Денис Ромодан - коваль, байкер, захисник

У тусовці любителів історичного фехтування та у байкерських колах його знали як вправного коваля та байкера. Денис Ромодан був учасником фестивалів у Шестовиці, а також «Сіверських вікінгів». Виступав як майстер художньої ковки, давав майстеркласи на святах до дня міста у Вінниці, Славутичі, Мені, Носівки. А 6 березня 2022 року Денис Ромодан загинув під Черніговом. Загинув під час бойового виходу у складі групи Сил Спеціальних Операцій.

Він готувався до війни

На цьому завданні разом з Денисом був Максим Конашевич, ось як він згадує ті події:

«Було завдання вийти за «нуль» і забрати з ворожого танку акумуляторну батарею. Ще одна група планувала просунутися ще далі та забрати «Тигра», що стояв на трасі біля Рівнопілля. Під час виходу моя група залишилася знімати батареї з танку, а друга група висунулася вперед . Біля Рівнопілля навпроти психлікарні стояли підбиті танки. Там хлопці потрапили у засідку, на них вийшли два «Тигри» та 30-50 людей піхоти. Зав’язався бій, частина групи сховалася за танками, частина вела вогонь по «Тиграх». Вони зробили три пуски з РПГ, на жаль, не влучили. Далі частина групи відійшла, а Денис з «Батєй» - Мельником Валерієм Петровичем - чомусь пішли в бік ворога, і з ними було втрачено контакт. Обидва загинули».

Максим Конашевич

Те, що Денис Ромодан проходив вишкіл – готувався до бойових дій, він приховував від друзів і навіть від рідних. За словами Максима Конашевича, у нього було певне коло спілкування десь з 6-8 людей, в якому вони тренувалися досить довго, десь півтора роки, навіть по ночах.

Георгій Сосновський

Георгій Сосновський – коваль, помічник Дениса. Він розповідає, що той дуже довго це приховував, а десь за три місяці до масштабного вторгнення, приблизно перед новим роком, він визнав, що «так, ми з побратимами готуємося до війни». І ця підготовка була, вочевидь, доволі серйозною.

Ірина

Мати Дениса – Ірина також каже, що він все це приховував від рідних.

«Дружині Віці він дещо казав, а мені зізнався взагалі в останню хвилину, тому що вони купили форму і треба було підшити, - розповідає мати героя. - Я вже бачу: він щось приховує. Бувало, каже: «Мам, я поїду на два-три дні, не телефонуй». Я питаю: «Куди?» Він: «Ну, на виїзди». Казав, наприклад , що їдуть у Шестовицю. Але я бачу, що в цей час у Шестовиці нічого не відбувається. Продовжувала питати, що і як. Тільки після того, як я почала наполягати, він сказав, що їздить з друзями на вишкіл, адже треба готуватися – колись воно почнеться, невідомо коли, і він не хоче бути не підготовленим. Просив мене не хвилюватися».

Дружина Дениса Вікторія згадує, що вони з чоловіком багато говорили на тему війни, захисту нашої країни: «Ми не були байдужими, наші друзі деякі служили в АТО, і ми розуміли, що з часом ці вбивці – сусіди почнуть віджимати інші наші землі. Ми вирішили, що треба готуватися».

Мій чоловік – фантастична людина

Денис Ромодан і бойові побратими

Як згадують усі, хто був знайомий з Денисом особисто, він був яскравою та непересічною особистістю. Він вмів згуртовувати навколо себе людей і надихати їх своїм прикладом на неординарні вчинки. Його головними захопленнями у житті були історичне фехтування та ковальська справа, а також - мотоцикли.

Мати розповідає: «Він з дитинства займався бойовими мистецтвами - і айкідо, і дзюдо, але йому воно не подобалося. Якось бабуся згадала, що на площі будуть виступи - якась там історична реконструкція. Він пішов подивитися і захопився. Ми почали мечі малювати, а він їх вирізав з дерева. Коли вже потрапив у Шестовицю на фестиваль, хотів сам собі зробити обладунки, шолом. Шукав ковалів, щоб допомогли йому якось це вдосконалити. І один із ковалів йому сказав: «Приходь, я тобі допоможу це зробити, будемо робити разом».

А коли син захотів у Шестовиці виступати, потрібні були сорочка, штани, які б відповідали певному історичному періоду. Тоді син пішов до бібліотеки, приніс мамі викройку цієї сорочки і попросив зшити таку, причому треба було обов’язково шити вручну, не машинкою. «Це рідна моя дитина, тому я завжди допомагала, - згадує пані Ірина. - Якщо хотів на авіа моделювання - займалися всі, ходили на запуски, якщо на танці, то і на танці ми ходили».

Дружина Вікторія згадує, як починалися їх стосунки:

«Денис запропонував мені поїхати на мотофест, коли купив свій перший байк. З того часу ми прожили разом 6 років. Почали трудитися разом, він навчив мене ковальської справи, я займалася нашим магазином. Він захопив мене своєю енергетикою, харизмою, бойовим духом, добротою, справедливістю, гумором, цікавими історіями, поглядом на життя, працелюбством. Така в нього була первісна дикість, яка дуже мене приваблювала».

На думку Вікторії, Денис був дуже гарним чоловіком і татом. Він був присутній на пологах, коли народжувалася їх спільна донечка.

