Григорій Маханьков «Афганець»: «Ми просто приречені на Перемогу!»

Для найгарячішої весни 2022 року, коли оточений з усіх боків Чернігів тримав героїчну оборону, ця людина стала дуже важливою. Григорій Маханьков, позивний «Афганець» – саме цей чоловік, очоливши один із підрозділів стрілецького батальйону ЗСУ, допоміг відбити атаки ворога біля Количівки та Іванвки, не дозволивши ворогу взяти місто у кільце оточення.

Про ці героїчні бої вже написані книги і зняті документальні фільми. Прості чернігівські чоловіки, які в перші дні взяли до рук зброю і створили славнозвісний батальон «Симаргл», далу такого прочухана рашистам під Количівкою, що вони ще довго зализували рани, а наші бійці прикурювали від палаючих бмп і тигрів. Очолював той ротний підрозділ саме герой нашого інтервʼю. Отже, спілкуємося із легендарним «Афганцем» про війну, оборону Чернігова, про його життя, думки і переживання.

ВІЙНА – ЦЕ ТАКА ЗАРАЗА, ЯКА ЗМОГЛА ВИСМИКНУТИ З КОЖНОЇ МИРНОЇ СІМ’Ї ХЛОПЦІВ І ДІВЧАТ, І КИНУТИ У САМЕ ПЕКЛО

- Давайте розпочнемо з цивільного життя. Хто Ви, чим Ви займалися до початку активної фази бойових дій?

- До початку війни працював у педагогічному університеті на посаді товарознавця. Також у мене є свій ресторанний бізнес.

- Ви сімейна людина, у Вас доросла донька?

- Так, у мене дві доньки красуні, дружина, внучок улюблений.

- Настало це кляте 24 лютого 2022 року. Які були Ваші дії в той момент?

- 24 лютого як говорять для кожного ще й до сьогодні не закінчилось, для мене теж. Рано вранці я почув вибухи і зрозумів що почалася війна. Людина свідомо у це не могла повірити, щоб у ХХІ ст. може таке бути.

- Ви бізнесмен, маєте певні статки. У Вас певно що були можливості взяти все, що можна, і поїхати на Захід чи за кордон?

- Я як офіцер запасу не мав морального права це робити. Я вважаю, що кожен чоловік повинен захищати свою батьківщину, повинен захищати свою родину, і все що можна було зробити – це вивезти сім’ю у безпечне місце. Я себе бачив з перших днів у військкоматі. Там уже будуть формування і далі виконання бойових завдань, які поставлять командири.

- Так і сталося, Ви потрапили до стрілецького батальйону, який між собою бійці назвали «Симарглом».

- Я потрапив у підрозділ 28 числа. Мені запропонували посаду на той час командира роти. Я розумів що посада командира роти важка. Формування йшло з людей, які не були пов’язані навіть із військовою службою, які взагалі вперше бачили зброю, але у них було бажання захищати.

- У цьому до речі специфіка цього батальйону, що він складається з добровольців, з людей із абсолютно різних сфер діяльності.

- Я б сказав так, що війна – це така зараза, яка змогла висмикнути з кожної мирної сім’ї хлопців і дівчат, і кинути у саме пекло, у цю війну. Вона змусила людей змінити цивільні професії на військові, і тому у нашому батальйоні хлопці з різними професіями, починаючи від простої людини-робітника і закінчуючи професором. Письменники були, це мій помічник, мій заступник особового складу капітан Мамчур, заступник особового складу 2-ї роти професор Леп’явко.

- Як взаємодія відбувалася між цими людьми, які опинилися разом. Певно, що у вас було день-два, щоб познайомитись.

- Насправді я б сказав, що у нас не було навіть часу познайомитись. На ходу вигадані були позивні, і завдяки цим позивним, ми один з одним спілкувались. Щоб ім’я та прізвище – це було нереально на той час, тому що через 4 дні у нас уже був перший бій.

- До речі про позивні, давайте розкриємо тему позивного Афганець. Зрозуміло, що Ви свого часу проходили службу а Афганістані. Так?

- Так, був певний час, строкова була служба. Це була нікому не потрібна війна, обмануті були такі хлопці молоді, як я на той час.

