«Як світло є, жити можна. Але його майже ніколи немає». Як живеться в модульних містечках у Чернігові

25 листопада, обід, 14.00. У блоці №4 модульного будиночка в Новоселівці під Черніговом увімкнули світло. У коридорі смачно пахне смаженим м’ясом. Поки є електрика, на кухні жінки готують їсти. Працюють пральні машини. Тепло. Три з половиною місяці люди живуть у польських модульних будинках, де всі комунікації працюють від електрики, пишуть «ТЕКСТИ».

У березні у Новоселівці йшли тяжкі бої за Чернігів, після яких від ошатного приміського села залишилися самі руїни. Хто може, відновлює житло самотужки. Ті, кому немає чого ремонтувати, переїхали у тимчасові модульні містечка. Але російська армія дістала їх і тут - після обстрілів енергетичної інфраструктури у модульних містечках часто немає світла. А це означає відсутність тепла, світла і води Як вони виживають? Чи рятують їх генератори і газові балони?

Зліва направо: 82-річна Марія Саволій та 70-річна Анна Довбиш у їдальні модульного блоку на лижній базі

Мокрі стіни і запліснявілі матраци

— Бачили б ви нас два дні тому, коли добу світла не було, — сміються господині і ведуть показувати своє житло.

— В четвер приїжджали спеціалісти, робили дірочки в дерев’яних каркасах ліжок під матрацами. Щоб була хоч якась вентиляція, — каже 47-річна Гаяне Нечипоренко, піднімає матрац на одному із ліжок у своїй. — Через місяць після того, як заїхали, дівчата із третього блоку почали жалітися — поцвіли матраци. У Тані Маніної взагалі стали чорними. Перевірили свої — така сама історія. Через різкі перепади температури вода тече по стінах, мокнуть плінтуси. Кожного дня протираю тряпкою. Добу не було світла, у блоках стало холодно. А коли ввімкнули, почали прогрівати, з’явився конденсат. Вода була всюди.

47-річна Гаяне Нечипоренко показує цвілий матрас

Чохли з матраців попрали, але чорні цятки лишилися, — продовжує вона і веде в загальний коридор, де на сушках сохнуть чохли сусідки. Поролонові матраци стоять поряд. — В ігровій потекло. От і вирішуй: або відкривати вікно, щоб провітрити і сидіти в холоді, або грійся і з пліснявою сиди.

— Як грієтеся, коли немає електрики?

— Ходимо до фельдшерки додому. У неї на крайній випадок є генератор. Ось, у знайомих попросила кемпінговий газовий балон. Можна приготувати їжу. Виносимо на середину кухні, відкриваємо вікно і готуємо. Але його треба повернути власникам.

Діти на дистанційному навчанні у вознесенській школі (тепер Вознесенське, була Улянівка). Видали їм хоумбуки (те саме, що ноутбуки). У мене двоє дітей, а хоумбук один на родину. Донька в четвертому класі, син у дев’ятому. Уроки починаються о дев’ятій ранку. І як їм ділитися?

Генератори не “тягнуть”

— Як хропуть сусіди, уже почули і як ногами б’ють у стіну, теж, — дає оцінку модульному будинку, 62-річна Ніна Фесенко, старша в модульному містечку в Новоселівці. Вона прожила там два місяці. — Представники ОВА привезли два генератори. Один вивантажили в нас, другий повезли на лижну базу. У нас його навіть ще не запускали. На сто кіловат. Працює на солярці. За годину бере 30 літрів палива. Грошей з нас за солярку поки не здирають. Але всі чотири блоки він не потягне. Треба або три генератори, або один на 300 кіловат. Спілкувалася з людьми, які живуть на лижній базі. Вони запускали генератор. Увімкнули плити, аби приготувати їсти, його й вибило. Волонтери привезли газову плитку. Заправляємо балон і гріємо воду. Щоб можна було хоча б чай зробити. Сьогодні (25 листопада - Ред.) встала о 12 ночі, до другої варила розсольник.

62-річна Ніна Фесенко, старша у модульному містечку Новоселівки

У кого маленькі дітки, виїхали. Чи до родичів, чи на зйомні квартири. Лишилася одна маленька дитинка і тяжко хвора лежача жінка.

— Яка температура в кімнатах?

— Градусників немає. Температуру на електропанелі кожен виставляє сам. Коли світла не було, “гарні” ходили. У шапках, куртках. Я в довгому халаті спала, усю війну в ньому рятувалася, — сміється.

