему управління як військової, так і цивільної ланки. Тому в даній ситуації найкращий зв’язок – це проводові телефони старого зразка, бо мобільний зв’язок може бути подавлений, або ви чітко можете зрозуміти, що «Водафон» і «Київстар» – контроль за цими компаніями – знаходяться в руках росіян. Тому вони можуть і не відключити систему мобільного зв’язку, але слухати, про що йде спілкування, можуть, – пояснив генерал.

Однак вихід з цієї ситуації є – оборонці зможуть спілкуватися мобільним телефоном, використовуючи прості шифри, або ж користуватися радіозв’язком. Зв’язок на ультракоротких хвилях в умовах міської забудови не стійкий, натомість радіостанції середнього діапазону мають працювати краще.

Мости як артерії життя

Для того аби місто не могло опинитися у блокаді, потрібно контролювати транспортні шляхи, зокрема мости. Сергій Кривонос уважає, що у випадку наступу спершу росіяни спробують захопити саме їх. І про те, щоб цього не сталося, мають подбати підрозділи територіальної оборони.

Генерал каже, що, відповідно до стандарту проведення бойових операцій, росіяни можуть реалізувати це за допомогою десанту, який висадять з гелікоптерів. При цьому якщо, для прикладу, вони рухатимуться над поверхнею Десни на висоті від одного метра до трьох, то протиповітряна оборона їх не побачить.

– Гелікоптери, які йдуть на малих висотах, дуже часто виходять з радіолокаційного поля наших засобів ПВО. Можуть побачити їх у момент, коли вони підіймаються з аеродромів. Для того аби потім не довелося відбивати мости в десанту, їх потрібно зайняти раніше та організувати систему охорони. І який би не був сучасний вертольот, як то Ка-50 чи Ка-52, люди, які там сидять, – це живі істоти, яких навчені вояки можуть убивати. Навіть старі кулемети а-ля максим, спарені по два або по чотири, дозволять активно боротися з повітряними цілями. Не кажучи вже про інші зразки, – розповів Сергій Кривонос.

Крім того, гелікоптери бояться і протидесантних перешкод, які ставлять або на самих мостах, або поряд із ними. Що це таке, він не конкретизував, але зазначив, що військові знають, про що саме мова.

Танків боятися не треба

Росіяни володіють величезною кількістю різного роду бронетехніки, з якої велика частина – це танки. Бійці територіальної оборони, які, можуть зіштовхнутися, скоріше за все не матимуть, чим їх підбити. Однак боятися танків усе одно не потрібно, адже, як зазначив Сергій Кривонос, в умовах міського бою вивести їх із ладу досить легко.

Попри грізний вигляд, танки бояться так званих МЗП, тобто «малопомітних перешкод» – сплетених за спеціальним принципом дротів. Коли танк або інша броньована машина наїжджає на МЗП, то остання вплутується в гусениці або колеса, і далі вже ніхто не їде.

– Коли ми, не маючи протитанкових засобів, обороняли Бахмутську базу техніки, то російські танки, які були тоді захоплені, в’їхали саме на ці перепони. На краматорському аеродромі небезпечні напрямки також затягнули цими МЗП і спокійно чекали. Завданням стрільців та кулеметників було лише слідкувати, аби піхота ворога не прибрала ці загородження, – згадав про свій досвід генерал.

Звичайно ж, допомога від наших союзників, вагома частина якої це надсучасна протитанкова зброя, додали нашому війську не тільки впевненості, а й, власне, сил, для того аби в разі чого ефективно відбивати танковий наступ.

Однак, на думку Сергія Кривоноса, потрібно, щоб орудувати ними навчилися не лише спеціалісти, а й буквально всі бажаючи. Для цього треба зняти прості ролики, де показуватиметься, як користуватися тими ж «нлавами», «джавелінами» або «стінгерами».

– Я завжди казав так: за своїм потенціалом російська армія може переважати українську армію і може виграти бій або компанію, але ніколи не зможе перемогти підготовлений український народ. І якраз навченість і спроможність захищати власний дім і власну територію – це основний стримуючий фактор щодо наступу Росії. Коли вони зрозуміють, що їх на кожному перехресті почують, побачать і зможуть блокувати, – це вже проблема. І вони тоді тричі задумаються, чи є сенс. Тому що вхід на нашу територію буде коштувати 100 рублів, а вихід з неї 100 доларів, – розповів генерал Сергій Кривонос.