- Оцей бойовий досвід який Ви там отримали, саме він вам допоміг у цій війні? Як Ви зберегли за ці роки? Чи у Вас був ще якийсь досвід?

- Командир роти – це такий обов’язок… Командир роти має взаємодіяти з командирами взводів, командири взводів повинні взаємодіяти з командирами відділення, командири відділень з особовим своїм складом, усіма хлопцям, які є в штатному розписі. Командир роти має розуміти, як діяти з особовим складом. Все ж таки рота – це приблизно 120 чоловік, і командир роти тактично має розуміти, як взаємодіяти в тій чи іншій обстановці. Він має володіти орієнтуванням на місцевості, правильно виставити РОП, правильно виставити ВОП. В свій час я закінчував педагогічний інститут, на той час у нас була спеціальність вчитель ДПЮ і фізичного виховання. Після 3 курсу я вже працював у школі вчителем ДПЮ (Допризовна підготовка юнаків), всі ці тактичні знання я вже отримав, викладаючи безпосередньо на уроках.

В ЦЕЙ МОМЕНТ ЛУНАЄ ВИБУХ, СНАРЯД ПРИЛІТАЄ ЗА ПІВМЕТРА ВІД НАШОГО АВТОБУСА, РОБИТЬ ВІД АСФАЛЬТА РИКОШЕТ І ЗБИВАЄ СТОВП

- Ви мені розповідали конкретні випадки з того ж легендарного бою під Количівкою, що там Ви вираховували моменти коли можна висуватися, коли не можна.

- Це все дуже швидко проходило. Нам уже 5 березня поступила перша команда вирушати в населений пункт Іванівка і зайняти околиці цього села. Коли ми вирушили у цьому напрямку, ми доїхали автобусом до села Количівка, і нас зупинив на посту нацгвардієць із Шостки. Ця людина мабуть і врятувала нас тим, що зупинила. Говорить «куди ви їдете, там уже 3 дні як орки, і ви знаходитесь на прямому вистрілі танку». І в цей момент лунає вибух. Снаряд прилітає в пів метра від нашого автобуса, робить від асфальта рикошет і збиває стовп. Коли йшла перезарядка в танку, близько 80 секунд, хлопці встигнули покинути цей автобус, і після цього другий постріл був прямо в автобус, він розлетівся і згорів.

-  Вам доводилося діяти, рахунок ішов на секунди. Треба було зайняти позиції і обороняти разом з іншими підрозділами Количівку. Цей бій був дуже визначальний. Так?

- Це дуже швидко було, особовий склад був розташований по околицях села Количівка. День і ніч нас обстрілювали артилерія, гради, міномети, все що можна. Постійно відбувалася їхня розвідка, де ми знаходимося, тому мною було прийнято рішення переодягти всіх у цивільний одяг і замаскуватись. Було декілька позицій. Так звані «очі» замасковані, щоб ми володіли інформацією: що там по фронту противника робиться. А все інше було замасковане в підвалах, зброя була захована під цивільним одягом, шапки-ушанки. Навіть їхня розвідка була у самому селі, і вони не могли зрозуміти хто це такі. 

Друге, що потрібно було зробити, я розумів що рано чи пізно почнеться бій, я розумів їхню тактику ведення вогню. Все, що вони робили – спочатку відпрацьовували даний квадрат артилерією, мінометами, градами, і після цього йшла їхня колона техніки. Якщо повести особовий склад, всю роту, я розумів що будуть великі втрати. Як зробить це все? Мені прийшла така думка тактично спробувати їх обдурити. Яким чином? Я згуртував 3 розрахунки. Так звані чергові, які відпочивали й чекали цього наступу. Все решта хлопці були розташовані по периметру населеного пункту. Особовий склад я повів такими хащами, так завів, що й сам ледь не заблукав у тій Количівці. Це плюс адреналін був, і все в купі, але хлопці молодці, все виконували як я їм говорив, і ми потихеньку засіли, не заходячи. 