— За комуналку платите?

— Ні. Але в нас є общак. Раз на місяць скидаємось по 200 гривень з кімнати. Гроші йдуть на зарплату прибиральниці (7 тисяч гривень), мені і на дрібні витрати. Віниками-совками обзавелися. Сніг випав, а чистити нічим. Поїду, куплю чотири лопати для кожного блоку. Все миюче-чистяче теж купуємо з цих грошей. Зламався унітаз. Наче дрібничка, якась штучка маленька. Поїхали шукати, а вона 600 гривень коштує. Теж з общака брали.

— Ваші будинки ремонтують чи так і стоять розбиті?

— Ті, у кого є що ремонтувати, ремонтують. В основному, за свої гроші. Скудно, але допомагають з матеріалами. Хтось будує тимчасові времянки. Нам обіцяють: коли закінчиться війна, тоді почнеться відбудова.

«Як світло є — жити можна»

— Але його майже ніколи немає. Ходимо і спимо отак, — показує шапку, куртку, штани, чоботи-”дутики” 70-річна Анна Довбиш. Вона переїхала в модульний будинок на території лижної бази місяць тому. Жила у двоповерхівці на Любецькій, 34 у Чернігові. Зараз будинок ремонтують.

— Чекаємо, коли відбудують, аби переїхати в свої “квадрати”. Закутуємося в ковдри, так і спимо, – розповідає вона. – Сьогодні всю ніч просиділа скручена на ліжку. Не могла заснути. Коли електрика є — усі вискакують на кухню. Хтось картоплю чистить, хтось суп варить. По черзі. У наших модулях 120 чоловік живе у чотирьох блоках. Сьогодні якраз балакали, аби електрика була частіше, то жити можна.

Для блоків на лижній базі генератор такий же, як у Новоселівці. Тягне всього два блоки.

Ми всі жили на своїх руїнах, поки можна було. Холодно, волого, цвіль. Усе тече. Третя бригада вже змінилася. Годину роблять, дві сидять. Тут, у кімнаті, живу одна. Дві години світло є, шість немає. Ходимо з ліхтариками, як привиди.

Мешканцям модульного містечка іноді привозять хліб. Але їм дуже не вистачає маршрутки, яка б їздила хоча б раз на день до міста, щоб можна було виїхати в магазин чи в поліклініку.

«Летіло з усіх боків»

— Живу з донькою і внучкою, — ділиться своєю історією війни 82-річна Марія Саволій. — Дім на горі, як їхати на кладовищі «Яцево». Наш куток «Кукушанкою» звуть. Майже всю війну там просиділи. Як надумалися виїжджати, добралися до мосту, а його немає. Повернулися додому, а дім уже горить. Біля лісу, за церквою, стояли наші «Гради». Летіло з усіх боків. Я стою молюся, дякую Богу, що не пускає тих у місто. Над головою літає. Сусідський бульдог, я раніше його побоювалась, приткнувся до моєї ноги і не відходить.

Сусіди виїхали за кордон. Хата здорова, дозволили нам там жити. Платили комунальні. А коли вони повернулися, ми переїхали сюди.

Тимчасовий ФАП

…І модульний медпункт

Недалеко від модульних будинків стоїть такий же модульний медпункт. Стаціонарне приміщення розбите, там зараз роблять ремонт. Тимчасовим ФАПом завідує 40-річна Алла ТЕЛЕНЬ, фельдшерка:

— Ремонт там вже з місяць роблять. Працівники з Одеси, - розповідає вона. - Модуль привезло керівництво чернігівської районної лікарні. До цього працювала в розбитому приміщенні. Мій чоловік Юра трохи його підлатав, вікна плівкою забив. Дах замазав. А місяць тому привезли цей. Він виглядає, як модульний будиночок, в якому живуть наші люди. Модульна кімната. Є стіл, є умивальничок, щоб руки помити, шафка. Світла немає, холод страшенний, волого. Опалення немає.

40-річна Алла Телень, фельдшерка

— Мій будинок - недалеко від ФАПу. 20 років працюю. Усі знають, де я живу. То приходять додому. І більшість моїх пацієнтів у модулях живе. Ось, зараз піду перев’язки зроблю. Увечері крапельниці поставлю. Як стаціонарний ФАП відремонтують, переїду туди.

Юлія Семенець, усі фото - авторки