13:31, 30 липня 2022 р.

Інна Різуха: «Кожен день був для нас викликом»

Інна Різуха – підприємниця з Чернігова, власниця агенції нерухомості «Приват Ріелт». Але для багатьох чернігівців її ім’я асоціюється з громадською діяльністю та волонтерством. Ще на початку війни рф проти України вони з однодумцями створили Єдиний волонтерський центр (ЄВЦ) у Чернігові. Започаткували акцію «Надійний тил», організували збір продуктів та грошей для підтримки воїнів. Впродовж місяців збирали продукти під супермаркетами, мали свій склад і майже щодня відвантажували машини в зону АТО.

Одними з перших у Чернігові почали займатися допомогою вимушеним переселенцям із Криму, Донбасу, збирали для них одяг, речі, допомагали з житлом, надавали юридичні консультації. Ще один надзвичайно важливий проєкт Єдиного волонтерського центру – допомога родинам загиблих воїнів. Команда центру стала ініціатором проведення акції «Родинне коло» для підтримки батьків, дружин і дітей тих, хто віддав своє життя, захищаючи нашу Батьківщину. Згодом акція «Єдина родина» стала щорічною й вийшла на рівень всеукраїнської. Рідні воїнів створили власну громадську організацію, реалізовують власні проекти.

«В роботі відчуваємо синергію»

Тож війна в Україні, що почалася ще в 2014-му, не була для Інни, її рідних та членів колективу чимось далеким, що відбувається десь там, в іншому світі. Як розповідає моя співрозмовниця, вона відчувала, що загроза є, що наступ можливий, адже всі бачили, як це було в Донецькій і Луганській областях. Особливо ці хвилювання загострилися в січні. Аби якось з ними впоратися, родина пані Інни розробила чіткий план дій.

- Заздалегідь ми зробили запаси продуктів, машини були заправлені, готові стартувати в будь-яку мить, - згадує вона перші дні широкомасштабного вторгнення. - Вранці 24-го лютого зібралися всією родиною: сестри,брати, свати. Планували їхати, але у мене було відчуття, що щось тримає, що я потрібна саме тут. Як волонтер з великим досвідом і надійними друзями, я розуміла, що ми будемо тут корисні. Створила групу у вайбері, додала тих людей, з якими з 2014 року активно займалися волонтерством. На моє запитання: хто в темі? - були відповіді лише "+".

Деякі з наших вже записалися в ТРО, тому ми одразу зрозуміли, які слабкі місця, де треба підстраховувати. Дуже класно, що в роботі відчувалася повна синергія. Не було зайвих питань, координація склалася просто неймовірна. І з першого дня почалася щоденна кропітка робота заради Перемоги.

- Цікаво, що вами керувало в той момент, які почуття? Невже не було страху?

- Коли ти постійно зайнятий, коли вирішуєш десятки питань і обробляєш сотні звернень, то майже не відчуваєш страху, зневіри, сумнівів. Навпаки, було величезне бажання захистити свій дім, прогнати терористів, які принесли смерть і руйнування на нашу землю. Дякуючи репутації членів ЄВЦ, яку ми напрацювали попередніми діями, проектами, та завдяки патріотичним настроям чернігівців, ми почали доволі швидко підтягувати ресурси. Домовлялися, щоб відкривали магазини, аптеки, закуповували їжу, ліки. Організували приготування їжі для воїнів і тер оборони. Щодня годували близько 5500 людей. Мені зараз навіть страшно уявити цей обсяг роботи. А тоді це здавалося природнім: забезпечити кухню продуктами, приготувати, розвести два рази на день. А скільки необхідного, навіть життєво важливого для наших захисників ми передали! Це бронежилети, каски, тепловізори, дрони, зарядки, генератори. Кожний день сприймався як виклик.

Інна Різуха: «Кожен день був для нас викликом», фото-1

«Надихала спільна мета – перемога»

- На таку турботу, напевно, здатні лише наші жінки, які розуміють, що воїнів треба берегти, годувати. Що ще навало вам сили?

- Коли зараз згадую про небезпеку, яку ми пережили, щоразу здригаюся, дивуюся: невже це були ми? Невже це було з нами? Ночували в дуже небезпечному місті, на околиці, чули постійні обстріли, їздили під обстрілами. Кожен день, як бігли до машини, хлопці з ТРО казали: «Дівчата, що ви робите!? Тут же стріляють, їдьте звідси чи взагалі не виходьте». Потім зрозуміли, що ми такі навіжені волонтери. Казали, що Бог нас береже.

