Марина Лукіянчук: «Танець – це хобі, яке змінило моє життя»

«Чоловіки не танцюють» – на щастя, цей радянський стереотип руйнується просто на наших очах. Чоловіки танцюють, чоловіки плачуть. Вони можуть бути вразливі й емоційні. Бо вони також люди. І це зовсім не означає, що вони стають менш мужніми чи менш сильними. Доведено ЗСУ. До слова, танець – один із дієвих способів реабілітації поранених і тих, хто повернувся з війни. Про це розповідає керівниця чернігівської DanceArt Studio Марина Лукіянчук. Тут опановують так звані соціальні танці.

Партнери навчаються відчувати та взаємодіяти

- Мені особисто ця назва не дуже подобається, бо не зовсім зрозуміло, що мають на увазі під терміном «соціальні танці». Якщо доступні для всіх, то доступні за яким критерієм? За фінансовим? Ні. Якщо доступні для всіх категорій людей, незалежно від віку, освіти, соціального статусу – тоді так. Багато хто вважає, що танець допомагає нам звільнитися від соціальних ролей. У пару можуть стати мільйонер чи світська левиця та проста людина.

А ще ця назва трохи знімає напругу навколо танців взагалі, адже «чоловіки не танцюють». Ті, хто приходить до нас, теж так колись вважали. Багато в кого виникає асоціація з бальними танцями, що означає – тягнути носок, руки, шию. Потім вони побачили відео чи виступ своїх друзів і зрозуміли, що це зовсім інше.

- Що приводить чоловіків і жінок на Ваші заняття?

- Можливо, хтось думає, що приходять знайомитися та спілкуватися з протилежною статтю. І таке може бути. Люди зустрічають одне одного, закохуються, створюють пари. Один чоловік колись написав: «Я вам дуже вдячний, що ви змінили моє ставлення до жінок, розуміння моєї ролі в житті як чоловіка». У нього з’явилося особисте життя. Це не була партнерка за танцями. Однак через його внутрішні зміни відбулися зміни в зовнішньому світі.

- А що з ним сталося, можете пояснити?

- Коли чоловік відчує, що може вести жінку, з’являється новий інтерес до танців, азарт. І вони стають такі впевнені! І відповідно, у чоловіків змінюється ставлення і до себе, і до жінки. Може, це саме той момент, якого не завжди вдається досягнути в житті. Бувають випадки, коли в парі дівчина намагається вести, аби допомогти партнеру. И ти розумієш, що в житті ця людина поводиться так само. Бувало, чоловік доволі рішуче реагує на таку «допомогу». І тут уже від партнерки залежить, який буде відгук. Одна може образитися, навіть заплакати. Якщо цю жінку чоловіки часто ображали в житті, вона сприймає це дуже гостро. А інша просто усміхнеться, пожартує, і конфлікту не буде. До слова, у дівчат часто виникає проблема – починають робити рухи самостійно, їм важко розслабитися, довіритися, треба все тримати під контролем. Чоловікам важко, бо потрібно вести партнерку так, щоб їй було комфортно. Коли я стаю з людиною в пару, то можу одразу відчути, з яким вона прийшла настроєм, про що думає. Це все передається в танці. Отже, коли людина приходить для спілкування – це добре. А з часом відчує, як це – вести чи слідувати за партнером. І коли людина вже включилася, виключити її важко.

ФОТО: Сергій Тонканов

Танець як мова міжнародного спілкування

- Виходить, танці – це ще й дзеркало взаємин, дзеркало душі.

- Так, ми не бальники, які танцюють певну заготовлену хореографію. У нашому випадку це – повна імпровізація. Завдання партнера – давати партнерці певні імпульси, задача партнерки – їх відчувати та відповідати. Як жартують наші чоловіки, жінка-мрія. І коли ви в постійній парі танцюєте, то звикаєте до партнера. Коли ж партнери змінюються, ведення чоловіка стає набагато кращим.

Для чого ми взагалі навчаємося? Щоб на якомусь святі у нас чи фестивалі за кордоном потанцювати з ким завгодно, адже танець – це міжнародна мова спілкування. Навіть не знаю, де є місце у світі, де не танцюють ці танці. Коли ви відчуєте цей кайф, то зможете вільно рухатися з будь-яким партнером. Це також важливий мотив, чому люди приходять.

ФОТО: Сергій Тонканов

- Можливо, для когось це свого роду психологічне розвантаження, адже ми зараз переживаємо настільки складні емоції, що не завжди справляємося.