Коли я побачив, що перша коробочка задимілась, наша артилерія теж молодці хлопці, згідно координат відпрацювали і збили. Вони зустріли в лоб і розбили першу БМП. І коли я побачив цей дим – дав хлопцям наказ вирушати у сторону колони. І ми зайшли з флангу і з тилу, і вийшли на трасу. Перше, в що ми зайшли – кафе, воно було розбите. Побачив розвідувальний Тигр, вони розклали карту на капоті, щось там дивилися, і після цього я вразив цей Тигр, і він був знешкоджений. З лівого флангу я подивився що стоїть танк і веде вогонь в сторону Чернігова. І що характерно, що хлопці звідти б’ють снаряд, потрапляє в танк, пролітає в лобову, пролітає під танком, ззаду вилітає снаряд і він детонує. Я такого не бачив, чому так було я не розумів. Я з РПГ вдарив його в бік і потрапив у моторний відсік, він задимівся, спрацювало БК, відірвало башню разом з оркським складом, і вони повилітали звідти. 

- Тобто Ви особисто багато техніки знешкодили?

- Більше всього хочу сказати, що це не я, це ми разом з хлопцями, які вели дуже сміливо бій. Я не можу на себе це брати, хочу сказати, що це вони зробили. Після цього підійшов їхній БТР-80, з нього висадився їхній десант, чи піхота,  і вони почали нас обходити з правого флангу. Дуже сміливо відпрацювали хлопці: Козак, Кобзар, Сокол, Кіпіш. Вони настільки молодці в тому плані, що ніхто нікуди не здригнувся, ніхто нікуди не побіг. Десант закидав нас одразу гранатами, мабуть нам пощастило, що були РПГ, що навіть нікого не зачепило. Я не знаю які янголи над нами були . Хлопці відпрацювали, мені довелося взяти РПГ і мабуть заряди 3 я влупив  у їхню сторону. Чесно кажучи, аби куди я їх влупив, щоб збити їхній пил.

МИ РОЗУМІЛИ, ЩО ВОНИ ТВОРИЛИ В ЯГІДНОМУ, І ЯКОГОСЬ ЖАЛЮ ДО ЦИХ СВИНОТ ОСОБИСТО У МЕНЕ НЕ БУЛО, БУЛА ЗЛІСТЬ ЇХ ЛІКВІДУВАТИ

 - Таке питання з точки зору цивільної людини. На початку бойових дій коли бачили ворога в обличчя, які відчуття, коли доводиться знищувати людських істот? Чи є ступор, чи чітке розуміння що треба працювати?

- На той час ми вже всі розуміли, що творилося в тій самій Бучі, ми розуміли, що вони творили в Ягідному, і якогось жалю до цих свинот, я б їх так назвав, особисто у мене не було. Була злість їх ліквідувати. Це війна, і вони прийшли на нашу землю. Їм тут робити немає чого, і вони все зробили для того, щоб ця орківська свинота тут не правила. Тому дякую хлопцям, вони сміливо вели бій. Хочу згадати Рищенка Сашу, позивний Моряк. Коли в нас заклинило 2 РПГ, він під шквальним вогнем приносив мені один гранатомет, другий гранатомет. Це теж настільки смілива людина. Він приніс гарний гранатомет, бо БМП, яке працювало з кулемета і прошивало всі наші споруди за якими ми ховалися, довелося вийти і знешкодити вистрілом.

- Власне, Моряк загинув під Бахмутом…

- Так. Я коли дізнався про це, мені було дуже боляче. Коли мене було поранено і відправлено після цього бою у шпиталь, я пам’ятаю кричав: «Афганець тримайся, ми в твоєму кафе повинні перемогу відсвяткувати», я кажу: «Обов’язково відсвяткуємо».

- Тобто Вас поранено було в цьому бою під Количівкою?

- Так.

- Взагалі, чи правда те, що цей бій був дуже вирішальним, і якщо б він якось по-іншому склався, то вони б уже оточили повністю місто?