«Я сказала, що все життя буду йому дякувати за те, що був поряд, - каже Вікторія. - З любов'ю ставився до нашої донечки Герди. Для мене мій чоловік - фантастична людина. Він жартома казав про себе, що він представник того виду чоловіків, які вже відмирають. Його дуже поважали та любили друзі».

Ковальська справа Дениса живе

Коваль Денис Ромодан

У маленькій ковальні у промзоні, де працював Денис Ромодан, і зараз кипить робота. Георгій Сосновський та Ігор Мотяш хоча і старші за віком, але є учнями та послідовниками Дениса, продовжують його справу. На горні бачимо зразки виробів, які ще створював Ден, нині чоловіки працюють за його прикладами. Мати та дружина займаються розповсюдженням виробів.

- У нас переважно скандинавська тематика , є ще кельтські амулети, прикраси, гривні – ті, що на шию вдягали за часів стародавньої Русі. Браслети, кільця, «Миколаїч» перстень робить, - розповідає Георгій Сосновський. - З Денчиком мене познайомив спільний знайомий, вони займалися спортом разом, а я на дачі у себе зробив майстерню, перше горно зварив. Треба було з кимось проконсультуватися. Я щось собі длубав-длубав, а воно не дуже виходило. Влітку 21-го він каже: «Досить займатися фігнею, мені треба помічник, давай працювати разом». Те, що я роблю зараз - цього він мене вчив.

Влітку, коли Георгій та дружина Дениса Віка вирішили знову відкрили майстерню, їм довелося багато чого вчитися самим, адже не всі тонкощі ковальської справи встигли опанувати. Ігор Мотяш розповідає, що ковалем він став також завдяки Денису. «Ми разом тренувалися, займалися бойовими мистецтвами, рукопашним боєм, - згадує товариш нашого героя. - А Денечка до цього був «толкіністом», на мечах майстер був сильний. А ще він був дуже порядною людиною, доброю, веселою. «Розкрутили кучері дівчата» - таку приказку любив повторювати». (Згадуючи про це, Ігор Миколайович ледь стримує сльози – авт.).

За словами Вікторії, її чоловік був майстром з художньої ковки. Робив надзвичайно цікаві речі і любив цікаві замовлення, починаючи, скажімо, від маленьких, наприклад, статуеток різних звірів і підвісок. Також виготовляв ножі, топори та навіть катани, обладунки. Він був дуже талановитим у своїй справі. Коли клієнт наприклад питав, чи може той зробити «драконо-черепаху», Ден трохи замислювався, а тоді казав «Так!» «Я кожного разу дивувалася його майстерності, він мав просто золоті руки. Передав знання не тільки мені, а й багатьом ковалям у Чернігові та поза Черніговом», - розповідає Вікторія.

- Його справа живе, хлопці кують, ми розповсюджуємо вироби, - говорить Ірина і показує амулет, який висить в неї на шиї – виріб сина. – Оце найкращий подарунок. Він зробив декілька таких оберегів для мене, коли було дуже скрутно. Подарував на день народження. Каже: «Мам, це від всіх негараздів».

Він хотів багато зробити, встигнути

- Одразу кидалося в очі та підкупало те, що він був людиною, яка дуже легко йде на контакт, - згадує Георгій Сосновський. – А ще він був - вогонь! Він палав! Щоб він не робив, це палало. І запалював оточуючих. Багато хлопців до нього приходили. Як він казав: «Навіть якщо ти довго зі мною не будеш працювати, щось звідси винесеш». Хтось дивився, як працює його бізнес, хтось навчився ковальству. Він багато людей вчив. Він запалював кузнею, запалював мотоциклами. Він був завзятий байкер і теж мені постійно казав: «Жора, купуй собі мотоцикл, будемо разом їздити на фестивалі!»

- Так, характер в нього був запальний, і він не сидів на одному місці. Якщо йому треба було щось зробити, то не на сьогодні, а на позавчора вже! – продовжує згадувати мати Ірина - Єдине, що не вдавалося виховати - пунктуальність, щоб він приходив вчасно. Він завжди запізнювався, куди б не йшов. Але я чудово знаю, якщо він запізнюється – на ходу вирішить ще декілька справ . Він завжди хотів багато зробити, багато встигнути.

У Дениса Ромодана залишилася родина. «Ми були дійсно як дві половинки, надихали одне одного, я була його музою, - ділиться своїми внутрішніми переживаннями Вікторія. - Він подавав мені приклад, я прагнула зробити класні речі завдяки цьому. Дякуючи Денису я зараз така, яка є. Він кайфував від життя і я разом з ним. Попри болючу рану, зараз я намагаюся йти тільки вперед, робити нас с донькою щасливими. Буває, приїду до кузні, візьму молот у руки, і погнала…»

Денис Ромодан загинув за три дні до свого дня народження. 9 березня 2022 року йому виповнилося б 33 роки. Він прожив недовге, але таке яскраве та насичене життя! Він залишив слід в серцях багатьох-багатьох людей. Всі, хто так чи інакше контактував з ним, пам’ятають Дена. Він палав по життю і запалював світ навколо. Це полум’я не згасає, воно сяє в його виробах і у виробах його послідовників. Вічна тобі пам'ять, Денисе! Ти – людина-вогонь!

Ірина на виставці ковальських виробів

Автор тексту: Іван Матвєєв