- Так, у нас панує позитивна атмосфера, відбувається емоційний обмін. Також можна багато чого в собі змінити, вирішити певні питання, навчитися розрулювати конфліктні ситуації, що виникають у житті. Я вже давно свою професію викладачки не сприймаю тільки як те, що ми тільки робимо якісь вправи. Може, люди навіть не кажуть прямо, що не справляються. Кажуть: «Просто вирішив спробувати щось нове». Бо змінився наш звичний спосіб життя, люди часто працюють понаднормово у зв’язку з відключеннями світла, тривогами, обстрілами. Вони трохи дезорієнтовані. Але з допомогою музики й танцю можна пережити ці емоції.

- Люди якого віку зараз приходять до Вас на заняття?

- Є люди до 30 років, є старші за 40 і навіть 50. І це чудово! Між ними відбувається певна взаємодія, і це їх збагачує. Крім того, старші люди відчувають, що суспільство їх сприймає. А танець – це проекція того, що відбувається в житті. Зараз постійно приходять близько 10 пар. До вторгнення у нас було декілька груп, зараз одна. Багато людей виїхали. А ті, хто вже повернувся, ще не повернулися до танців, хоча запитують у мене про розклад тренувань. І деякі чоловіки з нашої студії зараз у ЗСУ.

Додатковий стимул жити та радіти

- Особисто Ви давно займаєтеся?

- Я почала у 2016 році. До слова, я кримчанка. І коли все це сталося в Криму, я вже жила в Києві. Мій батько був у Криму з сестрою, мати померла раніше. Сестру я покликала до себе, а батька з військовою частиною перевели до Чернігова. Мій чоловік – чернігівець. Ми з ним познайомилися завдяки танцям.

- Це зараз Ваша основна робота?

- Ні, я працюю маркетологом і займаюся волонтерством. Танці для мене – це хобі, але хобі, яке змінило моє життя, і не тільки моє, тому я так просто від нього не відмовлюся. Один з чоловіків якось сказав: «Не можу без танців, тоді справи в бізнесі йдуть гірше». Під час переговорів він вловлює зміну інтонацій у голосі клієнтів чи партнерів, і це йому допомагає. Ми ж вчимося слухати та відчувати музику. Приходять боксери, адже танці вчать рівноваги зовсім іншої, ніж у боксі. Це допомагає стратегічно вигравати в опонента. Приходять айтішники, адже танці – це рух, це взаємодія. Зараз у мене багато індивідуальних уроків саме з чоловіками, які потребують психологічної реабілітації після поранення, після повернення з фронту.

- Марино, Ви проводите заняття зі своїм чоловіком?

- Так. Я прийшла на танці тоді, коли мій майбутній чоловік уже танцював. Коли ми разом відкривали цю студію, ще не були одружені. Це був той момент, коли у мене сталася конфліктна ситуація там, де я займалася. Я була змушена піти, і він відчув, що танцювати далі я не буду, бо не було альтернативи. Тоді він подарував мені дуже дорогий квиток на фестиваль і сказав: «Це змінить твоє ставлення до танців». Так воно й сталося. Тоді до нас приїздили кубинці, і я відчула, наскільки це глибока культура, яка це пристрасть. На Кубі, наприклад, сальсу танцюють чи не з пелюшок, у них це в крові. Я вирішила, що буду продовжувати. Мій майбутній чоловік знайшов цю залу, я оформила угоду про оренду на себе, адже вже була ФОП. І з часом ми стали парою не тільки на танцях. Але для занять танцями не обов’язково приходити парою. Якщо ти будеш довго танцювати з одним партнером, є ризик ніколи не пізнати ці танці в повній мірі. Весь кайф від взаємодії з партнером.

ФОТО: Сергій Тонканов

- А можете поділитися, як танці змінили Вас особисто?

- Можу сказати щиро, що танці змінили мене як партнерку. Коли прийшла, теж була занадто самостійна, ініціативна. Нічого не маю проти цього, іноді потрібно показати все, що ти можеш. Але з часом ти, як жінка, розумієш, що деякі речі відбуваються нібито самі собою, і насправді це приємно. Часто жінки мріють управляти чоловіками, а коли збираються в жіночих компаніях, відзначають, що від цього не кайфують. Я теж можу бути самостійною, лідером, але коли навколо тебе чоловіки, готові підтримати та допомогти, це насправді круто.

- А чи всім підходять ці танці за станом здоров’я?

-Ми не питаємо про медичну картку. Але приходять люди з певними проблемами, займаються, і потім говорять, що почуваються набагато краще. Якщо людина може стояти, значить, може і танцювати. Для багатьох це додатковий стимул жити, дихати, радіти життю. Зайва вага також не стає на заваді. Насправді танці знімають усі комплекси. Подивіться на латиноамериканок – навіть із зайвою вагою вони виглядають дуже естетично, граційні, сексуальні. Танці допоможуть вам розкритися. Вони точно змінять ваше життя на краще, як змінили моє.

Вікторія Сидорова, фото Сергія Тонканова