Сили давало, напевно, спілкування з нашими оборонцями. Ми розуміли, що в цей моменту у цьому місці дуже потрібні. Допомагали також взаємна підтримка, рішучість, спільна мета. Дякуючи Богові, поруч опинилися насправді надійні люди. Наша організація діяла, як годинник. Дуже наполегливо та практично без зупинки працювали представники ЄВЦ у Польщі, Німеччині, Литві, на кордонах, у Львові, Чернівцях. Люди з різних країн світу надсилали нам допомогу - таку необхідну, своєчасну. На нас виходили благодійники та організації з Бельгії, Австрії, Франції. Ірина Березинець та її сестра Наталя координували збір і відвантаження «гуманітарки» у пропускному центрі Медика (Польща), Інна Сімакіна - у Львові, а потім у Ризі, Німеччині. Аня Березинец координувала наші зусилля у Львові.

- Ваш приклад і вражає, і надихає одночасно. Ви звітували на сторінці ЄВЦ у фейсбук, і я бачила, скільки робите щодня. І бачила також, що згодом вирішили допомагати тільки військовим, чому?

- Тому що це наші брати, чоловіки, сини, куми, наші подруги й сестри. Це наші рідні люди. Хто ж ще мав про них піклуватися? А в тих умовах рішення треба було приймати дуже швидко! Реагувати на події моментально, бо ситуацію змінювалася щохвилини. І з’явилося розуміння, що не варто розпорошувати зусилля. Щиро кажучи, коли сьогодні згадуємо наші дії, то й самі дивуємося тій кількості людей, якою ми опікувалися. Допомагали лікарням, госпіталю. Щодня декілька бусів відвозили туди ліки, візочки, дефібрілятори, підгузки. Наші помічники розвозили підгузки та дитяче харчування по бомбосховищах. Коли до нас приїздили відчайдухи, які розповідали про певну ситуацію з цивільними, ми вантажили продукти також. Переконані, що війна - справа не тільки військових і волонтерів, дуже важливо, щоб кожен українець долучився, доклав власні зусилля.

«Під час комендантської години планували дії»

- Варто додати також, що з початку березня ми з Іриною Черенько під обстрілами, під час комендантської години писали проєкти з відновлення Чернігова. Прагнули залучити кошти донорів і міжнародних організацій на відновлення наших ВНЗ, лікарень, училищ, щоб діти мали можливість навчатися. Вірили у перемогу, жодної хвилини не сумнівалися. Далі цей проект координував Олег Галепа.

- Інно, напевно, зусиллями таких людей, як команда ЄВЦ, Чернігів і вистояв. А можете сьогодні розказати, який день чи момент був для вас найбільш складним, запам’ятався?

- Найбільш жахливий момент для мене як для жінки – це від'їзд моєї родини. Пам'ятаю кожну хвилину, збори, шалені обстріли, як вони виходили з дому. Це чоловік, сини, наша собака, всі сідають у машину, і є ще одне вільне місце. Але ти розумієш, що від тебе багато чого залежить у діяльності волонтерської організації, залишаєшся. Здається, що з сім'єю буде все в порядку, якщо ти будеш поруч з ними. Але і за Чернігів варто було поборотися. Ми молилися, вірили. Насправді, коли родина виїхала, мені стало легше. Хвилюватися за себе не було часу. Ми навіть у сховище заходили тільки на ніч, бо під час комендантської години могли спланувати свої наступні дії.

Хочу підкреслити, що з 24 лютого Єдиний волонтерський центр у Чернігові об'єднує справжніх патріотів. До нас долучилися майже 6000 людей через фб. Але війна триває, потреби наших захисників у підтримці зростають, адже бойові дії на Сході стають ще більш запеклими та вимагають максимального матеріального та технічного забезпечення. Тому ми продовжуємо проект "Надійний тил". Про усі потреби ЄВЦ розміщуємо інформацію на своїй сторінці у ФБ, а також там постійно звітуємо. Просимо допомоги. Тільки в єдності – наша сила!

Матеріал підготовлений у рамках проекту Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини «Менторинговий курс інституційного розвитку локальних медіа Житомирської, Сумської та Чернігівської областей «ЗМІ нових громад», за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.