
18:52, 10 жовтня 2022 р.
Освіта у умовах війни на Чернігівщині: як живеться школам біля кордону з агресором
Сьогодні практично всі навчальні заклади Городнянщини, крім Смичинського ліцею, вимушені працювати дистанційно, оскільки знаходяться в 40-кілометровій зоні від кордону з росією та білоруссю, які ведуть військову агресію проти нашої країни. Однак одна справа перебувати від ворога на більш-менш віддаленому напрямку, й інша — коли він знаходиться всього на відстані півтора-два кілометра від тебе.
Про це повідомляє газета «Новини Городнянщини».

В Ільмівській початковій школі сьогодні навчаються десять малюків. А навчають їх всього два педагоги — вчителька-завідувачка Марія Снопок та вчителька початкових класів Інна Лопатко, яка добирається щодня до Ільмівки з Володимирівки, що розташована на відстані п’ять кілометрів.
Ще донедавна у цій історичній будівлі, яка має більш як сторічну історію, вирувало гамірне шкільне життя. Нині це завелике приміщення й територія для такого малесенького колективу. Однак воно, як і раніше, доглянуте і радує цвітінням осінніх квітів на шкільних клумбах. Несподівано для себе з порожнього коридору ми почули дитячі голоси. Виявляється, тут у двох шкільних класах — на першому і на другому поверсі — щодня відбуваються консультації, під час яких педагоги допомагають старанним учням засвоювати шкільну програму.
—І діти, й батьки дуже хочуть, щоб скоріше відновився звичайний навчальний процес, —каже Марія Снопок. —Все таки найменшим школярам значно краще дається наука, коли вчитель безпосередньо розказує, допомагає, працює поруч з дитиною. А враховуючи те, що у сільській місцевості проблеми з інтернетом не рідкість, онлайн навчання і взагалі перетворюється на проблему. Тому ми проводимо для дітей щоденні консультації, а вони, мов ті горобчики, по черзі спішать до школи. Адже це більш цікаво, ніж сидіти вдома перед екраном комп’ютера. І є можливість хоч трохи поспілкуватися та погратися з ровесники, чого ніякий інтернет не замінить.
У пам’яті і дітей, і вчителів ще яскраво живуть спогади про той жахливий період, коли орки господарювали в селі. Вони вчинили гармидер у шкільному приміщенні, викрали звідси комп’ютери, винесли що змогли. А з місцевого клубу поцупили техніку, серед неї—і музичні колонки, які дуже ставали в нагоді при проведенні і шкільних свят та уроків музики. Марія Снопок відома городнянцям як пристрасна радіолюбителька. Ми розповідали читачам про їхні з батьком Володимиром Грищенкомучасті у конкурсах і досягненнях. Вони працюють на сучасних високотехнологічних приймально-передавальних пристроях в дозволених діапазонах на коротких та ультракоротких хвилях. І Володимир, і Марія мають ліцензії Державного центру радіочастот, у власні позивні в яких зашифровано адміністративні й географічні кординати та особисті дані радіолюбителів. Тому їхня хата й двір, які знаходиться якраз на тому кінці села, який найближчий до кордону з білоруссю, оснащені радіотехнікою. Це й привернуло увагу ворожих солдатів, які нанесли родині поночі неочікуваний візит. Однак зкумекати що й до чого тями не вистачило, тож вони просто поскидали на землю всі пристрої й неабияк нажахали всіх членів родини, влаштувавши їм допит. Обійшлось без жорстокостій насилля, але ставити на місце апаратуру, яка не дуже постраждала, Марія з батьком поки не наважуються.

Ця тендітна молода жінка захвацьки справляється з чималеньким шкільним господарством. У шкільному підвалі облаштували сховище, де дітям і персоналу можна ховатися у випадку військової та повітряної тривоги. Тут стоять шкільні лави для сидіння, є навіть імпровізоване спальне місце, запас питної води та медикаментів.

У шкільному дворі якраз працюють чоловіки, заготовляючи дрова з привезених аварійних дерев, які повипилювали в селі.
—Вистачить нам не на один опалювальний сезон, —каже Марія. —Буде і тепло, і затишно. Аби був скоріше мир і ми з малятами змогли повернутись до улюбленої школи на щоденні класні заняття. Ми всі цього відчайдушно чекаємо.

У Деревинах ситуація точнісінько така. У шкільному приміщенні таки чуються дитячі голоси. І хоч їх небагато, але це дає відчуття того, що школа таки живе.
У класі, де проводиться консультація з історії з семикласниками, серед кількох учнів спочатку й не розпізнати вчительку Галину Губську. Маленька й тендітна, вона, обліплена вихованцями, стає з ними одним цілим. Діти навперебій розказують, як скучають за повноцінними шкільними заняттями, за вчителькою, друзями. Саме тому з радістю й нетерпінням чекають хоч отаких короткочасних консультацій.
У Деревинах у дев’ятирічці нині навчаються 34 школярики. А освітній процес здійснюють дев’ять педагогів.У мирний час працював тут і дошкільний заклад, для малечі облаштовані затишні кімнати. І мами, й малята весь час запитують коли вже садочок запрацює, але. На жаль, поки що втішної відповіді поки нема —занадто близько ворог, який у селі в лютому-березні наробив чимало біди.
—У перший день як тільки ті страшні колони трохи стишили свій пекельний марш, я зрозуміла, що треба рятувати шкільне майно, —каже директорка Наталія Веркасова. —Уявляєте, мій колектив прибігли до школи всі як один. У приміщенні вже були повибивати вікна, тож рятували й ховали все, що могли. Якось і страху не було. Страшно стало потім, коли ми дізнались про Бучу, Ірпінь, Гостомель. А тоді розуміли, що відбувається щось страшне, але ніхто не уявляв реального розміру небезпеки. Просто всіма панувало єдине бажання —врятувати й зберегти все, що ще можна.
Слухаючи розповіді вчителів про все, що їм та іншим мешканцям села довелось пережити, розуміємо, що є нагода навідатись в Деревини ще раз, бо кожна історія варта того, щоб про неї почули. Так і зробимо.

Цікаво, що перше, що кинулось у очі в шкільному коридорі — контейнери для роздільного збору сміття. Яскравий приклад належного виховання культури особистості з дитинства. Не всюди в школі таке побачиш, тим більше в невеличкій сільській.
Хваляться працівники школи й нещодавно облаштованою внутрішньою туалетною кімнатою. Чисто, світло, акуратно. Все зроблено власними руками з матеріалів, наданих відділом освіти. Допоки немає повноцінних уроків, колективу все ж вистачає роботи. Всі приходять на своє робоче місце щодня й роблять все для того, щоб їхня школа, яка є серцем села, була ще більш затишною та зручною. Адже впевнені, що прийде незабаром час, коли веселе й щасливе шкільне життя в ній відродиться.
Напередодні професійного свята — Дня учителя— обидва шкільних колектива отримали за свою натхненну й віддану роботу Подяки від міської ради. А в якості подарунків стали два ноутбуки, подаровані Ільмівській школі від дитячого фонду Юнісефта п’ять сучасних комп’ютерів від Фонду «Діти України» для оновлення комп’ютерного класу Деревинській школі, які вручив Григорій Смоляр.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
Спецтема
Оголошення
00:00, 10 березня
09:50, 10 березня
00:00, 10 березня
00:00, 6 лютого
live comments feed...