- Якщо брати наш підрозділ, він вів оборону практично по всіх напрямках: і ту саму Лукашівку взять, і ту ж саму Новоселівку, Лижну базу. По Лижній базі там взагалі два батальйони спецназу, а це люди, яких готують убивати. Хлопці витримали там, і настільки мені подобається злагодженість вищого командування. Вони молодці. Я вважаю насправді вони розумно, тактично підібрали всі ці нотки, як відпрацювати цього ворога, починаючи від самого кордону, викинути звідси противника. Завдяки командирам, які обрали правильну тактику, у Чернігів їм не вдалося зайти, чи оточити його. Не тільки Количівку брали, а й Лукашівку, всі інші напрямки. Якщо б не вдалося хлопцям утримати ці позиції… Це був для них стратегічно важливий об’єкт Чернігів, як і той самий аеропорт і залізничний вокзал. Тут планувалась наскільки я розумію їхня логістика. Потім новий наступ на Київ повинен був бути.

- Чернігів – це північна фортеця, щит столиці. Відстояли, ворога відкинули, але зараз знову такі настрої в суспільстві, річниця цих подій. Багато хто задається питанням і питають у всіх представників Збройних Сил України чи може бути повторення на Вашу думку?

- Мені хотілося б сказати так, що військовий повинен кожної секунди це очікувати, а буде чи не буде – ми повинні бути готові як військові до будь якої ситуації. Мені здається, що  всередині ходять їхні ДРГ, які розпускають всі ці чутки, інформаційна війна. Люди в це вірять, вони налякані, бо ще не закінчилась війна, і думають  що це буде кожного дня. Я вважаю, що отримавши по зубах тоді, ну це треба бути настільки дурним, щоб ще раз піти. 

- Тим більше, що це інша армія за якісним складом і взагалі за зброєю.

- Я б сказав так, щоб заспокоїти місцеве населення: військові готові набагато краще, ніж тоді, і боятися їм немає чого.

- Якщо згадали вже про зброю, наше військо укомплектоване вже дай боже. Ви вже теж тоді застали ці перші NLAW, перші Браунінги. Після радянської зброї які враження були коли починаєш опановувати ці одиниці?

- Це озброєння – це настільки круто. Основне, що воюючи і захищаючи державу такою зброєю можна зберегти особовий склад. З цього озброєння можна працювати від 500 і до 2 км, деякі до 3-4 км, і висока точність. Якщо з РПГ треба потратити точно, то тут захватив ціль, і ракета робить свою справу. 

- Щодо того як навчатися на цій зброї людям які прийшли добровольцями чи мобілізовані і вже треба працювати. Наскільки важко це?

- У нас настільки вмотивовані люди. Вони прийшли захищати, і коли бачать нову зброю у них очі горять якнайшвидше її освоїти і працювати. Те ж саме NLAW, коли отримали. В Інтернеті зараз відкриваєш і що хочеш можна навчитися, тільки було б бажання, а бажання було у всіх.

- Дуже часто розповідають такі історії, що для опанування новою зброї навіть в YouTubeшукають ролики...

- Це правда, так і є.

- Сподіваємося що так швидко наші військові навчаться працювати з Abrams, з Leopard 2 і з усіма іншими класними штуками, які до нас зараз надходять. Яким є наш шлях до перемоги, на скільки на вашу думку це швидко і через що ми ще маємо пройти?

- Ми просто приречені на перемогу. По-іншому ми розуміємо що не може бути, бо просто не буде нашої держави.

- Що робити далі з Росією, російською культурою? Певно, що у Вас там могли залишитися чи родичі, чи друзі, чи  товариші по службі. Що далі робити з цими людьми? Спілкуватися?

- Росія зламала не тільки мир українців, а й мир в усьому світі. Увесь світ об’єднався навколо нашої держави. Що буде з ними? Я думаю Бог розсудить Я думаю, що такої держави більш за все, що не буде. Вона зробила дуже велику помилку, напавши на Україну, і цим вона поставило в першу чергу крапку на своїй державі.

- День перемоги святкуватимете тут разом зі своїми побратимами?

- Перемогу хлопці вже з нетерпінням чекають, щоб відсвяткувати тут.

- Що ж, будемо сподіватися, що це буде якомога швидше. Будемо всіма силами на всіх фронтах наближувати це. До речі Ви ж зараз уже не в ЗСУ, але Ви підтримуєте зв’язки?

- Я наразі проходжу реабілітацію після поранень, і насправді хочеться швидше прийти в себе і може навіть повернутись.

- Кожен на своєму місця, кожен на своєму фронті, наближаємо перемогу!

Спілкувався: Іван Матвєєв