Якою має бути тероборона

З одного боку, війська територіальної оборони, які більш-менш активно розвиваються останніми роками, ще далекі від бажаного ідеалу. Однак їхня місія – це спостереження та недопущення хаосу в тилу. У так званий день Х, якщо Росія в тому чи іншому вигляді розпочне масштабне вторгнення на територію України, місія тероборонівців полягатиме в тому, аби контролювати прикріплені за кожним підрозділом об’єкти, а не закривати «плече до плеча» всю територію своїх областей.

Завдання – не закрити пліч-о-пліч особовим складом усю територію району або Чернігова. Це нереально. А завдання – організувати систему спостереження чи оповіщення, аби потім підрозділи, які призначать для оборони, змогли переміститися і виконувати певні дії. Усе залежить від навченості й від бажання нам самим охороняти самих себе. Не більше ніж, – розповів генерал Сергій Кривонос.

Владислав Атрошенко, який також був присутній на зустрічі, зазначив, що поставив собі планку в 3000 підготовлених людей. Це не обов’язково мають бути резервісти перших двох черг, а й просто люди, що отримають підготовку, адже у багатьох із тих, хто планує захищати батьківщину, немає можливості служити на постійній основі.

– Якщо нема бажання йти на першу-другу форму контракту, то третя – це партизани, і це ні до чого не зобов’язує в принципі. Це просто люди, які готуються зі зброєю в руках, але у них є бізнес, є робота. Ми повинні пройти тактичні навчання, стрільби, медичні навчання. Із командуючим Оперативного командування «Північ» була розмова щодо інструкторів з навчального центру «Десна». Зараз мова йде, що ми візьмемо в штат «Муніципальну варту». Будуть розділені групи, і в цих групах будуть старші. Розуміння з командуючим «Півночі» є, він обіцяв дати графіки і дати полігон. Наше завдання – набрати чисельність, – розповів Владислав Атрошенко.

За словами Сергія Кривоноса, ідеально було б, аби сили територіальної оборони, сформовані в прикордонних областях, під час нападу ворога не мали спочатку йти на збірний пункт або до військкомату, аби отримати спорядження і зброю, а вже мали її вдома. Адже, у випадку Чернігова, на підготовку оборони можуть лишатися лічені години. І людина могла б прийти додому, перевдягнутися, взяти зброю та разом із побратимами піти захищати той об’єкт, до якого вони приписані. Однак, на жаль, центральна влада злякалася такої ідеї, аби «чогось не сталося».

Росія боїться навченого і вмотивованого українського народу. І наше завдання – своїми руками захистити самих себе. Міська влада у вас на місті, вони чітко розуміють, яким чином діяти і як діяти, організована взаємодія з військовими, іншими силовими структурами. Головне – не треба панікувати. Сподіваємося на себе, на товариша, який поряд і на Господа Бога. Бо в Чернігові завжди краще видно, що робити в Чернігові, ніж у Києві, – розповів Сергій Кривонос.

Військова справа – досить складна, і для повного розуміння, що й до чого, потрібно добре підготуватися. Але слід пам’ятати, що людина, яка вміє рити окоп, використовувати для захисту місцевість, доглядати за зброєю та більш-менш влучно стріляти з неї метрів на сто, – це вже перепона навіть для відмінно вишколеного ворога. Тим паче що у тероборони є козир, який у вирішальну мить може зіграти неоціненну роль.

– Аби тренувати солдата, не треба цих полігонів – потрібна ділянка розміром 10 квадратних метрів. І вчити простим речам, аби людина мала елементарні навички тактичного пересування зі зброєю, переповзання, ходьби в неповний зріст і в повний зріст. Яким чином використовувати ліс, чагарник, міську забудову, аби захиститися. Якщо солдат уміє вирити окоп або використовувати для укриття певні об’єкти на місцевості, якщо вміє кидати гранати і на сто метрів попаде в мішень, навіть не в десятку, – цього вже достатньо, аби ворог отримав ураження, – розповів Сергій Кривонос.

Тим більше що навіть слабша, ніж у ворога, підготовка компенсується кількома важливими факторами – знанням місцевості та, власне, мотивацією захищати свою країну.

– Вам, людям, що знають місто, як власну кишеню, значно простіше. Вам – як людям, які один одного знають давно, які знають власні райони. У поєднанні з правильно організованими тренуваннями це робить ваше місто сильним. Ви розумієте кожного, що робить сусід справа, зліва і в тилу. Це і буде надійний щит, який зможе захистити ваше місто, – наголосив генерал.